Читати книгу - "Байки, Руданський"

то що? куди ти?»

«Таже стрільців несе лихо,

Треба утікати!..»

«А указ же з того світу,

Що про мир писали?»

«Може, вони ще указу

Того й не читали».

«Ну, не бійся ж, голубчику:

Я лиш так сказала;

Але вашого указу

І я не читала!..»

18 апреля [1859].

ВОВК, СОБАКА І КІТ (СТАРИЙ ПЕС)

Як Собака стеріг хату,

То й його тримали;

Як постарівся, до лиха,

Взяли та й нагнали…

Іде, бідний, дорогою,

Притулку шукає;

Аж у лісі на поляні

Вовк його здибає.

«Куди, – каже, – йдеш, Собако?»

«Притулку шукати!»

«А що ж твої господарі?»

«Та вигнали з хати!»

«Ну, нічого! Будеш, – каже, –

У мене служити;

В мене будеш, як дитина,

У розкошах жити…

А чи їв ти що сьогодні?!»

«Ні, – каже, – нічого!»

«Тож ходімо обідати!» –

Каже Вовк до нього.

Ідуть вони темним лісом,

Ідуть чагарями,

Ідуть вони пустим зрубом,

Буйними ланами;

Ідуть степом… Надибають:

Стадо коней грає…

Вовк пригнувся, поглядає,

Здобич вибирає…

«Бачиш, – каже, – ту лошицю,

Що білії п’яти?

Ото зараз, – каже, – з неї

Будем обід мати».

І в минуті почав землю

Під собою дерти;

Зачав дерти сиру землю,

Як скажений, жерти.

«Подивися-но на мене –

З’їжилась чуприна?..»

«З’їжилась, – Собака каже. –

Встала, як щетина!»

Знов він землю під собою

Зачинає дерти,

Зачинає землю дерти,

Як скажений, жерти…

«А поглянь-но, – каже, – в очі:

Чи посоловіли?»

Пес поглянув йому в очі:

«О, посоловіли!..»

Вовк кулею до лошиці!

Та й не сподівалась…

Стадо в ноги, куди гляне,

Лошиця осталась.

Осталася, повалилась,

От вони білують…

Збілували тлусті стегна,

Стали та й балюють…

Відживився Пес голодний:

«Що, – каже, – служити?..

Та тепер я і без Вовка

Можу в світі жити…

Тільки землі наїстися

Та сміло кидатись,

І будь огир, будь лошиця,

А мусить піддатись».

І наїжився до Вовка

Та й давай брехати,

Давай Вовка голодного

Від лошиці гнати.

«Іди, – каже, – коли хочеш,

А то прийдуть люди;

Тоді тобі, вражий Вовче,

Не до шмиги буде!»

Подивився Вовк на нього,

Як на того біса,

Махнув хвостом, стрепенувся

Та й побіг до ліса.

А Собака коло стерва

Днює і ночує;

Тілько в нього і роботи,

Що бальом балює…

І скінчив він всю лошицю,

Поживи шукає:

Іде собі дорогою,

Аж Кота здибає.

«Куди, Котику, мандруєш?»

«Притулку шукати!»

«А що ж твої господарі?»

«Та вигнали з хати!»

«Ну, нічого, будеш, – каже, –

У мене служити:

В мене будеш, як дитина,

У розкошах жити!

А чи їв ти що сьогодні?»

«Ні, – каже, – нічого!»

«Тож ходімо обідати!» –

Каже Пес до нього.

Ідуть вони по степові,

Табун коней грає,

Пес найкращую лошицю

З стада вибирає.

«Видиш, – каже, – ту лошицю,

Що білії п’яти?

Ото зараз, – каже, – з неї

Будем обід мати!..»

І в минуті став він землю

Під собою дерти,

Став він дерти сиру землю,

Мов скажений, жерти.

«А що, – каже, – подивися:

Чи чуприна встала?»

«Ба ні, – каже, – щось не встала!»

«Та кажи, що встала!»

І знов Котика питає:

«Чи встала чуприна?»

Хоть не встала, а Кіт каже:

«Встала, як щетина».

Зачинає знов він землю

Під собою дерти,

Зачинає землю дерти,

Як скажений, жерти…

«А поглянь-но, – каже, – в очі,

Чи посоловіли?»

Подивився Кіт у очі:

«Не посоловіли!»

«Та кажи-бо, старий дурню,

Що посоловіли!»

Бере Котик та й говорить,

Що посоловіли.

Пес, як куля, до лошиці!

Вона – копитами!

Так Собака і прослалась

Догори ногами!..

Прийшов Котик, глянув в очі –

Очі вже темніли…

«Тепер, – каже, – то вже правда,

Що посоловіли!»

19 апреля [1859].

СТАРИЙ ВОВК

Ізнемігся старий Вовк,

Ледве що плететься,

Аж з ягнятами Вівця

На полі пасеться.

Ото йде він до Вівці,

Став на задні п’яти,

Просить собі на обід

Їдного ягняти.

Та і каже, що: «Не дам,

Не мої ягнята,

А от онде тато їх,

Попроси у тата!»

Пішов Вовк до Барана,

Став його благати,

Щоби йому на обід

Ягня яке дати.

А той тільки вгору гоп!

Як тріснув рогами, –

Так старого й покотив

Догори ногами!

Підійнявся старий Вовк,

Ледве що плететься,

Аж дивиться: із лошам

Кобила пасеться.

Підійшов він і туди,

Став на задні п’яти,

Просить собі на обід

В Кобили лошати.

Та і каже, що: «Не дам!

Не моє лошатко,

А от, – каже, – на горі

Ходить його татко!»

Вовк до огиря іде,

Став його благати,

Щоби йому на обід

Лоша теє дати.

А той каже йому: «Стій!

Пораджуся мами».

Обернувся, як кресне

Вовка копитами!

Аж на гони старигань

Полетів до лиха,

Покотився разів п’ять,

Підійнявся стиха.

Іде далі старий Вовк,

Ледве що плететься,

Аж з пацятами Свиня

На горі пасеться.

Іде, бідний, і туди,

Став на задні п’яти,

Просить собі на обід

Їдного пацяти.

Та і каже, що: «Не дам,

Не мої пацята,

А он, – каже, – попроси,

Коли хочеш, тата».

Вовк іде до Кабана.

Став його благати,

Щоби йому на обід

Поросятко дати.

А той його примостив

Задом над скалою,

Та спереду як турнув

Вовка головою!

То так бідний старигань

З гори й покачався…

І лежав він та й лежав,

Далі обізвався:

«Отак, – каже, – коли хоч

Що-небудь робити,

То до батька не ходи

Поради просити!»

7 июля [1859].