Книги Українською Мовою » 💙 Класика » День на пастівнику, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "День на пастівнику, Мирний"

151
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "День на пастівнику" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
- роздався ззаду його го­лос. То був Грицько.Хто б не глянув на його - зразу одга­дав, що то рідний брат стоїть перед Івасем: однакове чорне волосся, однаковий з горбочком ніс, чорні, як терен, очі, загоріле довгобразе лице. Тільки вищий Грицько, бо двома роками старший від брата.

- Що ти тут робиш? - спитав він, присідаючи на траві.


- Бач, комашина! - відказав той, простягаючи руку.


-То сонечко! - угадав Грицько.


-Сонечко? - скрикнув Івась і почав вигукувати:





Сонечко, сонечко!


Виглянь у віконечко,


Бо татари ідуть,


Тебе заріжуть,


Твоїх діток заберуть!





Грицько піддержав брата, і обидва закричали, Грицько товще, Івась тонше:


- Сонечко, сонечко!..


Овечата, зачувши голоси своїх пастушків, задеренчали ; руденьке телятко бекнуло; чорненький білоголовий би­чок задрочився: задравши хвіст угору і опустивши голову униз, він пішов вподовж поля вистрибом-вистрибом!


- Дивись, дивись, що бичок робить! - скрикнув Грицько. Івась озирнувся, і обидва зареготались.


Бичок, мов образившись від їх реготу, як вітер, попер вподовж поля.


- Бицю, бицю! - гукнув Грицько, схопившись, і майнув навздогін. Івась, стуливши руку, щоб комашина не випала, собі, як опечений, подрав навперейми.


Той бичок, з-під Чорнушки, корови, був любимець Івасів. Він його сам доглядав, напував, чистив, а часом, одірвавши від свого рота шматок хліба, давав йому. Як тільки зна­йшовся він, мати припоручила його Івасеві. «Це ж уже твій бичок буде»,- сказала вона. Івась тоді з радощів аж під­стрибнув і так коло його ходив, що нікого і близько не під­пускав. Недаром він і тепер, як опечений, схопився. Не дай, господи, забіжить він до Пилипенка в траву! Не дай, господи, його спіймають там!


- Переймай, переймай,- чимдуж кричав Івась на брата, а сам - землі під ногами не чув, як той вітер, мчавсь.


Грицько таки забіг вперед. Бичок став і, мотаючи голо­вою, грізно дививсь на його.


- Бицю! бицю! - кликав той.


Бичок товсто загув, мов сердито гримнув: не лізь! - і на­ставив молоді ріжки.


- Бицю! - роздався коло бичка голос Івасів.


Бичок повернув голову.


- Бицю, бичушка! - розлягався Івась і вхопив за на­шийник з каблучки.- Чого ти, дурню, тікав? Тебе вкусило що? Укусило мого бичка? -допитувавсь Івась, гладячи його і по морді, і по спині, і під черевом. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку.


- Бе-е-е! - зично скрикнув, підокравшись ззаду, Грицько.


Як стріль стрільнула,- бичок зірвавсь з місця...


Гаразд ще, що Івась не випустив каблучки з рук а то б ті­льки й бачили бичка.


Тепер вони разом бігли: бичок, вистрибуючи, уперед, Івась, задержуючи його,- за ним. Ззаду Грицько розлягався з реготу.


Насилу Івась спинив бичка і зараз почав лаяти брата.


- Регочеться! Гарно, не бійсь! Тілько візьму та на твоєму барані верхи і сяду! - грозивсь Івась, червоніючи.


- Ану поїдь! - казав Грицько.


- А що ти мені зробиш? Візьму - сяду та й поїду! - і намі­рявся вже кинути бичка.


- Всю морду тобі поб'ю,- перебігаючи навперейми, гук­нув у свою чергу Грицько.


- А я батькові похвалюся.


- Хвались! А я все-таки тобі морду поб'ю.


- Морду? Який голінний до морди! Я ж тебе не займав?


- А я тебе займаю? - питав Грицько.


- Так бичка займав.


- Ти б дякував, дурню, що я його перейняв, а то б якраз був у Пилипенка в траві,- виправлявся Грицько.


Іван замовчав і, зайшовши у тінь бурти, ліг; він сердився на брата.


«Як йому, не бійсь, усе можна! - думав він,- заходився бич­ка лякать - іграшки знайшов! Он десь через його і кома­шину згубив».


Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав зби­вати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків.


Довгенько хлопці були собі нарізно. Івася досада давила, і, лежачи у тіні на травиці, він пригадував, як би його братові віддячити! Думки у невеличкій голові бігли, як хмари у бурю, нігде не зостановлюючись, ні об віщо довго не зачеплюючись. Небагато треба, щоб уражене дитяче серце переболіло, замовкло.


Івасевому поміг бичок, з-за котрого і схопилася недавня спірка. Передрочившись, він підійшов до Івася і, як вірна собака, почав лизати своїм шорстким язиком ноги. Івась дригав ними, а бичок наставляв круто лоб, хотів, видно, битись.


Івась угамував бичка любими словами. Він звав його і бицею, і бичушкою, і славним бицунею. Бичок, на­гравшись, ліг біля Івася, положивши на його голову.


Така дружба, таке товариство пішло між бузівком і невеличким хлоп'ям.


- Івасю! Івасю! - трохи перегодом гукав Грицько, несу­чись полем до бурти.


- Чого? - одгукнувся Івась, забуваючи про недавню спі­рку.


- Ох! - передихав Грицько,- ти, мабуть, зроду-віку не ба­чив такого.


- Якого?


- Збиваю будяки,- важко дишучи, почав Грицько.- Тілько по одній будячині... Аж ген туди до води... Дивлюся, щось блищить проти сонця, як золото горить... А само так і в'є­ться, так і в'ється. Я підходжу... Аж, брат,- отакенна гадю­чище! Оповила кругом будячину, голову наставила проти сонця та й сичить.


- Ну? Їй-богу?


- От побий мене хрест святий! - скрикнув Грицько, махнувши поперед себе рукою.


- Що ж ти не вдарив її?


- Який розумний! Щоб укусила. Піди, коли хоч, займи!


- А ти запримітив місце? Покажи.


- Нехай їй всячина, і вести не хочу.


- Ходім-бо, я хоч подивлюся,- прохав Івась.


- Не хочу, боюся.


- Чого ж ти боїшся? Хіба вже вона так і вкусить?


- Авжеж укусить.


- А ми паліччя наберемо та її паліччям! Ходім-бо,- прохав Івась, піднімаючись з місця.


Грицькові того тільки й треба. Він нігде нічого не бачив, а знав, що брат сердиться, і, щоб скоріше помиритись, бо надолужило самому швендяти по полю і збивати будяки,- він і вигадав ту гадюку.


Івась ніколи не бачив її, не знав, яка вона; він тільки наслухався про неї всякої страховини, і як вона кусається, і як сичить, і яка страшна-страшна, довга та чорна, а голова, як жар, червона. Йому так хотілося бачити того страшного ворога і людського і товарячого,- скільки від його пропало скоту в городі! Там, чутка була, дитину вкусила, там - дній жінці уп'ялась у груди, та поти ссала її, поки та й не вме­рла, так разом з гадюкою і в домовину положили... Стра­шно, ух, як страшно! А кортить бачити, от так мов за поли тягне... Івась

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День на пастівнику, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День на пастівнику, Мирний"