Читати книгу - "Фундація"

Це був Трентор! Повітря тут здавалося трохи щільнішим, а гравітація трохи більшою, ніж на його рідній планеті, але він до цього звикне. Він запитав себе – чи звикне до цих величезних розмірів? Будівля космопорту була величезною. Дах височів так далеко, що його ледь було видно. Ґаал майже уявив собі хмари, що могли б формуватися під цим безмежним покриттям. Протилежної стіни взагалі не було видно; лише чоловіки та столи й підлога, яка сходилася в одній точці, аж доки не губилася в тумані.

Чоловік за столом знову заговорив. Його голос звучав роздратовано. Він сказав:

– Проходьте, Дорнік. – Йому довелося відкрити візу й знову глянути, перш ніж він згадав ім’я.

– А де… де… – почав Ґаал. Чоловік за столом ткнув пальцем:

– Стоянка таксі праворуч і третій поворот наліво.

Ґаал рушив, побачивши напис, що світився, крутячись і зникаючи у повітрі: «ТАКСІ В УСІ НАПРЯМКИ».

Коли Ґаал пішов, з натовпу відокремилася якась постать і підійшла до столу. Чоловік за столом підвів голову й коротко кивнув. Постать кивнула у відповідь і рушила слідом за молодим іммігрантом.

Це було вчасно, бо він устиг почути пункт призначення Ґаала. Ґаал обіперся на бар’єр. На маленькій табличці було написано «Диспетчер». Чоловік, якого стосувався напис, не підводячи голови, спитав:

– Куди?

Ґаал завагався, і навіть ці кілька секунд роздумів створили позаду нього чималу чергу.

Диспетчер підвів голову:

– Куди?

У Ґаала було небагато грошей, але ж це тільки одна ніч, а потім він матиме роботу. Він намагався здаватися байдужим:

– До хорошого готелю, будь ласка. Диспетчера це не вразило.

– Вони всі хороші. Назвіть, до якого. Ґаал у відчаї відповів:

– До найближчого, будь ласка.

Диспетчер натиснув кнопку. На підлозі з’явився тонкий промінець світла, який звивався посеред інших, що виблискували та тьмяніли, демонструючи різні кольори й відтінки. У руки Ґаалові тицьнули квиток, що теж слабко світився.

– Один-дванадцять, – промовив диспетчер. Ґаал намацав у кишені монети й спитав:

– Куди мені йти?

– Ідіть за світлом. Квиток світитиметься доти, доки ви будете рухатися в правильному напрямку.

І Ґаал пішов. Сотні людей повзли широким залом, уважно йдучи за промінцями й напружуючись у точках перетину, щоб прийти до місця призначення.

Його власна стежка обірвалася. Чоловік у блискучій синьо-жовтій уніформі, що сяяла новим пластотекстилем, потягнувся за його двома сумками.

– Прямий рейс до «Люксора», – сказав він.

Чоловік, який за ним стежив, почув це. Також він почув, як Ґаал сказав: «Чудово», – і побачив, як той заліз у тупоносу машину.

Таксі піднялося вертикально вгору. Ґаал дивився крізь вигнуте прозоре вікно, захоплюючись відчуттям польоту всередині замкнутої структури та інстинктивно тримаючись за спинку водійського сидіння. Простір унизу звузився, і люди стали схожими на мурах, які безладно біжать хто куди. Вид за вікном усе вужчав і віддалявся. Попереду була стіна. Вона починалася високо в повітрі й зникала з поля зору. Її пронизували отвори тунелів. Таксі Ґаала пірнуло до одного з них. На якусь мить Ґаал знічев’я замислився, як це його водій зміг вибрати потрібний тунель з-поміж безлічі інших. Тепер навколо панувала темрява й крізь неї, трохи розряджаючи похмуру обстановку, пробивався лише один із сигнальних вогнів. Повітря сповнювалося звуком машини, що летіла тунелем.

Ґаал подався трохи вперед від гальмування машини, а потім таксі вискочило з тунелю й знову спустилося на землю.

– Готель «Люксор», – сказав водій, хоч у цьому не було потреби. Він допоміг Ґаалові з багажем, із діловим виглядом узяв десять кредиток на чай, підібрав нового пасажира й знову піднявся в повітря.

За весь цей час, починаючи з моменту висадки, Ґаал не побачив жодного проблиску чистого неба.

ТРЕНТОР – …На початку тринадцятого тисячоліття ця тенденція досягла свого апогею. Будучи центром Імперського Уряду впродовж сотень поколінь і перебуваючи фактично в центрі Галактики серед найбільш густонаселених і промислово розвинених світів системи, він не міг не перетворитися на найбільше та найбагатше скупчення людей, що будь-коли бачила ця Раса. Невпинно прогресуючи, його урбанізація досягла своєї найвищої точки. Уся поверхня Трентора площею 75 мільйонів квадратних миль перетворилася на одне місто. Кількість населення досягла максимуму, перевищивши 40 мільярдів. Ця величезна маса людей майже вся обслуговувала адміністративні потреби Імперії і однаково була занадто малою для виконання цього завдання. (Слід пам’ятати, що неможливість належного управління Галактичною імперією під керівництвом нечестолюбних імператорів була одним зі значних чинників, що спричинили її падіння.) Щодня флотилії з десятків тисяч кораблів привозили продукти з двадцяти сільськогосподарських світів на обідні столи Трентора…

Через залежність від зовнішніх світів у виробництві продовольства і, по суті, щодо всіх життєвих потреб, Трентор ставав дедалі більш уразливим для захоплення шляхом облоги. В останні тисячоліття існування Імперії численні й безперервні бунти змушували кожного нового імператора все ясніше усвідомлювати це й імперська політика стала не більше ніж захистом тендітної яремної вени, якою був Трентор.

Ґаал не був упевнений, чи світило сонце, або, якщо вже на те пішло, був надворі день чи ніч. Він соромився про це запитати. Уся планета, здавалося, жила під металевим ковпаком. Страва, яку він щойно скуштував, ішла в меню як сніданок, але існувало чимало планет, які жили за стандартною часовою шкалою, не звертаючи увагу на незручну для них зміну дня і ночі. Швидкість обертів планет навколо осі була різною, і він не знав, як швидко обертається навколо своєї осі Трентор.

Спочатку він нетерпляче шукав табличку з написом «Зимовий сад» і знайшов її, але це виявилася кімната, де можна було погрітися в променях штучного сонця.[2] Він затримався там на хвилину або дві, а потім повернувся до головного вестибюля «Люксора».

Він спитав у чергового:

– Де я можу придбати квиток на планетний тур?

– Тут.

– А коли він починається?

– На сьогоднішній ви спізнилися. Наступний буде завтра. Придбайте зараз квиток, і ми зарезервуємо для вас місце на завтра.

– Ой. – Завтра – це вже запізно. Завтра він мусить бути в Університеті. Він спитав: – А є у вас оглядова вежа чи щось подібне? Я маю на увазі, просто неба.

– Звичайно! Якщо хочете, я продам вам квиток. Тільки дозвольте, я перевірю, чи немає надворі дощу. – Він натиснув клавішу біля ліктя й прочитав повідомлення, що побігло по матовому екрану. Ґаал читав разом з ним.

Черговий сказав:

– Хороша погода. Подумайте про це, як на мене, зараз якраз сухий сезон. – І невимушено додав: – Я сам не сильно заморочуюся, що там надворі. Востаннє вилазив туди три роки тому. Самі розумієте,