Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сьомий хрест 📚 - Українською

Читати книгу - "Сьомий хрест"

214
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сьомий хрест" автора Анна Зегерс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 136
Перейти на сторінку:
узагальненість, абстрактність образів, піднесеність, гіперболізована патетичність, надто подекуди ускладнений символізм, а з другого боку — щирий і войовничий гуманізм, зненависть до війни, до гноблення людей і народів, вірність ідеалам свободи й рівності. Тим-то більшість експресіоністів (принаймні напочатку) з ентузіазмом вітала Жовтневу революцію, хоч і досить своєрідно, інколи навіть викривлено уявляла собі її мету і значення. Багато хто з представників так званого лівого крила німецького експресіонізму (з нього вийшли такі визначні поети, як Йоганнес Бехер, Еріх Мюзам, Ернст Толлер) став до лав Листопадової революції 1918 року в Німеччині.

Експресіоністські мотиви ще досить довгий час надихали соціалістичну поезію Бехера, вони назавжди, мабуть, лишилися невід’ємною складовою частиною реалістичної прози Леонгарда Франка, навіть значно пізніше — більш як через чверть століття — певною мірою відродилися у драматургії та новелістиці Вольфганга Борхерта. А все ж загалом уже наприкінці 20-х років експресіоністський вибух почуттів, символічне пророцтво кінця світу і початку світу поступалися перед хвилею так званої «нової Предметності» — напрямком, усередині якого існували як охоронницький натуралізм, так і реалістично тверезе бажання осягнути суперечливе навколишнє життя.

Наприкінці першого повоєнного десятиліття в німецькій літературі великої ваги набуває роман про першу світову війну.

Ще 1920 року Ернст Юнгер видав книгу «Серед сталевих бур», де війна поставала як подія страшна і кривава, але гідна «справжнього німця», як велике переживання і випробування нації, що гартує волю і серце. І чим далі, тим більше з’являлося в Юнгера послідовників — письменників шовіністичних, профашистських.

Слід назвати тут і Вернера Беймельбурга з його «Дуамоном» (1922) та «Загородним вогнем навколо Німеччини» (1929), і Едвіна Еріка Двінгера з його «Армією за колючим дротом» (1929), і Йозефа Магнуса Венера з його «Сьомою під Верденом» (1930). Але в першу чергу сюди належить, звичайно, Ганс Грімм з його «Народом без життєвого простору» (1926). Хоча книга ця має своєю темою не першу світову війну, а німецькі колоніальні завоювання в Африці, вона, проте, виправдовувала «німецьке право» на війну, так би мовити, у принципі, і її назва стала згодом гаслом націонал-соціалістів.

Як своєрідна відповідь на цю жахливу повінь літературного мілітаризму, 1928 року з’являються «Війна» Ренна і «Суперечка про унтера Гришу» Арнольда Цвейга, а 1929-го — «На західному фронті без змін» Еріха Марії Ремарка.

Книги Ремарка і особливо Ренна написані майже в такій самій, що й повищі, манері «нової предметності», але війну в них змальовано як антилюдське, протиприродне явище. Письменники показують солдата істотою, обдуреною і зрадженою своїми вчителями, командирами і всією тією бюргерською Німеччиною, що окопалася у глибокому тилу і наживається на крові своїх синів.

Ще складніша проблематика «Суперечки про унтера Гришу».

Тут в узагальнено-символічній формі ставиться питання про неможливість існування держави, яка перетворилася на машину вбивства і гноблення інших народів.

Все це з особливою переконливістю доводить, що антивоєнний роман у Німеччині кінця 20-х років не був лише спробою осягнути минуле, а був — і, може, навіть у першу чергу — відповіддю на політичні явища національної сучасності.

Німецький імперіалізм, генеральний штаб, військова промисловість, реакційне пруссацтво знов починають «консолідувати» сили, проводять ідеологічну мобілізацію своїх резервів.

Ще 1923 року у Мюнхені було розіграно так званий «пивний путч» Гітлера. Хоча фюрер тоді не досяг успіху і, опинившись у тюрмі, змушений був поки що вдатися до роботи «теоретичної» (диктував своєму ад’ютантові Рудольфу Гессу «Майн кампф»), — лише людям короткозорим могло здатися, ніби путч цей — щось на зразок комічного інциденту, абсурдної недоречності історії.

І Ліон Фейхтвангер, створюючи свій роман «Успіх» (1930), уже добре розумів, про що насправді йшлося. Він передбачив, як із мюнхенського ембріона визріватиме моторошна націстська рептилія. «Успіх» містив у собі розгорнуту картину Веймарської республіки, за демократичними лаштунками якої підносила свої драконові голови тоталітарна диктатура. «Веймарську демократію» (зокрема беззаконність її юстиції) піддає нищівній критиці і Якоб Вассерман у «Мавріцієвій справі» (1928); її кризисну неусталеність, приховану злочинність і духовну готовність її суспільства перевтілитися в отару баранів, що слухняно йдуть за своїм поводарем на бойню, викрив у «Берлін-Александер-плаці» (1929) Альфред Деблін. А Леонгард Франк у романі «Оксенфуртський чоловічий квартет» (1927) вказав на загрозу, яка іде від самовдоволеного німецького бюргерства, і протиставив цьому міщанству свої наполегливі пошуки справжньої людини. Генріх Манн у романі «Голова» (1925) продовжував розпочатий ним ще перед війною — у «Вірнопідданому» — аналіз німецького імперіалізму. А його брат Томас Манн у «Чарівній горі» (1924), підходячи до буржуазного життя з іншого, так би мовити, духовного боку, розкривав глибоку, невиліковну кризу всього суспільства. Так лучилися поміж собою твори, що засуджували світову війну, з тими, які мали до діла з перед — чи повоєнним «миром» у країні, відданій на поталу жахливим силам деструкції. При всій своїй строкатості то був єдиний фронт критичного реалізму.

Однак, хоч і протистояли вони потокові шовінізму, хоч і застерігали свого читача як від самозаспокоєння, так і від повного відчаю, а все ж таки багато хто з цих письменників і сам перебував у полоні бюргерських ілюзій і схильний був переоцінювати можливості «веймарської демократії», а у фашизмові, що поступово завойовував собі «життєвий простір» на національному грунті, бачити лише вияв якогось стихійного метафізичного зла, якийсь підсвідомо ірраціональний струмінь людської абсурдності.

На правильних світоглядних позиціях стояла в ті роки лише молода пролетарська, революційна література Німеччини. Хоча її традиції і сягали ще в минуле сторіччя, до Веерта, Гервега, Фрейліграта й усієї тієї соціалістичної та буржуазно-демократичної літератури, яка постала у зв’язку з революційною ситуацією

1848 року і групувалася навколо молодих Маркса і Енгельса, — було це історичною закономірністю, що пролетарська література Німеччини як впливовий мистецький напрямок формувалася саме після Жовтневої революції в Росії та Листопадової — в Німеччині, що зростала вона разом з Комуністичною партією і під її впливом.

В ті роки один за одним виходять романи Карла Грюнберга «Палаючий Рур» (1929), Віллі Бределя «Машинобудівний завод і К°» (1930), «Вулиця Розенгоф» (1931), Ганса Мархвіци «Штурм Ессена» (1930), «Боротьба за вугілля» (1931) та твори інших письменників-робітників, письменників-комуністів, що приходили в літературу з партійної журналістики чи навіть від безпосередньої організаторської роботи в масах. Спираючись на свій великий революційний досвід, вони висвітлювали боротьбу народу і партії та сприяли вихованню

1 2 3 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьомий хрест», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сьомий хрест"