Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Фіалки по середах, Моруа Андре 📚 - Українською

Читати книгу - "Фіалки по середах, Моруа Андре"

200
0
02.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фіалки по середах" автора Моруа Андре. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Щосереди Женні отримувала свій букетик за два су. Багато хто в театрі вже був у курсі справи. Якось одна подруга сказала Женні:

— Я бачила його, твого студента… Він чарівний, виглядає дуже романтичним… Юнак просто створений для того, щоб грати у "З коханням не жартують" та "Свічнику".

— Звідки ти знаєш, що це був саме він?

— Я випадково опинилася біля консьєржа якраз у ту мить, коли він сором'язливо просив: "Передайте це Женні Сорб'є, будь ласка". Це було зворушливо. Було видно, що юнак розумний, дуже боїться здатися смішним, та все ж не можу позбутися хвилювання. На мить я навіть позаздрила, що він приходить не до мене. Я б його розрадила і втішила… Зверни увагу: він ні про що не просить, навіть про зустріч із тобою… Та якби я була на твоєму місці…

— Ти б його прийняла?

— Так, і приділила б йому трохи часу… Це триває вже декілька тижнів. А скоро почнуться театральні канікули. Ти поїдеш, тож, ризику, що він причепиться до тебе, нема…

— Ти маєш рацію, — промовила Женні. — Це дурість — відштовхувати шанувальників, коли вони молоді і їх багато, а потім бігати за ними через тридцять років, коли їх лишиться мало, та й ті будуть лисими.

Того ж вечора, виходячи з театру, Женні звернулася до консьєржа:

— Бернаре, в середу, коли мій студент принесе фіалки, запросіть його, аби він сам їх вручив мені після третьої дії. Я граю в "Мізантропі"… Мені потрібно переодягатися лише один раз. Я піднімуся до своєї гримерки та прийму його. Ні! Краще зачекаю на нього в коридорі, біля сходів… Або, можливо, у фойє…

— Гаразд… Мадемуазель, Ви не боїтеся?

— Чого мені боятися? За десять днів я вирушаю на гастролі, а цей юнак прив'язаний до своєї Політехнічної школи…

— Гаразд, мадемуазель… А все ж, на мою думку….

Наступної середи Женні грала Селімену, як ніколи, пристрасно бажаючи сподобатися незнайомцеві. Виходячи на антракт, вона почувалася дуже зацікавленою, майже знервованою. Вони сиділа біля каміна в очікуванні. Навколо неї шмигали звичні театральні обличчя. Директор розмовляв із Бланш П'єрсон, конкуренткою Женні. Але нікого в чорно-золотій формі не було видно. Схвильована, нетерпляча, вона підбігла до капельдинерів.

— Чи ніхто про мене не запитував?

— Ні, мадемуазель.

— Сьогодні середа, а я не отримала своїх фіалок. Невже Бернар забув їх передати? А, може, трапилося якесь непорозуміння?

— Непорозуміння, мадемуазель? Яке непорозуміння? Бажаєте, щоб я сходив до консьєржа і все з'ясував?

— Так, будь ласка… Ой, краще не треба… Я сама запитаю в Бернара на виході.

Вона посміялася з себе самої: "Які ми дивні істоти — люди", — говорила вона собі. "Я добрих півроку майже не звертала уваги на цю пронизливу вірність, і раптом, коли знаки уваги, якими я так нехтувала, припиняються, то мені починає їх по-справжньому бракувати; і ось я тут, стривожена, неначебто чекаю на коханця… Ах, Селімено! Як же ти жалкуватимеш за Альсестом, коли він покине тебе у своїй великій печалі!"

Після спектаклю вона зайшла до консьєржа:

— Що ж трапилося, Бернаре? Де ж мій шанувальник? Ви не надіслали його до мене?

— Мадемуазель, наче навмисно, він сьогодні не прийшов. І це якраз тоді, коли Ви погодилися прийняти його! Вперше за півроку він пропустив виставу.

— Це неймовірно! А, може, хтось його попередив і він злякався?

— Це неможливо, мадемуазель. Ніхто, крім нас із вами, про це не знав… Ви ж нікому нічого не казали? Я тим більше… Навіть дружині не розповів!

— То як же ви це поясните?

— Ніяк не поясню, мадемуазель… Можливо, це випадковість… Може, йому все обридло чи він захворів… Побачимо наступної середи.

Але й наступного тижня не було ні студента, ні фіалок.

— Що ж робити, Бернаре? Як думаєте, чи можна його знайти через друзів? Або ж звернутися до Директора Політехнічної школи, аби він допоміг розшукати юнака?

— Але яким чином, Мадемуазель? Ми не знаємо навіть його імені…

— Ваша правда… Ах, Бернаре… Як це сумно! Все втрачено!

— Помиляєтеся, мадемуазель… У Вас був чудовий рік, а скоро Ви ще й вирушите в турне; на Вас чекають нові перемоги… Як Вам не соромно казати, що все втрачено!

— І знову маєте рацію, Бернаре… Яка ж я невдячна! Та все ж мені дуже подобалися мої фіалки по середах.

