Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Німець, Шолом-Алейхем 📚 - Українською

Читати книгу - "Німець, Шолом-Алейхем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Німець" автора Шолом-Алейхем. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:

Того, що у мене в п'яті, ти не маєш у голові!.."

— Пишіть, будь ласка, — кажу я йому, — пане німцю, за готель, штанціон значить, шість день, шість разів по півтора — маєте дев'ять карбованців; шість разів по два — це дванадцять самоварів, дванадцять півзлотих [6], маєте дев'яносто копійок; шість разів мало не по десятку яєць уранці і по десятку яєць увечері — це сто двадцять — дві копи яєць, по карбованцю копа, маєте два карбованці; шість супів, шість курок по п'ять злотих курка, не рахуючи манних круп, локшини, петрушки, того, сього, п'ятого, десятого, — для круглого рахунку маєте шість карбованців; шість ночей, шість ламп — маєте шістедесят копійок; горілку ви пили свою — два карбованці, чаю і цукру ви не брали — один карбованець, отже, разом три карбованці; вина ви не замовляли — один карбованець, отже, чотири карбованці; пива не було — сімдесят копійок. Отже, все це разом маєте, приблизно можна рахувати, п'ять карбованців. Але, щоб був круглий рахунок, запишіть п'ять карбованців і п'ятдесят копійок. Ну, пане німцю, хіба це разом не становить четвертної?

Так кажу я йому з досить серйозним виглядом. І думаєте, що він мені хоч слово сказав? Боронь боже! Пахкає люлькою, усміхається, витягує четвертну і кидає на стіл так, як кидають троячку. Потім дуже чемно попрощався і подався на вокзал.

— Що ти скажеш, жіночко, на такого німця?

— Дай нам боже, — каже вона, — таких німців щотижня, було б не погано...

Німець поїхав. Проминуло три дні, приходить листоноша і подає мені листа, але вимагає, щоб я спершу заплатив чотирнадцять копійок. За що це чотирнадцять копійок?

— Забули, — каже він, — наліпити марку.

Заплативши чотирнадцять копійок, розпечатую листа. Дист написано по-німецькому, а я не розумію ні слова! Беру листа і йду до одного, до другого — ніхто не може читати по-німецькому. Ото нещастя! Оббігав ціле містечко, аж насилу знайшов в аптеці провізора, який вміє читати по-німецькому. Прочитав він мені листа і пояснив, що то якийсь німець пише і дуже дякує мені за добрий, спокійний штанціон, який він мав у мене, і за нашу юстинність та люб'язність, яких він ніколи не забуде...

"Будь ласка, — думаю сам собі, — дуже добре, що ти задоволений. Мені теж приємно". А до моєї старої озиваюся:

— Що ти скажеш на цього німця? Нівроку, неабиякий дурень?

— Дай боже, — каже вона, — щотижня мати таких дурнів, було б непогано.

Минає тиждень, приходжу з вокзалу, а моя несе мені назустріч листа і каже, що листоноша звелів заплатити двадцять вісім копійок

— Чого це двадцять вісім копійок?

— Так, — каже, — бо інакше він не хотів.

Розпечатую листа — знову по-німецькому. Побіг до мого провізора і прошу його, щоб він мені прочитав листа. Він прочитує і каже, що той самий німець щойно переїхав кордон і, оскільки іде додому в свій фатерлянд, він хоче мені подякувати за хороший, спокійний штанціон, який мав у мене, і за нашу гостинність та люб'язність, яких він ніколи не забуде!..

"Моє лихо на твою голову!" думаю собі й іду додому.

— Що то за лист? — питає мене стара.

— Знову від німця, він просто не може, — кажу, — забути нашої ласки, отой божевільний німець!

— Коли б господь, — каже вона, — присилав нам щотижня таких божевільних німців, було б якраз непогано.

Минає ще два тижні, приносять мені з пошти великого листа і наказують заплатити п'ятдесят шість копійок. Я, звичайно, не хочу. Тоді листоноша каже:

— Як собі хочете! — І забирає назад листа.

