Читати книгу - "Жінка його мрії, Олесь Ульяненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Пане генерале, - несподівано почув він невимовно красивий голос секретарки, але за мить кімнати знову стали наповзати одна на одну, а він стояв на сірому бетоні, під неправдоподібно синім оксамитовим небом, з білими літаками на ньому, і тихій гуркіт ласкаво лягав на землю, а її рука була поруч. Тоді його горло стиснули спазми, і він зрозумів з печаллю, що буде думати про неї як про порожнє небо, тобто її не буде, і нічого у світі не зміниться. Найдурніше те, що він сам ніколи не зміниться, хоча зараз ця думка настирливо терзала його. Так, зараз він відчув лихий сексуальний голод. Це починало непокоїти.
– Пане генерале, - повторила секретарка і повернулася до нього обличчям. Жінка була вродливою, але не сексуальною, вірніше, вона не в його смаку. Несподівано коридор знову почав зменшуватися, наче підзорна труба морського капітана, і він сидів у кріслі з м’ятним смаком дешевої сигарети на губах. Сигаретою його пригостив слідчий. Нервовий, як лошак, хлопчисько у штатському дорогому костюмі. І він уже давно зрозумів, що це військова розвідка, і від того ставало спокійніше, затишніше. Секретарка стояла на тому кінці коридору в малиновій кімнаті і дивилася у вікно, де люди під першим снігом мокрими щурами виповзали зі своїх нір.
– Це ваша секретарка... Її прізвище... - почав був слідчий.
– Я її не пам’ятаю. Не пам’ятаю її прізвища.
Слідчий, розуміючи, кивнув головою. Він уже знаходився на такій стадії своєї кар’єри, що міг дозволити собі ставитися до людей, наче до інтер’єру. Також розумів, що з цією пригодою, а інакше на розум не приходило, йому вовтузитися недовго. Але він не любив такого типу людей. І такі типи, визначив він про себе, навряд чи полюбляють опинятись у цій ситуації.
– Я поговорю з нею, - сказав слідчий і красномовно окинув оком фігуру секретарки, одягнену в синій англійський шерстяний костюм. Він перехопив погляд слідчого, і хвиля, гаряча, наче у породистого жеребця, прилила до голови. Дивно, але він не відчував втрати. Слідчий кахикнув у кулак: білі кісточки, напнуті вени свідчили про його нервовий, навіть марнославний характер, а разом з тим про волю і цинізм. Слідчому, скоріше всього, хай йому чорт, було цікаво. І він після кількох ковтків коньяку відчував, що цікавість того передається йому. Але десь у його мозкових клітинах відбився портрет секретарки. Зараз її повний, у рожевій помаді рот викликав у нього захоплення, наче той рот міг сказати щось втішне йому. Це для нього був рот священика: так вирішив він, хоча ніколи ні у що не вірив, окрім успіху та достатку. Він ніколи не вірив жінкам, але до безумства, до юнацького безумства любив їх, доти, доки його крива долі не перетнулася з Ладою, веснянкуватою дівчиною з рожевими прищами на обличчі, розкішним селянським тілом, з манірними рухами гламурної моделі, але до того природної, що нічого його чоловічий досвід не міг вдіяти. Але зараз він уперто думав про реальну секретарку - великороту, з тілом норовливої кобилиці, з порожніми порцеляновими очима і чіпкими лапками комахи, яка підгрібає корм до своєї нірки. І хтивої, як циганська жінка. Йому зробилося нудно, і він проковтнув коньяк одним духом.
– Значить так, генерале. Як не прикро, але справа ця коротка і банальна, - сказав слідчий і елегантно взяв коричневу паличку сигари, уміло підкурив і випустив синю хмарку диму
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка його мрії, Олесь Ульяненко», після закриття браузера.