Читати книгу - "Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні"

Наступного ранку додому поверталися стомлені, та щасливі. Добре поторгували й добре повеселились. Справили діткам нові чобітки, Кульбабці пречудову хустку, а Равликові пишний пояс з червоними китицями. Й лише Зайчик повертався сумний, бо ніхто не розповів йому про домівку, що б йому сподобалось. Тролі торочили про чудові вологі печери, Лісовики – про дупла дерев, а Водяники про дно встелене мулом. Ельфи – про пишні хатки – півонії, а гноми про глибокі копалини, та ніщо не подобалось Зайчику.

Тому й їхав Зайчик засмучений, примостившись на голові кота між вух. Аж раптом попереду у густій траві щось замерехтіло й заблищало в перших сонячних промінцях і Зайчик побачив його, свій омріяний будиночок, той самий до якого він хотів би привести свою наречену й прожити з нею там все своє життя. Від щастя він аж підстрибнув, чим дуже налякав Равлика, що спокійненько куняв собі поряд і кота, що й сам спав на ходу. Та коли гордий Зайчик показав знахідку, всі побачили старий , дірявий чобіт, що лежав собі у траві й виблискував цвяшками через дірку.

От уже всі раділи, що Зайчик врешті знайшов собі домівку, через день чобіт був перевезений до калинової галяви й урочисто розташований в корінні клена, що ріс неподалік. Й Зайчик почав облаштовувати його до приїзду нареченої, а батьки почали готуватися справляти весілля, ну й багацько ж всього наготували й напекли, всі раділи, й хоча батьки дивувалися химерній хатці сина, та все ж нічого йому не казали. До того ж нареченій Зайчика – Синичці, він дуже сподобався.