Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль 📚 - Українською

Читати книгу - "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"

385
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давній порядок і Революція" автора Алексіс де Токвіль. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 74
Перейти на сторінку:
все знищити у своєму минулому, й друга, коли вони з минулого знову беруть частину того, що там залишили. Є безліч законів і звичок колишнього порядку, які в такий спосіб раптово зникають 1789 року й знову спливають на поверхню через кілька років, як деякі річки ховаються під землею, аби знову з'явитися трохи далі й показати ті самі води новим берегам.

Безпосереднє завдання твору, що його я пропоную увазі читача, полягає в тому, аби пояснити, чому ця велика Революція, що готувалася майже на цілому материку Європи, вибухнула в нас раніше, ніж у інших місцях; чому вона буцімто сама собою вийшла з суспільства, яке їй належало зруйнувати, й, нарешті,— як стара монархія могла занепасти так остаточно й так раптово.



Одначе я не думаю обмежити лише цим свою працю. Я маю намір, якщо в мене вистачить часу й сили, простежити через усі мінливості долі цієї тривалої революції тих самих французів, з якими ми на такій рівній нозі жили за давнішого порядку й яких цей давній порядок виплекав, простежити, як вони змінюються й перевтілюються згідно з подіями, одначе залишаються вірними своїй природі та постійно знову з'являються перед нами з трохи зміненим, але завше впізнаванним обличчям.



Спочатку я подумки пробіжу разом з ними первісну добу 1789 року, ту добу, коли рівність і свобода були однаково дорогими для їхнього серця; коли вони прагнуть створити не тільки демократичні, а й вільні установи; не тільки зруйнувати привілеї, а й визнати та санкціонувати права; час молодості, ентузіазму, гордості, щедрих і щирих пристрастей,— час, пам'ять про який, незважаючи на його помилки, люди збережуть назавжди і який ще дуже довго турбуватиме сон усіх тих, хто захоче підкупити чи поневолити їх.



Швидко пробігаючи шляхом цієї революції, я постараюсь показати, які події, які помилки та розчарування довели тих самих французів до того, що вони відмовилися від своєї первісної мети й, забувши про свободу, забажали стати тільки рівними рабами володаря світу; в який спосіб, відтак, уряд, сильніший і куди більш абсолютний, ніж той, що його скинула Революція, захоплює й зосереджує в своїх руках усі види влади, придушує всі вольності, куплені такою дорогою ціною, і ставить на їхнє місце порожні примари, називаючи верховенством народу голосування виборців, які не мають змоги ні спілкуватися, ні вкладати між собою угоди, ні обирати, називаючи вільним голосуванням фальшиву химеру — вияв згоди з боку мовчазних або закріпачених зборів; і як цей уряд, позбавляючи націю всіх засобів самоуправління, забираючи в неї основні ґарантії права, свободу думки, слова й друку, цебто все, що було найдорожчим і найшляхетнішим у перемогах 1789 року, все ж таки прикрашає себе великим ім'ям цієї епохи.



Я зупинюсь тоді, коли Революція, на мою думку, майже завершить свою справу й покладе початок новому суспільству. Тоді я розпочну розглядати те суспільство; я постараюсь розрізнити, в чому воно схоже на попереднє й у чому відрізняється від нього, що ми втратили в цій величезній загальній веремії й що виграли в ній, і, нарешті, зроблю спробу передбачити наше майбутнє.



Я сподіваюсь, що ця книжка буде написана без пересудів, але не стану твердити, що я писав її неупереджено. І навряд чи можна французові нічого не відчувати, коли він говорить про свою країну й думає про свій час. Отже, зізнаюсь, що, вивчаючи наше старе суспільство в усіх його проявах, я ніколи цілком не втрачав зі свого поля зору сучасного суспільства. Я бажав з'ясувати собі не тільки недугу, від якої загинув хворий, а й ті умови, за яких він міг уникнути смерті. Я чинив, як чинять ті лікарі, які в кожному загиблому органі намагаються вловити закони життя. Я ставив перед собою мету намалювати таку картину, яка була б дуже достеменна й водночас могла б стати повчальною. Й щоразу, коли я натрапляв у наших батьків на якусь із рис хоробрості, які нам так потрібні й яких у нас нині зовсім немає,— наприклад, справжній дух незалежності, любов до всього великого, віра в себе й у свою справу,— я їх підкреслював; і достоту так само, зустрічаючи в ідеях, у законах, у звичаях того часу сліди таких вад, які, занапастивши старе суспільство, роз'їдають нас і нині, я намагався виразніше висвітлити їх, аби, бачачи ясно зло, вже завдане нам, ми ліпше могли зрозуміти ту шкоду, якої вони ще можуть нам завдати.



Зізнаюсь, що мене не зупиняла боязнь образити ту чи ту особу або клас суспільства, ті чи ті думки або спогади, хоч би які вони були шановані, якщо це треба було для виконання мого завдання. Часто-густо я робив це з прикрістю, але завше — без докорів сумління. Хай ті, кому я в такий спосіб досадив, вибачать мені, зваживши на ту безкорисливу й чесну мету, якої я прагнув.



Можливо, багато хто звинуватить мене в тому, що я в цій книжці виявляю зовсім несучасну любов до свободи, до якої, як мене запевняють, нині нікому нема діла у Франції.



Я лишень попрошу тих, хто зробить мені в цьому докір, узяти до уваги, що така схильність є в мене давненько. Понад двадцять років тому, ведучи мову про інше суспільство, я писав майже дослівно те саме, що читач знайде в цьому творі.



У темряві майбутнього можна вже відкрити три виразні істини. Перша з них — це та, що всі сучасні люди захоплені якоюсь невідомою силою, яку можна сподіватися приборкати й сповільнити, але не перемогти, яка то повільно штовхає, то чимдужче несе їх до знищення аристократії; друга — це та. що з усіх суспільств у світі найважче буде надовго уникнути абсолютного суспільства тим, у яких аристократії вже нема й не буде; нарешті, третя істина полягає в тому, що ніде деспотизм не веде до більш пагубних наслідків, ніж у таких саме суспільствах: тому що в них він більше, ніж будь-який інший уряд, сприяє розвиткові всіх вад, властивих цим суспільствам, і, отже, штовхає їх у той самий бік, куди, згідно з їхнім природним нахилом, вони вже подалися.



У них люди, що вже не пов'язані одні з одними ні кастами, ні станами, ні корпораціями, ні родинами, надто схильні турбуватися тільки про свої особисті інтереси й, завше зайняті лише собою, погрузають у вузькому індивідуалізмі, який приглушує будь-яку людську чесноту. Деспотизм не тільки не чинить опір цій схильності, а й робить її

1 2 3 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"