Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Зачарований кравець, Шолом-Алейхем 📚 - Українською

Читати книгу - "Зачарований кравець, Шолом-Алейхем"

168
0
04.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зачарований кравець" автора Шолом-Алейхем. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

Ой, горе дав ти нам і болячки, злидні й трясця дав ти нам у превеликій своїй всебла-го-гості!..

Так мугикає собі тихенько Шимон-Еля, і хочеться йому, забувши турботи, кинутись отут, у полі, на зелену траву, щоб хоч трошечки потішитись божим світом,— проте, згадавши, що в нього є справа, каже сам собі:

— Годі, Шимон-Елю, співати. / пішов до предків — іди, братику, іди! Спочинок знайдеш, бог дасть, у Дубовій корчмі! Там є в тебе далекий родич, орендар Додя. Там завжди можна дістати трохи горілки, як у біблії сказано: а наука божа над усе — чарочка того самого, як його — найлюбі-ша серцю...

І Шимон-Еля-отченашник чимчикує далі.

Розділ З

Саме на півдорозі між містечками Злодіївкою та Козо-доївкою стоїть у полі корчма, відома всім під назвою "Дубова". Корчма ця має якусь знадливу силу, сказати б, то магніт якийсь, що притягує до себе всіх візників, всіх подорожніх, як тих, що їдуть із Злодіївки до Козодоївки, так і тих, що їдуть з Козодоївки до Злодіївки,— кожен мусить зупинитись у Дубовій хоч би на кілька хвилин!

Ніхто по сю днину ще не розкусив, у чому тут секреті Це тому, кажуть одні, що господар корчми, орендар Додя дуже симпатична особа і напрочуд гостинний хазяїн, тобто за гроші ви можете завжди дістати там добру чарчину і найкращу закуску, а інші кажуть: це тому, що Додя був з тих людей, яких прозивають "пророками",— самі не торгують краденим, хоч вони запанібрата з усіма найвидатні-шими злодіями... Але оскільки ніхто нічого не знає напевне, то краще про це не базікати.

Додя був заможна людина, опасистий, волохатий, з великим черевом, м'ясистим носом, а голос був у нього, як у бугая. Бракувало йому в житті, як то кажуть, хіба що хвороби; жив на всю губу, мав декілька корів, лишився на старості літ удівцем, і був він пуста людина, груба й темна;

не відрізняв великопісної молитви від пасхального казання. Отож саме через це ніяково було кравцеві Шимон-Елі: соромно, що він, Шимон-Еля, знавець нот і староста синагоги, має родича-корчмаря, та ще такого неука...

Із свого боку Додя теж соромився, що в нього родич Кравчук і лайдак... Вони соромились один одного. Проте, побачивши Шимон-Елю, Додя досить привітно зустрів його, бо просто боявся не так самого свого родича, як' його гострого язичка.

— О, гість, приємний гість! Як ся маєш, Шимон-Елю? Як там поживає твоя Ципа-Бейла-Рейзя? Як поживають твої діти?

— Ет, хто есьмо і що єсть життя наше — як поживаємо? — відповів йому кравець за своєю звичкою висловом.— Хто загине від грому, а хто від пошесті,— часом з квасом, порою з водою, аби всі здорові; як у біблії сказано: аскакурдо, дебарбанто, деохляло, декирпата... Що поробляєте ви, мій любий родичу? Що чувати у вашому селі? Згадалася нам риба — пам'ятаю ще з минулого року ваші вареники і горілочку, а це ж у вас головне. Бо заглянути часом у книгу ви ж не любите. На чорта вам здалося друковане слово! Е, реб Додю, реб Додю! Коли б тато ваш, дядько Гедаля-Волф, хай царствує, воскрес і глянув на свого Додика, як він живе собі на селі, далеко від синагоги, прости господи, то знов помер би. Ай-ай, якого ви мали тата, реб Додю! Богобоязлива була людина, хай мені бог простить: любив хильнути з темного посуду... Коротше, про що б не говорити, за смерть мусиш згадати... Дайте вже трохи горілки, як преподобний рабі Пімпом * каже: гакапота безаставу, а бульбулькато бегорлянці, віддай капоту в заставу, аби чарчину вкинути...

