Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Казка про гномиків і прогулянку зеленим гаєм, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Казка про гномиків і прогулянку зеленим гаєм, Народні"

146
0
25.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казка про гномиків і прогулянку зеленим гаєм" автора Народні. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
від злості аж тупнула ніжкою.

– От, що ти робиш? – запитала вона в мухомора, який підійшов і спробував пустити на нею хмарку отрути. – Тобі не соромно? Я тобі щось лихе заподіяла?

Дівчинка аж помахала на гриба пальчиком. Взяла руки в боки і суворо на нього подивилась. Гриб знітився, він, напевно, не чекав такого натиску. Похилив свою червону в білі цятки голову і став перетворюватися на зайченя.

– Доброго дня. – Промінчик і Марко тихенько спостерігали за Оленкою і засоромленим зайченям. Їхньому здивуванню не було меж.

– Перепрошую, я не знав, хто ви, а зараз так часто трапляються злі люди, які тільки й мріють, що потрапити до нашого лісу і забрати з собою когось з чарівних істот, а ми в неволі гинемо, наші здібності зникають, от і захищаємося, як можемо.

– Добре, але ж ви нас налякали! Тим більше, ви бачили, що з дітьми я, - виступив наперед Промінчик. – А серед нас не буває лиходіїв.

– А раптом вас взяли в полон!

– Це ні на що не подібно! – Марко, як завжди, розсердився. – Все, я хочу додому. Краще піду в гості до Непривітних Плакс, ніж сюди. Покажіть мені, де дорога додому, ми йдемо.

– Що ви, що ви!!! Вихід не тут, тут лише пастка для гостей. – Здалося, чи зайченя насправді почервоніло. Але що це? Воно почало зникати. Спочатку стало прозорим... А за мить почувся звук, як від кульки, що луснула, і зайченя зникло. На його місці з’явився величезний коричневий олівець і така ж гумка.

– Так. І що? Ми тепер маємо малювати???

– Ага, Зайченя залишив нам олівця, щоб ми могли малювати собі дорогу, а гумка для того, щоб створювати собі місце для тієї дороги. – Оленка підійшла до найближчого дерева і тернула по ньому, частина стовбура зникла, ще раз, ще раз і от, вже крона. – Ну от, вихід готовий, Марко, бери олівець і малюй лінію, це буде наша дорога. Промінчику, ходи за нами. - Дерева розступились, сунички знову запосміхалися серед листочків. Оленка йшла попереду, витираючи перепони, які виникали на шляху мандрівників, а Марко малював стежину. Олівець був важким і Промінчику теж довелося взятися до роботи. Так вони йшли, співаючи кольорову пісеньку, і, нарешті, ще одна галявина, зовсім інша, не подібна до тієї, на яку втрапили одразу. Різні дерева: і горобина, і яблуня, і клен обступили її, а посередині росла стара груша.

На зустріч нашим героям вийшли мешканці лісу розумників і чепурунів: сіре зайченя (діти впізнали недовірливого мухомора) в черевичках і червоному капелюшку в білу цятку:

– Добридень, я Зайченя. Я – головний розумник цього лісу. Перепрошую за випробування, але вже все пояснив, сподіваюсь, ви не сердитеся. Я багато чув про вас, тому й вирішив вас запросити. Почувайтеся, будь ласка, як дома.

Потім за ним йшла руда лисичка в білій сукні і рожевій хустинці.

– Здрастуйте, здрастуйте, а я...я... найчепурніша чепурушка в цьому затишному гаї. Мені теж дуже прийшлася до снаги думка вас сюди запросити. Дуже приємно. – Протягнула руду лапку. – Сподіваюся, ви мили зранку руки, ви ж розумієте, я страшенно не люблю бруду.

Лисичка так манірно говорила, що діти не стрималися і посміхнулися, а з ними засміялися і мешканці лісу.

– Я Ведмідь-Ведмедисько, мене всі звуть кривоногим і незграбним, зате я найсильніший!

– А я Сірий Вовк, я лікар, будуть якісь проблеми звертайтесь.

З ким тільки не познайомилися того дня діти і з білочкою та білченятами. Одне білченя ніяк не хотіло ходити в садочок, то Марко і Оленка розповідали, як їм там весело. Друге не любило їсти горішки. Білочка запросила до столу гостей, а тим так засмакували лісові дари, що вони ледь не з’їли все. Коли вередливе білченя побачило, як швидко зникають з тарілки горішки, воно мерщій кинулося до них, щоб з’їсти хоч кілька штук. Обіцяло, що більше не буде вередувати. А ще гномики познайомилися з величезною сім’єю їжаків. Тато їжак якраз назбирав на свої голки багато-багато диких грушок, то ж пригостив і Оленку з братиком. Оленка, як дуже чемна дівчинка, ґречно подякувала.

Птахи співали, звірі показували свої оселі, не помітили, як сонечко почало ховатися за лісові крони дерев.

– Ой, – вигукнула Оленка, – ви всі чудові і нам дуже тут подобається, але ми мусимо йти додому, бо мама хвилюватиметься.

– Так, вам пора, тим більше, що й Промінчику скоро треба буде повертатися. Не забувайте нас, приходьте.

– Обов’язково прийдемо.

Діти знову пішли підземеллям, зустрічали хробаків, які читали книжки, і жучків, які зосереджено тягли щось в свої нірки. Коли вийшли з підземелля, то в дворі вже було тихо, сутінки опускалися на вечірнє подвір’я.

Зайшли до хати, а там мама кличе вечеряти :).

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка про гномиків і прогулянку зеленим гаєм, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казка про гномиків і прогулянку зеленим гаєм, Народні"