Читати книгу - "Свята Йоанна, Шоу Джордж Бернард"

Її ідеальний біограф не повинен бути забобонним чи упередженим, він повинен розуміти епоху середньовіччя, римо-католицьку церкву та священну Римську імперію набагато глибше, ніж наші ліберальні історики, а також розглядати жінку як людину жіночої статі, а не як таку собі тварину з певними симпатичними та відштовхуючими рисами.

Краса Жанни

Грубо кажучи, будь-яка книжка про Жанну, що починається з її опису як красуні, може одразу вважатися любовним романом. У селі, суді чи таборі жоден із товаришів Жанни, хоч як би не пнувся зі шкури, щоб висловити своє захоплення, ніколи не назвав її вродливою. Всі чоловіки, пригадуючи її вигляд, з найглибшим співчуттям стверджували, що вона була настільки сексуально непривабливою, що аж важко повірити, враховуючи її молодість, а також те, що вона не була ні бридкою, ні кульгавою, не мала жодних фізичних вад, не викликала антипатії як особистість. Правда, вочевидь, полягає в тому, що, як і більшість сильних, незламних жінок, чоловіки її сприймали як особу нейтральної статі, тому що занадто сильно боялися, аби закохатися. Та Жанна не була такою вже нейтральною: склавши обітницю зберегти незайманість, якої не порушила до самої смерті, вона, однак, не виключала для себе можливості одруження. От тільки шлюб, з попередньо необхідним пошуком, полюванням та приборканням чоловіка, був не її ділом, вона мала багато інших — важливіших. Формула Байрона "Кохання в чоловічому житті — окрема річ, для жінки — суть буття" має такий самий стосунок до Жанни, як і до Джорджа Вашингтона чи будь-якого іншого героя-трударя чоловічої статі. Якби вона жила в наші часи, її б малювали на поштових картках в образі генерала, а не гурії. Що б там не казали, є одна підстава, на основі якої можна здогадуватись, що Жанна мала дивовижне обличчя. Один орлеанський скульптор її часу вирізьбив статую молодої дівчини в шоломі, з неповторним обличчям, яке хоч і є справжнім портретом, а не витвором художньої уяви, та має дуже незвичайні риси, як на реальну жінку. Припускають, що саме Жанна, хоч і без власного відома, стала натурницею для цього скульптора. Доказів, звичайно, немає, та неординарний погляд її очей спонукає до думки: "Якщо ця жінка не Жанна, то хто ж?" — і служить мені доказом у суперечках з тими, хто не погоджується. І це — прекрасне обличчя, хоч і зовсім не примітне для прихильника романтичної краси.

Такого прихильника, можливо б, цілком розчарував той прозаїчний факт, що Жанна була під судом по обвинуваченню в порушенні присяги незайманості до одруження, що вона захищала себе сама і виграла справу.

Становище Жанни в суспільстві

За походженням Жанна була дочкою працьовитого фермера, який був одним із найзаможніших у селі та вів своє господарство, тісно співпрацюючи з сусідськими поміщиками і їхніми адвокатами. Замок, що правив для селян за сховище під час набігів і нікому не належав, за його клопотанням перейшов у власність шістьох селян, які дбали про будівлю і тримали її готовою у разі нападу. Дитиною Жанна тішилась своїм становищем юної господині замку. Пізніше її брати та матір спромоглися розділити її славу при дворі, не виставивши себе на посміховисько. Ці факти зовсім не служать на користь популярних романів, які роблять з героїні або принцесу, або жебрачку. У дещо схожій історії Шекспіра вся перевернута піраміда змарнованого дослідження трималась на припущенні, що він був неосвіченим чорноробом, всупереч очевидним свідченням, що його батько був підприємцем, і досить заможним у свій час, одруженим із жінкою високого становища. За схожою тенденцією і Жанну опускали до пастушки з Домремі, яка в майбутньому мала стати молодою господинею ферми.

Різниця між історією Жанни і Шекспіра в тому, що Шекспір не був неосвіченим. Він ходив до школи і вивчив латину та грецьку на рівні середнього студента, тобто знав крилаті вислови й відомі цитати. Жанна не була навіть письменною. "Я не відрізню А від Б", — говорила вона. Багато принцес тих часів ще довго потому сказали б те саме. Марія Антуанетта, наприклад, в такому віці як Жанна не могла без помилок написати власне ім'я. Однак це не значить, що Жанна була неуком чи мала занижену самооцінку, чи відчувала себе неповноцінною, як зараз почуваються люди, котрі не вміють читати й писати. Якщо вона не могла писати листів сама, то диктувала їх, приділяючи цій справі іноді аж забагато уваги. Коли її прямо у вічі назвали пастушкою, вона дуже образилась і кинула виклик кожній жінці, охочій позмагатися з нею в мистецтві ведення домашнього господарства, як це заведено у найкращих домах. Вона розумілася на політичному та воєнному становищі Франції набагато краще, ніж жінки нашого часу, які закінчили університет і "пережували" всі газети. Першим, кого вона привернула на свій бік, був комендант сусідської фортеці Вакульор; вона вразила його, передбачивши поразку армії дофіна в "битві оселедців" ще задовго до того, як комендант отримав офіційне повідомлення, після чого той вирішив, що в неї мусить бути дар провидиці. Така обізнаність та цікавість фермерів до державних справ були звичайним явищем у французьких селах, охоплених війною. Політики занадто часто з'являлись у них на порозі з мечем у руці, щоб їх можна було ігнорувати, тому такі люди як Жанна просто вимушені були знати, що відбувається у феодальному світі.