— Уже? Ти вже почав своєю химерною мовою? — озивається Додя і ставить на стіл горілку.— Скажи краще, Шимон-Елю, куди це ти їдеш?

— Кравець не їде,— каже Шимон-Еля, смикнувши чарочку,— кравець ходить пішки. Як ми кажемо в молитві: ноги матимуть, а не ходитимуть — маєш ноги, не візьме тебе нечиста сила, можеш пішки дибати...

— Якщо так,— озивається Додя,— тоді скажи мені, серденько, куди дибає кравець?

— Кравець дибає,— каже Шимон-Еля і вихиляє ще чарку,— до Козодоївки дибає він купувати козу. Як у біблії написано: кіз утвори собі,— тобто кози купуй.

— Кози? — перепитує в нього здивовано Додя.— Чого це раптом кравець починає торгувати козами?

— Це тільки мовиться так "кози"! — відказує Шимон-Еля.— Я мав на думці одну козу. Може, бог дасть, трапиться пристойна коза, щоб недорого купити. Щоправда, я б кози не купував, але моя жінка Ципа-Бейла-Рейзя, дай їй боже довгі літа, ви ж її знаєте, вона як закомизиться! Затялась в одну душу: купи їй козу! А жінки, ви ж самі кажете, треба слухатись, на це ж є точна вказівка у мід-раш "Плії", га? Ви пам'ятаєте мідраш "Плію"?

— У цих справах,— каже Додя,— ти більший за мене знавець, ти ж знаєш, що мені з... з... мідрашем рідко доводиться мати справу!.. Не розумію тільки, мій любий родичу, з якого це часу ти знаєшся на козах?

— Ось тобі маєш! — каже Шимон-Еля вже з досадою в голосі.— А з якого це часу орендар знається на великопісних молитвах! Все-таки, коли наступає пасха, ви на славу божу чешете: "На ріках вавілонських там сидяхом і плакахом", як того звичай вимагає... Що? Хіба не так?

Додя-орендар зрозумів ущипливий натяк; він закусив губу і про себе подумав: "Стривай, стривай ти, Кравчук нещасний, лайдак! Сьогодні ти чогось надто бундючний, надто високо заносишся сьогодні, не знати чого, своєю вченістю! Вже матимеш у мене козу, довго чухатимеш потилицю..."

А Шимон-Еля наказав Доді налити собі ще трохи того гіркого зілля, що є ліками від усякого лиха.

Правди ніде діти: Шимон-Еля любив чарочку, але п'яницею не був — боронь боже! Хіба він будь-коли мав копійчину на горілку?.. Одна тільки вада була в нього: якщо вже хильне чарчину, то негайно мусив хильнути ще одну, а після двох чарочок він уже був напідпитку — щічки рожеві, очиці блищать, а язик! — язик розв'язувався йому і цвенькав без упину.

— З приводу того, що ви кажете цех,— вів далі Шимон-Еля,— цех ножиць та праски. Наш народ, майстрові, мають гарну рису: кожний полюбляє шану, а шана, самі кажете, в печінки в'їдається... Найплохіший шевчик пнеться коли не в старости синагоги, то хоч би в старші над помийницею... Кажу я їм: "Браття, не про Ваньку честь — на чорта мені ця морока, оберіть собі шевця на старосту, я ні сном ні духом, не треба мені вашої шани і не хочу ляпасів!.." А вони кажуть: "Пусте! Коли цех ухвалив^— нічого не вдієш..." — "Виходить,— кажу,— так, як у біблії сказано: той пащ у кого жупан,— ляпасів діставай скільки влізе, аби старостою бути..." Але годі, я забалакався і забув зовсім, що маю мороку на свою голову — козу. Час летить! Прощавайте, реб Додю, бувайте здорові н дужі і купайтесь у розкошах, як вареник у маслі!

— Тож не забувай,— озивається до нього орендар,— коли, бог дасть, назад ітимеш, обов'язково зупинись у мене.

— Як бог дасть, обов'язково зупинюсь! — каже.ІПимон-Еля.— Авжеж, хіба ж можна інакше? Я ж не більше як простий смертний з кісток та шлунка. Ви тільки приготуйте, реб Додю, добру кварту горілки й закуску, себто могорич, як личить нашому людові, майстровим з цеху ножиць та праски, аскакурдо!..