Мені, звичайно, шкода. Дуже хочеться знати, звідки лист, може, якась важлива справа. Заплативши п'ятдесяті шість копійок, розпечатую пакет, дивлюся — знову по-німецькому. Певна річ, іду вже просто до мого провізора і прошу його, щоб вибачив мені за те, що раз у раз морочу йому голову. Але що я можу зробити, коли мене так покарано і я не вмію читати по-німецькому? Провізор бере листа і прочитує ціле послання. Знову від німця. Оскільки він тепер прибув додому і побачився з своєю улюбленою родиною, із своєю "фрау" і дітьми, він їм розповів усе: як він прибув до нас у Деражню і як зустрівся зі мною на вокзалі, і як я його повів до себе в хату, дав йому такий добрий, такий спокійний штанціон. Отже, він знову дякує нам дуже й дуже за нашу гостинність і за нашу люб'язність, чого він не забуде ніколи, поки його віку.

— Тьху на його батька! — кажу, а старій я навіть уже не розповідаю про листа.

Минають ще три тижні, приносять з пошти сповіщення на карбованець і дванадцять копійок.

— Що то за карбованець і дванадцять копійок? — запитує мене стара.

— Побий мене грім, — кажу, — якщо догадуюсь!

І помчав на пошту і починаю допитуватись, звідки це мені прислали карбованця і дванадцять копійок. Мені відповідають, що не мені належить карбованець і дванадцять копійок. Це я мушу заплатити карбованець і дванадцять копійок.

— За що?

— За листа, — кажуть мені.

— За якого листа? — питаю. — Може, від німця?

На це мені не відповідають. Нічого не вдієш. Я заплатив один карбованець і дванадцять копійок і одержав листа — цілий пакет. Розпечатую пакет — знову від нього, від німця! Приходжу до провізора:

— Не гнівайтесь, — кажу, — пане, у мене, — кажу, — знову нещастя, німецький лист.

Провізор, теж з неабияких дурнів, кидає всю свою роботу і читає мені знову ціле послання все від того самого німця, бодай йому пуття не було! Що ж він пише? Він пише: оскільки у нього сьогодні "фаєртаг", тобто свято, і у нього сидять гості, — вся родина зібралася, — то він їм розповів усю історію з початку до кінця, як він приїхав у маленьке містечко Деражню, як він лишився там на вокзалі сам у чужій країні, не розуміючи нашої мови, як він зустрівся зі мною, і як я його забрав до себе, дав йому таку гарну, таку спокійну "штанціон", як ми всі привітно зустріли його, поступились для нього найкращою кімнатою, давали йому їсти й пити і так чесно, так благородно обійшлися з ним, отже, він не може втриматись і мусить ще раз нам подякувати за нашу гостинність і добросердість, яких він не забуде повік-віки...

"Вредний німець який!— думаю собі. — Більше листів з пошти я вже не братиму, хоч би там золото було!"

Минає ще місяць, ще два — немає більше листів. Годі! Я вже почав забувати про німця. Раптом прибуває до мене з залізниці оповіщення на пакунок на двадцять п'ять карбованців.

"Звідки це до мене пакунок на двадцять п'ять карбованців?" ламаю собі голову, а моя теж сидить і теж ламає голову, і ні до чого не можемо домізкуватися.

Раптом мені спадає на думку: "Я ж маю родичів в Америці, може, це від них якийсь подарунок, шифскарта [7] або лотерейний квиток". Я не полінувався, пішов на залізницю і хочу одержати пакунок. А мені кажуть, щоб я потрудився й заплатив два карбованці і двадцять чотири копійки, тоді мені видадуть пакунок. Нічого не поробиш, треба дістати два карбованці двадцять чотири копійки, заплатити й одержати пакунок. Одержав пакунок, дуже гарний ящичок, добре запакований. Прибігаю додому, розпаковую ящик, і звідти випадає портрет. Дивимось на портрет — що мені снилось лихого минулої ночі, і цієї ночі, і протягом цілого року, хай упаде на його голову! Це він, проклятий німець. З довгою шиєю, у високому капелюсі і з люлькою в зубах! До портрета була приколота записка німецькою мовою, звичайно, знову те саме: він дякує нам за штанціон і за нашу гостинність та люб'язність, яких він повік свого життя не забуде. О, який в'їдливий німець, згорів би він!.. Щоб йому збулася хоч би половина того, що ми в ту мить бажали йому вдвох.