Її сім'я не була багатою, Жанна трудилась на фермі, як і її батько, виганяла овець на пасовище, заганяла їх назад і все таке, однак це ще не доказ того, що вона була бідною та мусила йти в наймички, чи що за роботою не мала часу ходити на сповідь, коли їй більше було до вподоби байдикувати в очікуванні видінь і слухати церковні дзвони, щоб почути в них голоси. Коротко кажучи, вона була значно розумнішою юною леді, ніж більшість дочок нашої дрібної буржуазії.

Голоси та видіння Жанни

Голоси та видіння Жанни зіграли чимало жартів з її репутацією. Ними користались як свідченням, що вона була божевільною, брехливою самозванкою, чаклункою (за що її й спалили) і, кінець кінцем, святою. Вони, звичайно, не доводили цього всього, проте вже сама різноманітність суджень показує, як мало наші вузькозорі історики знають про особливості людського розуму. Існують люди з такою живою уявою, що ідеї в їхніх головах лунають, мов із вуст живих істот. Притулки для психічно хворих злочинців наповнені переважно вбивцями, які виконували накази голосів. Так жінка може почути голос, що наказує їй перерізати горло чоловікові та задушити свою дитину, поки ті сплять, і бідолаха цілком слухняно виконає наказ. Підсудних, які скоїли злочин під впливом таких примар, заведено вважати непідсудними та не відповідальними за свої вчинки.

Ті, кому являються видіння та одкровення, не завжди є злочинцями. Натхнення, інтуїція та несвідомі відкриття генія іноді також породжують подібні ілюзії. Сократ, Лютер, Сведенборг, Блейк бачили видіння та чули голоси, як і святий Франциск та свята Йоанна. Якби Ньютон мав таку ж яскраву уяву, він би зустрів у своєму садку дух Піфагора, який би пояснив йому, чому яблука падають. Ця ілюзія не поставила б під питання ані правдивість закону тяжіння, ані здоровий глузд Ньютона. Більше того, провидицький метод відкриття не став би ані на краплю дивовижнішим, аніж звичайний. Присутність чи відсутність здорового глузду визначається не методом, а раціональністю відкриття. Якби Піфагор сказав Ньютону, що місяць зроблено з зеленого сиру, його б одразу запроторили у відповідну установу. За гіпотезу ж гравітаційної сили, яка ідеально пасувала до фізичних явищ всесвіту, досліджених Коперніком, Ньютона визнали генієм, незалежно від того, наскільки фантастичним міг бути спосіб, в який він дійшов до свого відкриття. Дивовижна "Хронологія" — ще більш вражаюча праця Ньютона, ніж його теорія всесвітнього тяжіння, зробила його королем великих умів, а не королем божевільних, якого ніхто не сприймає всерйоз. Його припущення щодо одинадцятого рога чудовиська, котре примарилося пророку Даниїлу, було набагато фантастичнішим, ніж видіння Жанни, незважаючи на те, що його уява була не драматичною, а математичною, а отже схильною до чисел; насправді, якби з усіх його робіт залишилась тільки "Хронологія", ми б казали, що в його голові кують зозулі. А хто ж наважиться поставити діагноз божевільного Ньютону?

Так само і Жанну не варто вважати божевільною, хоч вона і чула голоси, адже вони не давали порад, котрі були б абсолютно безглуздими, як і не був безглуздим закон тяжіння Ньютона. Особливо після нещодавньої війни, коли багато жінок вступили на військову службу, ми самі зрозуміли, що Жанна не могла воювати в спідниці. Це було не тільки тому, що вона виконувала чоловічу роботу, а й тому, що вона не могла дозволити жодних непорозумінь з соратниками по зброї через її стать.

Саме таку причину назвала Жанна, коли на неї почали тиснути з цього приводу; той факт, що ця абсолютно раціональна необхідність пролунала в її уяві, як наказ від Бога з вуст св. Катерини, не робить її божевільною. Такий розумний наказ доводить те, що вона була незвичайно розсудливою; а те, як вона його отримала, доводить, що іноді занадто бурхлива уява просто вводила в оману її відчуття. Її політика також була досить розсудливою: ніхто не суперечить, що після визволення Орлеана, при коронації дофіна в Реймсі, пліткам про незаконне народження дофіна і сумнівам щодо його права наслідувати трон Жанна протиставила вдалі воєнні та політичні ходи, які врятували Францію. Їх міг спланувати і Наполеон чи будь-який інший геній без ілюзій. До Жанни такі ідеї приходили як настанови від святих (вона називала їх своїми напутниками), котрі з'являлись у її видіннях, але це ж не робить її менш талановитим лідером.

Жага до прогресу

Як же зараз ставляться до голосів та видінь Жанни і послань від Бога, які вона отримувала? В дев'ятнадцятому столітті їх сприймали як галюцинації, та оскільки вона була хорошою дівчиною, з якою так жахливо обійшлися і засудили до смерті забобонні середньовічні священики, нацьковані корумпованим єпископом, її вважали невинною жертвою власних галюцинацій. На смак двадцятого століття таке пояснення є нудною банальністю, воно вимагає чогось містичнішого.