Розділ 4

Шимон-Еля-отченашник вийшов з Дубової напідпитку, в досить доброму настрої, і прийшов щасливо, без пригод, до Козодоївки. А прийшовши до Козодоївки, він почав розпитувати, де тут проживає Тема-Гітя-тихомовчазна та її дві дійні кози. Проте довго розпитувати йому не довелось, бо містечко Козодоївка не така вже столиця, щоб там можна було, боронь боже, заблудитись. Все містечко лежить мов на долоні: ось ятки, різники, розрубувачі м'яса, базарні собаки; ось увесь базар, де жінки в самих панчохах ходять від однієї селянки до другої і лапають півня.

— Послухай! А що тобі за курку?

— Яка курка? Це півень, а не курка!

— Нехай півень! То що тобі за курку?

Ось за два кроки синагогальне подвір'я, де старі жінки сидять над кошиками, продаючи грушки, насіння і варений горох, де вчителі вбивають дітям у голову науку, а діти галасують, а кози — тьма-тьмуща кіз — стрибають, смикають солому із стріхи або сидять на землі, похитуючи борідками, гріються на сонці і ремиґають. А ось уже й лазня з її чорними, задимленими стінами. Ось річка, яка вся взялася жабуринням і кишить п'явками та жабами, що кумкають. Річка мерехтить проти сонця, виблискує, наче діамант, і смердить, аж дух забиває... А там, по той бік річки, немає нічого, окрім землі й неба,— там кінчається Козодоївка!

Кравець увійшов до Хаїм-Хони-великорозумника і застав його за роботою. Той у великому лапсердаку сидів над талмудом і навчав своїх учнів, виспівуючи на весь голос:

— Гагу бархо — ота коза, що, побачивши якийсь корм на бочці, допалася до корму...

— Цафро тово! — озивається Шимон-Еля-отченашник вченою мовою і одразу ж перекладає на буденне: — Добрий ранок нехай заскочить до вас, ребе, і до ваших учнів! Ви з ними, чую, вивчаєте саме таку справу, заради якої я прибув сюди до вашої дружини, вельмишановної Теми-Гіті. Це я кажу з приводу кози; щоправда, я б кози не купував, але моя жінка, дай боже їй здоров'я, тобто моя Ципа-Бейла-Рейзя, уперлася в одну душу, їй треба мати козу! А ви ж самі знаєте, що жінки треба слухатись, бо ж сказано в талмуді: аскакурдо, дебарбанто, деохляла, декир-пата... Чого ви так вирячились на мене? Не витріщайся бечарку, а бекварту,— не дивіться на те, що я ремісник! Мабуть, ви чули про мене, я — Шимон-Еля з містечка Злодіївки, не з останніх у цеху і староста синагоги, хоч воно мені потрібно як мертвому припарки. "Не треба мені,—кажу я їм,—шани, і не хочу ляпасів". А вони кажуть: "Пусте! Коли цех ухвалив, нічого не вдієш! Той пан, у кого жупан,— ляпасів матимеш скільки влізе, а старостою будь!.." Я трохи забалакався і мало не забув привітати вас, як звичай велить. Шолом алейхем, ребе! Шолом алей-хем, стадо господнє, хлопцюги-волоцюги, дітлахи-ховрахи! Щоб мені так хотілося танцювати, як вам хочеться вчитися — еге ж, я вгадав?..

Почувши такі слова, хлопчаки почали один одного щипати під столом і пирскати зо сміху. Вони дуже зраділи появі цього гостя; вони б дякували богові, коли б частіше приходили такі гості. Але Хаїм-Хона-великорозумник не був радий; не любив він, коли йому перешкоджали. Отож він покликав до кімнати Тему-Гітю і повернувся з учнями до кози, що допалася до корму, і всі разом на повний голос почали виводити далі:

— Хайво Рово * — ухвалив Рово, що коза повинна заплатити за корм і за бочку, за всі збитки.

Шимон-Еля-отченашник побачив, що з учителем йому нема чого розмовляти, отож він взявся до вчителевої жінки.

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачарований кравець, Шолом-Алейхем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зачарований кравець, Шолом-Алейхем"