Читати книгу - "Сонети, Вільям Шекспір"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонети" автора Вільям Шекспір. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
— душі і тіла вміст. 6
Не дай зимі нищівною рукою Весни й твоєї погубити шал. Жагою сповни будь-який фіал, Помнож скарби не літом, а весною. Це — не лихварство, гідне осороми, А з власної краси належний зиск, Це сил поновлення і юний блиск, Це десять Я навколо тебе в домі. Ти щастя десять би разів помножив, Якби відбився в десятьох синах. Що візьме смерть? Хіба нікчемний прах, Бо погасить твого вогню не зможе. Вродливий ти, тож не давай краси Під вістря невмолимої коси. 7
Поглянь на схід, як в сяйві благовіснім Лице вогненне ранок підійма, І вся земля тим променям навкісним Вітання шле, ясніючи сама. Зеніту дійде світла колісниця, Як молодість — найкращої пори, І ми за сяйвом повертаєм лиця, Рвучись душею й тілом догори. Коли ж з горба небесного поволі Світило стомлене іде на спад, Його красу забувши, мимоволі Ми до землі вертаємось назад. Пополудні й твою забудуть вроду, І сам помреш, як не поновиш роду. 8
Ти — музика, чого ж музичні звуки Печаль породжують в очах твоїх? Чом любиш те, що завдає лиш муки, Радієш прикрощам і прагнеш їх? Ті звуки, здружені в однім концерті, Твій дух бентежать, нищать супокій? В них докір лиш самотності упертій І докір безпотомності твоїй. Чи чуєш ти, як струни дружним ладом Озвалися на ніжний звук струни? Неначе пісню, посідавши рядом, Співають батько, мати і сини. І звуки ті без слів проголосили: «В твоїм житті не має соло сили». 9
Чи втримує тебе від шлюбу страх, Щоб не лилися сльози удовині? Якщо ж краса, не втілена в синах, Разом з тобою щезне в домовині, То безпотомною жоною світ Розпачливо ридатиме в жалобі. Син — втіха удовина: мужів цвіт Живе для неї в синовій особі. Не щезне скарб змарнований, о ні! Він тільки з рук перейде в інші руки. То гине світла врода повесні, Як не несуть її сини і внуки. Чи має добрі до людей чуття, Хто сам собі вкорочує життя? 10
Спростуй чутки, позбавлені підстав, Що, люблений, нікого ти не любиш І спадщину, що від батьків дістав, Ганебно так, так нерозважно губиш. Жорстокий вороже, в добрі своїм Вдаєшся ти до нищення й розбою, — Ти люто батьківський руйнуєш дім. Що мусив буть поновлений тобою. Змінися сам, тоді змінюсь і я. Чи треба ліпшого любові дому? Ласкавий будь, як зовнішність твоя, І стань господарем у домі свому. Змінись — таж любиш ти мене, віда́й, — І синові свої скарби віддай. 11
Не дай зимі нищівною рукою Весни й твоєї погубити шал. Жагою сповни будь-який фіал, Помнож скарби не літом, а весною. Це — не лихварство, гідне осороми, А з власної краси належний зиск, Це сил поновлення і юний блиск, Це десять Я навколо тебе в домі. Ти щастя десять би разів помножив, Якби відбився в десятьох синах. Що візьме смерть? Хіба нікчемний прах, Бо погасить твого вогню не зможе. Вродливий ти, тож не давай краси Під вістря невмолимої коси. 7
Поглянь на схід, як в сяйві благовіснім Лице вогненне ранок підійма, І вся земля тим променям навкісним Вітання шле, ясніючи сама. Зеніту дійде світла колісниця, Як молодість — найкращої пори, І ми за сяйвом повертаєм лиця, Рвучись душею й тілом догори. Коли ж з горба небесного поволі Світило стомлене іде на спад, Його красу забувши, мимоволі Ми до землі вертаємось назад. Пополудні й твою забудуть вроду, І сам помреш, як не поновиш роду. 8
Ти — музика, чого ж музичні звуки Печаль породжують в очах твоїх? Чом любиш те, що завдає лиш муки, Радієш прикрощам і прагнеш їх? Ті звуки, здружені в однім концерті, Твій дух бентежать, нищать супокій? В них докір лиш самотності упертій І докір безпотомності твоїй. Чи чуєш ти, як струни дружним ладом Озвалися на ніжний звук струни? Неначе пісню, посідавши рядом, Співають батько, мати і сини. І звуки ті без слів проголосили: «В твоїм житті не має соло сили». 9
Чи втримує тебе від шлюбу страх, Щоб не лилися сльози удовині? Якщо ж краса, не втілена в синах, Разом з тобою щезне в домовині, То безпотомною жоною світ Розпачливо ридатиме в жалобі. Син — втіха удовина: мужів цвіт Живе для неї в синовій особі. Не щезне скарб змарнований, о ні! Він тільки з рук перейде в інші руки. То гине світла врода повесні, Як не несуть її сини і внуки. Чи має добрі до людей чуття, Хто сам собі вкорочує життя? 10
Спростуй чутки, позбавлені підстав, Що, люблений, нікого ти не любиш І спадщину, що від батьків дістав, Ганебно так, так нерозважно губиш. Жорстокий вороже, в добрі своїм Вдаєшся ти до нищення й розбою, — Ти люто батьківський руйнуєш дім. Що мусив буть поновлений тобою. Змінися сам, тоді змінюсь і я. Чи треба ліпшого любові дому? Ласкавий будь, як зовнішність твоя, І стань господарем у домі свому. Змінись — таж любиш ти мене, віда́й, — І синові свої скарби віддай. 11
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети, Вільям Шекспір», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Сонети, Вільям Шекспір» жанру - 💛 Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети, Вільям Шекспір"