Читати книгу - "Зустріч з тиранозавром"

Ми перемінили вже не один табір на краю Великих боліт. Мої мисливці дивуються. Замість того, щоб ловити рідкісних тварин, які ще збереглися в цьому куточку Центральної Африки, ми лазимо серед отруйних випарів, провалюємось по пояс і глибше у смердючу рідину, лякаємо змій і величезних болотяних жаб, знемагаємо від нестерпної вологої спеки, втрачаємо останні сили від приступів лихоманки. Перший сезон закінчується, а ми не знайшли ще не тільки зуба, а й навіть будь-яких ознак існування тиранозавра.

Треба ж було такому статися, що мисливця, який надіслав фотографію ящера містеру Бейзу, розірвав лев за кілька днів до мого приїзду в Бумба.

Компаньйон мисливця — старий Джек Джонсон — виявився таким же йолопом, як і мій заступник Персі Вуфф. Цих двох нероб зближала любов до віскі. Маленький, худий і лисий Джек Джонсон міг випити стільки ж, скільки здоровенний Вуфф.

Наближалися зливи. Темні хмари все частіше закривали сонце. Треба було йти на південь, подалі від цих гнилих місць.

Я вирішив поговорити з Джеком Джонсоном одверто. Досі йому було відомо, що ми приїхали вивчати, фотографувати і ловити гігантських крокодилів.

Джек уже кілька разів вказував на сліди великих крокодилів, але я рішуче бракував їх, доводячи, що ці плазуни малуваті і не варто витрачати на них час.

Персі Вуфф приперся разом з Джонсоном і мовчки гепнувся на чемодан, що стояв біля мого намету. Чемодан затріщав.

— Обережніше, — попередив я, — там соляна кислота і препарувальні голки.

Персі з побоюванням підвівся, помацав кришку чемодана і влаштувався поряд на згорнутому брезенті.

Джек присів навпочіпки і вичікувально подивився на мене.

— Незабаром почнуться дощі, — сказав я, — а ми ще не зустріли нічого, то могло б виправдати затрати на експедицію і ящики випитого віскі.

Персі Вуфф кивнув, а Джонсон вийняв люльку з рота і почав старанно вибивати її.

— Послухайте, Джонсон, — вів я далі, — покійний Річардс розповідав вам про свою останню подорож у ці місця?

— Дещо розповідав. А що саме вас цікавить? Крокодили?

— Ну, припустимо, велетенські крокодили.

— Ні, про крокодилів не казав.

— Ну, а про якихось інших великих тварин?

— Не пам’ятаю, шефе. Здається, ні. Його остання подорож сюди закінчилася невдало. Обидва туземці, які супроводили його, загинули. Якби вони не були неграми, Річардсу могли загрожувати неприємності…

— Це для мене новина. Ви раніше не говорили про загибель туземців.

— Тому що ви не запитували…

— А тепер запитую і прошу розповісти все, що знаєте про останню мандрівку Річардса. Чому ви не поїхали з ним?

— Я захворів на дизентерію.

— А потім?

— Він звелів чекати в Бумба. Він повинен був розвідати нові місця для полювання на рідкісних звірів. Так наказав агент містера Бейза. Але туземці загинули, і Річардс повернувся в Бумба. Ми мали їхати з ним разом через місяць, а тут прибула стріляти левів стара американка. Вона найняла Річардса на місяць. На першому ж полюванні лев, якого вона поранила, розірвав Річардса.

— А вам відомо, як загинули туземці?

— Річардс розповідав, що їх затоптав білий носоріг.

— А Річардс вам нічого не розказував про незвичайних гігантських тварин, яких він зустрів під час своєї останньої подорожі?

— Ні, шефе… А хіба він зустрічав їх?

— Скажіть, Джонсон, а ви самі ніколи не чували про біблейських потвор, що мешкають у Великих болотах?

— Які це біблейські потвори? Невже кити?

Я почав втрачати терпіння. Сухо сказав:

— Я маю на увазі тварин, яких досі ніхто не бачив в Африці. На інших континентах вони вимерли в давні геологічні епохи.

— А раз їх ніхто не бачив, то звідки відомо, що вони тут є? — щиро здивувався Джонсон.

— Ну, а в легендах туземців ви нічого такого не чували?

— Ет, — махнув рукою Джонсон, — тутешнім неграм вірити не варто… От учора один з них патякав, ніби його батько бачив на краю балки потвор, схожих водночас і на слона, і на крокодила, ще й завдовжки до двадцяти метрів. Що з такого візьмеш?..

— Справді, нічого не візьмеш, — мовив я. — А що ви думаєте з приводу цієї фотографії? — я простягнув знімок тиранозавра, одержаний від містера Бейза.

— От так диво! — пробурмотів Джонсон. — Звідки це у вас?

— Цю фотографію зробив Річардс, очевидно, під час своєї останньої мандрівки.

— Не може бути! У Річардса ніколи не було фотоапарата. Та й фотографувати він не вмів. Це не його робота, шефе.

Персі неспокійно поворухнувся на своєму брезенті.

— Але ж фото надіслав містеру Бейзу Річардс, — заперечив я.

— Можливо, але це не його знімок.

— А чий же?

— Не знаю. Я ніколи не бачив у Річардса подібної фотографії. Та й про зустріч з такою тварюкою він би мені розповів. То це ви на неї полювати приїхали?

— На неї теж.

Джонсон тихенько засвистів.

— Не хотів би я з нею зустрічатися, — пробурмотів він, розглядаючи фотографію. — Подивіться-но, що залишилось від білого носорога.

— Ви думаєте, що це білий носоріг, Джек?

— Безсумнівно, подивіться на його голову.

Я взяв знімок, почав розглядати його в лупу і переконався, що Джонсон мав рацію. Це відкриття примусило мене замислитись. Туземці,