Наступного дня вона покинула Париж. Анрі Сталь вірно супроводжував її. В якому б готелі красуня не зупинялися, її кімната завжди була повна троянд. Повернувшись до Парижа, вона вже й забула про свого романтичного математика.

За рік вона отримала листа від якогось полковника Женеврієра, який просив зустрічі з нею з особистих міркувань. Лист був ввічливим та сповненим гідності, тож не було жодної причини відмовляти незнайомцеві. Женні запросила полковника до себе суботнього вечора. Він прибув, одягнений у чорне цивільне вбрання. Вона прийняла його з тією граційною легкістю, якою завдячувала як природі, так і театральній кар'єрі. Однак, все її єство пронизувало німе запитання: "Чого хотів від неї незнайомець?" Вона терпляче чекала.

— Дякую Вам, мадемуазель, за те, що Ви прийняли мене. Я не міг у листі викласти причини свого візиту. І якщо я звернувся до Вас із проханням про зустріч, то не чоловіче зухвальство спонукало мене до цього, а батьківське горе… Ви, мабуть, звернули увагу на моє чорне вбрання. Я ношу траур за своїх сином, лейтенантом Андре Женеврієром, який два місяці тому загинув на Мадагаскарі.

Женні мимоволі хитнулася, немов бажаючи сказати: "Я щиро співчуваю Вашій утраті, та.."

— Ви не були знайомі з моїм сином, я знаю про це… Зате він знав і обожнював Вас… Вам це може здатися малоймовірним… Та все ж, те, що я Вам розповім, — чистісінька правда… Ви були тією людиною, яку він любив та обожнював понад усе в світі…

— Боюся, я починаю розуміти, полковнику… Він сам Вам розповів про це?

— Мені? Ні… Але він розповідав своїй сестрі, яка була його довіреною в сердечних справах…. Все почалося того дня, коли вони разом пішли на виставу "Гра кохання та випадку". По поверненню, діти відгукувались про Вас із великим захопленням: "Скільки тендітності і грації! Скільки бентежної поезії!" Та ще багато подібних слів, у правдивості яких я не сумніваюся… Та все ж, юнацька пристрасть і жага до ідеалізації… Мій нещасний син був мрійником і романтиком.

— О Боже! — вигукнула Женні. — Отже, це він був тим, хто…

— Так, мадемуазель. Студентом, який протягом року приносив Вам щосереди фіалки, був мій син Андре… Про це я також дізнався від дочки… Сподіваюся, така наївна дитяча витівка у знак пошани не засмутила Вас? Він так Вас кохав! Вас, або той образ, який він витворив з Вас у своїй уяві … Стіни його кімнати були вкриті Вашими портретами. Скільки зусиль прикладала сестра, аби роздобути у фотографів Ваші нові знімки для Андре! У Політехнічній школі друзі глузували з його пристрасті. "Напиши їй", — казали вони.

— Чому ж він не написав?

— Він зробив це, мадемуазель. Сьогодні я приніс увесь стос листів, написаних ним, але так і не надісланих… Ми знайшли їх після смерті Андре.

Полковник витягнув з кишені пакунок і передав його Женні. Одного дня вона мені їх показувала; почерк тонкий, стрімкий, малорозбірливий… Почерк математика, зате стиль поета.

— Збережіть ці листи, мадемуазель, вони належать Вам… І пробачте цей дивний візит. Я був зобов'язаний це зробити заради пам'яті сина… У тому почутті, на яке Ви надихнули його, не було нічого легковажного чи недостойного. Ви були для нього втіленням грації, ідеалу… Запевняю Вас: Андре був гідним свого великого кохання.

— Але ж чому він жодного разу не попросив прийняти його? Чому я сама не намагалася зустрітися з ним? Як же я ненавиджу себе зараз… Як же ненавиджу…

— Не віддавайте себе на поталу докорів сумління, мадемуазель… Ви не могли передбачити. Закінчивши Політехнічну Школу, Андре попросився служити на Мадагаскар… Так, він і справді зробив це через Вас… Він говорив сестрі: "Або на краю світу я звільнюся від своєї безнадійної пристрасті, або ж здійсню великі подвиги, і тоді…"

— Але ж хіба це вже не було подвигом? — вигукнула Женні. — Така вірність, постійність, скромність…

Коли полковник підвівся, вона взяла його за руки.

— Знаю, що нічого поганого не зробила, і все ж… І все ж, мені здається, що і я маю борг перед тінню покійного… Полковнику, скажіть мені, де поховано Вашого сина… Присягаюся від сьогодні і до самої смерті щосереди приносити фіалки на його могилу.

— Ось чому, — завершував свою оповідь Леон. — Все життя наша Женні, знана у товаристві як жінка скептична, розважлива і навіть цинічна, щосереди покидала друзів і коханих, аби побути на самоті на цвинтарі Монпарнас біля могили лейтенанта, з яким так ніколи і не познайомилася…

Ось бачите, я мав рацію, коли казав, що ця історія надто сентиментальна для наших днів.

На хвильку запанувала тиша. А тоді Бертран Шміт промовив:

— На світі завжди існуватиме романтика для тих, хто її вартий.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фіалки по середах, Моруа Андре», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фіалки по середах, Моруа Андре"