Книги Українською Мовою » 💙 Класика » З журбою радість обнялась, Олександр Олесь 📚 - Українською

Читати книгу - "З журбою радість обнялась, Олександр Олесь"

224
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З журбою радість обнялась" автора Олександр Олесь. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 14
Перейти на сторінку:
як чайка над водою…»

 

 

Її душа - як чайка над водою...

Пісні, і сміх, і радість скрізь,

Вона ж літа, не зна спокою,

І скигле з тугою палкою,

І розсипає перли сліз.

 

1904

 

«Коли весна рожева прилетить…»

 

 

Коли весна рожева прилетить

І землю всю вбере, і заквітчає,

Коли зелений гай ласкаво зашумить

І стоголосо заспіває,

Коли весні зрадіє світ увесь

І заблищить в щасливій долі,

І ти одна, в квітках і травах, в полі десь,

Серед весни, краси і волі

Не зможеш більше серця зупинить,

Що в грудях буде битись, мов шалене,

І скрикнеш,- знай, не долетить

Уже твій скрик тоді до мене...

 

1904

 

ВТІХА

 

 

Облиш, не плач, бо в долі злій

Ще й нас на світі щось чекає…

Пролине час в журбі тяжкій,

«Самотність» - ім’я їй.

 

О, нас вона вже не лишить,

Як всі, в недолі не одійде,

Довіку з нами буде жить

І навіть, знай, в останню мить

Закрити очі прийде.

 

1904

 

«Що мені з того, що сонце весняне…»

 

 

Що мені з того, що сонце весняне

Дивно засяє в проміннях ясних,-

Людність з ним разом сміятись не стане,

Здавлена щемками дум крижаних.

 

Що мені з того, що жайворон в полі

Буде про волю, про небо дзвонить,-

Людність не зірве кайданів неволі,

Людність не стане по людському жить.

 

Що мені з того, що в квітах розкішних

Буде цвісти і пахтіти земля,-

В тих-же сльозах і стражданнях невтішних

Журно дзвенітиме пісня моя.

 

1905

 

«В болотах жаби рай знайшли…»

 

 

В болотах жаби рай знайшли

І там плодились і згнивали,

А десь над ними клекотали

В повітрі чистому орли.

 

І туркіт жаб, і дух гнилий

До їх туманами знімались,

І до болот орли спускались,

І виливали гнів палкий.

 

Та жаби, всі в сітках турбот,

На клект орлячий не зважали,

Жили, плодились і згнивали

В багні смердючому болот.

 

І повні скорбного чуття,

Орли за хмарами літали

І ситих жаб уже не звали

З болот до вищого життя.

 

1905

 

Іскра

 

 

Вона б ще жевріти могла,

Та більше жевріть не схотіла,-

Ураз всю міць свою взяла,

Всю ніч осяяла і - стліла...

 

Погасла іскронька мала,

Рожеве світло більш не ллється...

І шкода сяйва і тепла,

І ніч темнішою здається...

 

Дарма! Лишивсь від тебе слід...

Заб’є бенкет колись горою,

І на йому згадає світ

Про ніч, осяяну тобою!

 

1904

 

ЛІТНЬОЇ НОЧІ

 

 

Дихають тихо акації ніжні,

Злегка колишуться в сутіні срібній,

Дивляться мовчки на місяць, на зорі,

Дивляться в світ, ним, ясним, зачаровані...

 

Чом я, скажіть, не акація ніжна,

Нащо думки мене спалюють, мучать?!

Чом я не можу забутись остільки,

Щоб лише міг я дивитись і дихати?..

 

1905

 

«Підтримуй дух, розбуркуй думу…»

 

 

«Підтримуй дух, розбуркуй думу,

Вливай огонь в людські чуття,

Крізь сльози смійсь, нудьги і суму,

До краю сповнилось життя!!»

 

«Я рад співать, та в серці болі…

Навіщо ви вчинили їх?!

Того і сяє мимоволі

Так дуже сліз в піснях моїх».

 

1904

 

«Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні…»

 

 

Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні

Вогнем страждання запалить,

Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні

Душі моєї розбудить...

 

Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу

Весь світ чуттів і дум моїх,

Щоб вічно я страждав по ідеалу

І досягнуть його не міг.

 

1904

 

«Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні…»

 

 

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні,

Не губіть ви останньої слави:

Гріє здалека землю усмішка весни,

Пробиваються проліски, трави.

 

Не злякать вам нікого, холодні сніги,

Бо розтопе вас сонце блискуче,

І нечуваний сміх залуна навкруги,

Як тікати ви будете в кручі.

 

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні,

Згиньте в темній безодні навіки!

Хоча пізно, а все ж діждемось ми весни,-

Свята волі, і світла, і втіхи.

 

1904

 

«О ніч чудовна і чудова!…»

 

 

О ніч чудовна і чудова!

Ще вчора сіявсь сніг рясний,-

Сьогодні ж теплінь і понова,

І проріст трав, і день ясний...

 

Знай,- те ж колись і з людьми буде...

Я вірю в диво! Прийде час,-

І вільні й рівні встануть люде,

І здійснять мрії всі ураз!

 

1906

 

«Дві хмароньки пливли кудись…»

 

 

Дві хмароньки пливли кудись

В убранні золотім

І мовчки зупинилися

Над краєм чарівним.

 

Річки ясні жемчужились,

Шуміли і пливли,

Лани зливались з луками,

Пахтіли і цвіли.

 

І довго ще дві хмароньки

Стояли мовчки вряд

І, пливучи, спинялися,

Щоб глянути назад.

 

Дивилися, а горенька

Не видно їм було:

В кущах воно гадюкою

Плодилось і жило.

 

1905

 

«Ой не квітни, весно…»

 

 

Ой не квітни, весно,- мій народ в кайданах,

 

Мій народ в задумі,

Очі його в стумі,

Серце його в ранах,

А життя в туманах.

 

Ой не квітни, весно, пишними квітками,

 

Бо народ мій встане,

Розіб’є

1 2 3 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З журбою радість обнялась, Олександр Олесь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З журбою радість обнялась, Олександр Олесь"