Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 56
Перейти на сторінку:
ж він махнув і що в його було на думці, незабаром того довідаємось.


ІІ



Скоро ввійшов ото Шрам у пасіку, іще не помоливсь і свя­­тому Зосимові, що стоїть по пасіках, як слухає - у Чере­ва­­ня щось іграє.


- Е, да се в вас і бандура!


- І бандура, - каже Василь Невольник, - та ще чия бан­ду­ра!


- Так се в вас божий чоловік? - спитав тоді Шрам.


- А то хто ж би так заграв у бандуру? Такого кобзаря не було, та, може, вже й не буде між козацтвом.


Ідуть вони, аж бандура заговорила голосніше. Оддалеки - так наче сама з собою розмовляла, а тут і голос почав під­тя­гувати до неї.


Гляне Шрам, аж сидять на траві під липою і божий чоло­вік, і Черевань, а перед ними стоїть полудень. Звався бо­жим чо­ло­віком сліпий старець-кобзар. Темний він був на очі, а хо­див без проводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей но­сив повні кишені. Що ж він робив із тими грі­ш­ми? Вику­пляв невольників із неволі. Іще ж до того знав він лічити усякі болісті і замовляти усякі рани. Може, він помагав свої­ми молитвами над недужим, а може, і свої­ми піснями; бо в йо­го пісня лилась, як чари, що слухає чо­ловік і не наслухає­ть­ся. За теє-то за все поважали його козаки, як батька; і хоть би, здається, попросив у кого остатню сви­тину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому од­дав усякий.


Тепер він розпочав смутную думу про Хмельницького, як умирав козацький батько:


Ой настала жаль-туга да по всій Україні...


Не один козак гірко плакав од сії думи, а Черевань ті­лько по­хитувавсь, гладючи черево; а щоки - як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача.


Полковник Шрам, стоючи за деревом, дививсь на їх обох. Давно вже він не бачив свого смішливого приятеля, і хоть би кришечку перемінився Черевань; тілько лисина почала наче більш вилискуватись. А в божого чоловіка довга, до са­мого по­яса, борода іще краще процвіла сідинами; а на ви­ду дідусь просіяв якимсь світом. Співаючи пісню, од се­р­ця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить.


Слухав його Шрам довго, а далі вийшов із-за дерева да й став навпроти Череваня. Як схопиться ж мій Черевань:


- Бгатику, - каже (бо трохи картавив), - чи се ти сам, чи се твоя душа прилетіла послухати божого чоловіка?


Да й обнявсь і поцілувавсь із Шрамом, як із рідним бра­том.


Божий чоловік і собі простяг руки, як зачув Шрамів го­лос. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь.


- Бувай же, - каже, - здоров, панотче і пане полковнику! Чу­­ли й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за коза­ко­­ва­н­ня­.


А Василь Невольник, стоючи коло них, собі радується, по­­хи­туючи головою.


- Боже, - каже, - правий, боже правий, єсть на світі такі лю­де!


- Яким же, бгате, оце случаєм? - питав зараз Черевань.


Шрам одвітовав, що на прощу до Києва, да й спитав сам у бо­жого чоловіка:


- А тебе ж, діду, звідки і куди господь несе?


В мене, - каже, - одна дорога по всьому світу.


Блаженні милостивії, яко тії помиловані будуть...


- Так, батьку мій! Так, мій добродію! - перебив йому Ва­силь Не­вольник. - Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на ме­не оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в про­кля­тій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбож­них га­ле­рах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти ви­спі­вав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хре­щеним ми­ром, ізнов почув козацькую мову!


- Не мені дякуй за се, Василю, - каже божий чоловік, - дя­куй богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів.


- Хіба ж я йому не дякую? - каже Василь Невольник. - Чен­ці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошо­вий, і ота­ман­ня, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бесурменської землі; буду в його гру­б­ни­ком, буду в його хоч свинопасом, аби як-небудь йо­му по­дякувати.


Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, ті­­ль­ко сміявся.


- Казнає-що ти, - каже, - городиш, бгате! Буцім уже сто че­р­­во­них таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пи­лявців[19] та Збаража[20] носили козаки червінці при­по­ла­ми. Ну, ся­дь­мо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здо­ро­в'я пана Шрама.


Випили по кубку. Тоді Шрам і питає:


- Скажи ж мені, божий чоловіче, ти всюди вештаєшся і вся­чину чуєш: чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром?


- Діється таке, - одвітує божий чоловік, важко здихну­в­ши, - що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Укра­ї­ні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ла­ду між козаками.


- А старшина ж із гетьманом на що?


- Старшини там багато, да нікого слухати.


- Як нікого? А Сомко?[21]


- А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усі­ма, да й йому не дають гетьмановати.


- Як же се так?


- А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському.[22] Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; дожи­вав би віку на полковництві: так от же захотілось на ста­рість ге­ть­мановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі має­ть­ся добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роб­лять, і тії за нього тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Ота­ке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пій­ш­ли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зіт­ну­ть­ся. «Чия сторона?» - «А ти чия?» - «Ва­сютина». - «Геть же к не­чистому, боярський підніжку!» - «Ти геть к нечистому, пе­ре­яславський крамарю!» - Себто, бач, що Сомко має в Пе­ре­я­с­лаві свої крамні комори в рин­ку, так Васютинцям і зва­д­ли­во. Отак зітнуться, да й до ша­бель.


Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голо­ву понурив.


- Да потривай же, -

1 2 3 4 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."