Проминуло ще кілька місяців — годі. З німцем покінчено! Хвалити бога, здихалися мороки, к чортам! Я просто вільніше зітхнув! Думаєте, що це вже кінець? Де там! Це ще не кінець. Одного разу прибуває до мене раптом уночі телеграма, щоб я, бога ради, негайно приїхав в Одесу до одного купця на прізвище Горгельштейн, який зупинився в готелі "Вікторія", бо я йому потрібен у дуже важливій справі.

— Одеса? Горгельштейн? Готель "Вікторія"? Важлива справа? Що це може означати? — так кажу я старій...

Вона, звичайно, починає мене підганяти, щоб я поїхав, бо "мало що трапляється".

— Може, справді, — каже вона, — така важлива справа? Може, яка комісія, може, зерно?..

Але ж легко сказати, — поїхати в Одесу. Поїздка до Одеси коштує чимало! Проте, коли йдеться про діло, то не можна відмовитись Одне слово, я дістав кілька карбованців, сів на поїзд і їду в Одесу.

Приїхав до Одеси, починаю розпитуватись, де тут готель "Вікторія". Допитався до готемо "Вікторія".

— Чи нема у вас, — кажу, — такого одного на прізвище Горгельштейн?

"Є, — кажуть мені, — Горгельштейн". Але його зараз нема в номері; просив, щоб я був такий ласкавий і прийшов о десятій вечора.

Приходжу о десятій вечора — нема Горгельштейна. Кажуть, щоб я прийшов о десятій ранку, тоді я його застану. Приходжу о десятій ранку — де ж Горгельштейн? Нема Горгельштейна, він щойно був і дуже просив, що коли прийде єврей з Деражні, переказати йому, щоб він був такий ласкавий і прийшов або о третій після полудня, або о десятій вечора. Приходжу о третій після полудня, приходжу о десятій вечора — немає Горгельштейна!

Чого вам більше? Я промарудився в Одесі шість днів і шість ночей, чорта пухлого їв, не спав, нервувався, аж поки, нарешті, дочекався того Горгельштейна. З вигляду Горгельштейн — порядна людина, з гарною чорною бородою. Він мене дуже чемно прийняв і запросив сісти.

— Це ви, — звернувся він до мене напівєврейською, напівнімецькою мовою, — це ви єврей з Деражні?

— Це я, — кажу, — єврей з Деражні. А що?

— У вас мав торік узимку штанціон один німець?

— У мене, — кажу, — а що?

— Нічого, — відказує він — Отой німець — мій компаньйон по машинах. Я одержав від нього листа з Лондона в якому він пише мені, що ви будете у мене в Одесі, і просить мене, щоб я, бога ради, передав вам від нього дуже палкий привіт і подякував вам за ваш добрий, спокійний штанціон, який він мав у вас, і за вашу гостинність, та добросердість, за ваше чесне, благородне поводження, якого він ніколи-ніколи не забуде, поки його віку!..

Нещастя на мою голову! Я збираюсь, коли бог дасть, після свят переїхати з Деражні кудись в інше місто, втекти світ за очі, до чорта в зуби, аби тільки здихатись цієї напасті, отого німця, згорів би він, щоб і попелу після нього не лишилося!

1902

---------

Примітки:

[1] Доброго ранку, мій пане.

[2] Імірцашем (староєврейською-незрозумілою німцеві мовою) — з божої ласки.

[3] Балабуста (староевр.) — господиня.

[4] Яволь (нім).

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Німець, Шолом-Алейхем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Німець, Шолом-Алейхем"