Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

189
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 56
Перейти на сторінку:
зна­ч­ний чоловік, що йому в боже­ві­ль­ну голову прийде, а на­й­більш із народом неоружним, з мі­щанами і хліборобами, ко­то­рі не мали жодного способу супротив його стати. Поча­ли жовніри, консистуючи в го­ро­дах і селах, беззаконні окор­ми і напитки од людей вимага­ти, жінок та дівчат козачих, мі­ща­н­сь­ких і посполитих без­честити і мордовати, людей се­ред зи­ми по ломках льодо­вих у плуг запрягати, а жидам при­ка­зу­ва­ли­ їх бичовати й по­ганяти, щоб, на один сміх і на­ругу, лід плугом орали й рисовали. А тим часом католицькі пани з на­шими пере­вер­тнями усиловались унію на Вкраїні прище­пити і не в одну церкву попом уніта на огиду людям поста­вили; віру бла­гочестиву мужицькою вірою називали, а одда­ючи жидам у оренду села, не раз із селами й церкви їм на од­куп од­да­ва­ли. І нікому було на такі наруги жаловатись, бо й самого ко­ро­ля сенатори, пани да єпископи у руках дер­жали. Го­родова ж козацька старшина за коронного гетьма­на, за старост, за державців і їх намісників і орендарів руку тяг­ну­­ла, а між себе ділилась козацькою платою - по тридця­ти зло­тих на всякого реєстрового од короля і Речі Поспо­ли­тої.[8] То й реєстровим, чи городовим,[9] козакам було ті­сно. Ба­га­то з них до підданства старостам і державцям принево­лено; ко­торі ж остались реєстровими козаками, тії робили в своєї ста­рши­ни всяку роботу по дворах. Шість тисяч тілько їх ос­та­влено в реєстрі, да й тії, бувши в ве­ли­кій неволі в ста­р­ши­ни, тягли, хотя й нехотя, за ляхів руку і тілько вже при Хме­ль­ницькому одностайне за Вкраїну по­в­стали. Так як би їм зе­мляки у своїй тісноті й нуждах жа­ло­ва­лись?.. Жало­ва­лись ми­ряне і попи благочестивії тілько далеким своїм зе­м­ля­кам - козакам запорозьким, которі, жи­вучи в диких степах, за по­ро­гами, старшину свою самі з себе вибирали і гетьману ко­ро­нному узяти себе за шию не давали. От і вихо­дили з За­по­ро­жжя один за одним геть­ма­ни козацькії: Тарас Тря­си­ло,[10] Павлюк,[11] Остряниця - з мечем і пожежею супротив во­ро­гів рідного краю.

Тілько ж не надовго підіймали українці під їх корогвами похилу голову. Ляхи держались міцно за руки з недоля­ш­ка­ми­, гасили хутко полом'я і знов по-свойому обертали Ук­ра­­ї­ну. Аж ось піднявсь страшенний, невгасимий пожар із Запо­ро­ж­жя - піднявсь на ляхів і на всіх недругів отчизни батько Хме­льницький. Чого вже не робили тії старости і комісари з городовими козаками, тії консистенти-ро­тмі­ст­ри з своїми жовнірами, да й наші перевертні недоля­шки з надвірною сторожею. Як уже не вмудрялись, щоб по­гасити теє полом'я! Як уже не перегороджували степові дороги своїми заста­ва­ми, щоб не пустити нікого з України на За­по­рожжє, так де ж? Кидає пахар на полі плуг із вола­ми, кидає пивовар казани в броварні, кидають шевці, кравці і ковалі свою роботу, ба­ть­ки покидають маленьких дітей, си­ни - немощних батьків і ма­тірок, і всяке манівцем да но­ча­ми, степами, тернами да байраками чимчикує на Запо­ро­жжє до Хмельницького. І ото­ді-то вже «розлилась ко­за­ць­ка слава по всій Україні...»


Де ж пробував, де тинявсь попович паволоцький, Шрам, десять рік од Остряниці до Хмельницького? Про те багато тре­ба було б писати. Сидів він зимовником серед дикого сте­пу на Низу,[12] взявши собі за жінку бранку туркеню; про­­по­ві­ду­вав він слово правди божої рибалкам і чабанам запо­ро­зь­ким; побував він на полі й на морі з низовцями; ви­дав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєн­ному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельни­ць­кий, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще йо­го не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого ве­ре­мія...[13]


У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реє­стро­ве йо­го прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Че­пу­рним його записано.


Било козацтво в ту війну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прізвищем.


Отже минули, мов короткі свята, десять рік Хмельнищи­ни. Вже й сини Шрамові підросли і допомагали батькові у по­ходах. Двоє полягло під Смоленським; оставсь тілько Пе­тро. Іще таки й після Хмельницького не раз дзвонив ста­рий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не слу­жить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав слу­жити богові. Сина посилав до військового обозу, а сам знав одну церкву. «Вже, - думав, - Україна ля­хам за се­бе од­дя­чила, недоляшків вигнала, унію стерла, жидову пе­реду­шила. Тепер нехай, - каже, - живе громадським ро­зумом».


Коли ж дивиться, аж ізнов негаразд починається на Вкра­їні. Свари да чвари, і вже гетьманською булавою поча­ли гратись, мов ціпком. Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров іллється понад Дніпром через Виговсько­го[14] і через навіженого Юруся Хмельниченка,[15] що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері,[16] то він аж за голову вхопився. Чи мо­ли­ть­ся, чи божу службу служить, - одно в його на ду­мці: що ось по­гибне Україна од сього недруга отчизного і похлібці ляд­сь­кого. Бу­ло, чи вийде серед церкви з наукою, то все одно ми­рянам править: «Блюдітеся, да не по­ра­бощенні будете; сте­режі­теся, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!»


Як же вмер паволоцький полковник, що після Шрама уряд держав, да зійшлась рада, щоб нового полковника ви­брати, він вийшов серед ради у попівській рясі да й каже:


- Діти мої! Наступає страшна година: перехрестить, ма­буть, нас господь ізнов огнем да мечем. Треба нам тепер та­ко­го полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиця. Послу­жив я пра­вославному християнству з батьком Хмельни­цьким, по­слу­жу вам, дітки, ще й тепер, коли буде на те ва­ша воля.


Як почула ж се рада, то так і загула од радості. Зараз окри­ли Шрама шапками, військовими корогвами, дали йо­му до рук полковницькі клейноди,[17] вдарили з гармат, да й став панотець Шрам полковником.


Тетеря аж адригнувся, як почув про таке диво. Що б то робити? Да нічого не зміг, бо так велось у ту старосвітщи­ну, що рада була старша од гетьмана. Мусів Тетеря присла­ти Шрамові універсал на полковництво. Обидва ж вони по­лі­ти­куються, подарунками обсилаються, а нишком один на од­ного чигають.


От же думав Шрам, думав, як би Вкраїну на добру дорогу вивести; далі, надумавшись, пустив таку поголоску, що не­зду­жає, нездужає полковник; передав осаулові Гулаку свій рейментарський пірнач,[18] а сам виїхав ніби кудись да­ле­ко на хутір для спокою, да ото й махнув із сином з Паво­ло­чі. Ку­ди

1 2 3 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."