Читати книгу - "Твори"

тут критичну діяльність Г. Е. Лессінга по розчищенню авгієвих стаєнь німецької літератури, його боротьбу за нове спрямування її розвитку, за зближення її з життям країни. Праці Лессінга справляли глибоке враження на молодого Гете, згодом він порівнював їх з променями світла, ща пробивалися крізь хмари, і особливо наголошував, що вони знімали шори перед його духовним зором, виводили на простір вільного мислення. Першорядною величиною в німецькій літературі часів молодості Гете був також Ф. Г. Клопшток, яким він зачитувався в юності. Значення Клопштока полягало передусім в тому, що в тогочасній німецькій літературі він представляв її глибинно національну лінію: відкинувши класицизм, він виступав за повернення літератури до національних джерел, звертався до німецької старовини, міфології, фольклору тощо. Цими аспектами своєї творчості Клопшток передував рухові «Бурі й натиску» та готував грунт для нього. Не можна тут оминути і Й. Вінкельмана, видатного теоретика «третьостанового» нового класицизму» до якого Гете приходить вже у веймарський період своєї творчості.

В серпні 1768 року тяжка хвороба примушує Гете обірвати університетський курс у Лейпцігу й повернутися у батьківський дім. Видужування йшло повільно, і Гете майже два роки залишається у батьків. Вимушене тривале дозвілля сприяло поглибленню світогляду поета, у нього намічається ґрунтовна переоцінка цінностей і переорієнтація естетико-художніх поглядів та уподобань.

Навесні 1770 року поет прибуває для завершення університетського курсу до Страсбурга, де й відбувається радикальний перелом в його духовному житті й творчості, де, так би мовити, народжується «справжній Гете». Цьому сприяв ряд об'єктивних факторів, а також щасливий збіг певних обставин. Страсбург з усім

Ельзасом належав до Франції, і тут, як зазначав згодом і сам Гете, вже відчувалася передреволюційна атмосфера, чого ще не було по той бік Рейну. Разом з тим в цьому старовинному німецькому місті гостро відчутною стала для Гете національна культурна традиція, яка йшла в глибину віків, і розпочалося її активне освоєння. Тут же він робить важливе відкриття щодо німецької літератури, про яке в «Поезії і правді» сказано так: «Уважно придивляючись до вад німецької літератури, неважко було помітити, що їй бракує змісту, і притому змісту національного». Важливо зазначити й те, що в Страсбурзі він опиняється в іншому, ніж у Лейпцігу, середовищі. Вже не світська «золота молодь» або ті, що до неї тяглися, оточують його, а представники молодої бюргерської інтелігенції, яким не чужі були передові віяння епохи, невдоволення існуючим станом речей. Вони критично ставилися до феодально-кріпосницьких порядків і разом з тим відзначалися патріотичними настроями. Саме це коло друзів поета і стало тим осередком, із якого виникла рейнська група «буряних геніїв», визнаним ватажком якої був Гете.

До щасливого збігу обставин слід віднести те, що у вересні того ж 1770 року до Страсбурга приїздить Й. Г. Гердер в ролі компаньйона гольштейнейтінського принца. Розрив з принцом, а потім операція на оці змусили його надовго, до семи місяців, затриматися у Страсбурзі. Весь цей час Гете постійно відвідував хворого, і між ними встановилися тісні, дружні стосунки, незважаючи на нелегкий характер Гердера, ще більше ускладнений його тяжким фізичним і моральним станом. І хоч кімната хворого Гердера, за словами Гете, викликала у нього згодом «спогади битого собаки», дні, проведені в ній, він вважав за найщасливіші й наплідніші дні свого життя. Сміливий і оригінальний мислитель, який уже визначився у двадцять шість років, Гердер ввів молодого поета в світ своїх ідей, розкрив перед ним нові, незвідані горизонти думки й творчості. Те, що раніше неясно носилося перед духовним зором Гете, тепер поставало перед ним з захоплюючою повнотою та виразністю.

Коротко кажучи, значення Гердера для Гете (і всієї тогочасної художньої культури) полягало у тому, що він розвивав систему нових, революціонізуючих поглядів на природу мистецтва й характер художньої творчості. На відміну від класицистів і просвітителів-раціоналістів з їхнім нормативним і позаісторичним розумінням художньої творчості, він розглядав її як своєрідний організм, що виростає на певному народно-історичному грунті. Гердер доводив: немає якоїсь абстрактної поезії для всіх часів і народів, вона виникає в певних національно-історичних умовах, і не лише її зміст, а й форма, весь художній лад обумовлюються своєрідністю життя певного народу та його духовної культури. Поряд з тим Гердер, учень Руссо, одним з визначальних критеріїв в оцінці мистецтва й поезії висував їхню близькість до природи. За його концепцією, поезія тим вища, чим ближча вона до природи, і звідси те особливе значення, яке він надавав фольклору. З певністю можна сказати, що Гердер перевернув загальноприйняту шкалу естетико-художніх цінностей: те, що раніше зневажали як «породження часів невігластва й варварства» (так ще навіть Вольтер дивився на фольклор), він проголосив вищими поетичними набутками, а творінням вишколеної класицистичної музи, які вважалися вершинами мистецтва, відмовив у будь-якому художньому значенні.

Під впливом Гердера завершується згадуваний перелом у творчості Гете. Недавній складач галантно-грайливих віршів з претензіями на світськість, тепер він збирає як поетичні цінності народні пісні Ельзасу й передає їх Гердерові. А головне, він прагне пройнятися їхнім духом і колоритом, оволодіти секретами їхньої поетичної чарівності, їхньої своєрідної експресії. Як писав А. Бельшовський, автор однієї з кращих у XIX ст. монографій про Гете, «в міру того як поет поринав у хвилі народної поезії, власні його твори набирали ту дивовижну звучність, ту чарівну простоту, свіжість і щирість, і водночас ту пластичну образність, завдяки яким вони, здавалося, на ціле століття обігнали поезію».

Ясна річ, цього досягає Гете не шляхом наслідування народної поезії, а шляхом творчого використання її потенціалу, поєднання її з високою поетичною культурою. Спираючись на фольклор, він створює ліричну поезію нового типу, в якій досягає незнаної ще безпосередності й щирості у вираженні почуттів та переживань, у розкритті внутрішнього світу, душевного життя в його індивідуальній неповторності. До найважливіших здобутків цієї поезії належить і те, що вона почала передавати світ і душевне життя в динаміці, спонтанному й розмаїтому русі, а також те, що в небаченій мірі, майже цілком зникає в ній відстань між переживанням і його словесним вираженням.

Однак розгляд лірики Гете штюрмерського періоду не належить до наших безпосередніх завдань, до сказаного необхідно лише додати, що вона ствердила німецьку поезію на шляху її самобутнього розвитку і насправді ніби одним поривом підняла її на найвищий у Європі рівень.

Загалом же творча діяльність Гете в першій половині