Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Ромео і Джульєтта, Шекспір Вільям 📚 - Українською

Читати книгу - "Ромео і Джульєтта, Шекспір Вільям"

264
0
06.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ромео і Джульєтта" автора Шекспір Вільям. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 13
Перейти на сторінку:
Мудро-гарна —
й тому моя любовна мука марна,
Навіки зареклась вона кохати.
Я вмер, але живу, щоб це сказати.
Бенволіо
Піддайсь мені: забудь про неї зовсім.
Ромео
О, так навчи ж мене її забути!
Бенволіо
Ти тільки волю дай своїм очам,
до іншої краси пригляньсь.
Ромео
Та цим
я тільки знов її красу прикличу.
Щасливі маски — личка пань цілують
і, чорні, про красу під ними свідчать.
Той, хто осліп, ніколи не забуде
безцінних скарбів страченого зору.
Красуню покажи мені найкращу —
її краса для мене буде тільки
листом про ту, що краща від найкращих.
Прощай: забути не навчиш, хоч що там!
Бенволіо
Хоч борг сплачу, а хоч умру банкротом.
Виходять.

СЦЕНА 2
Вулиця.
Входять Капулетті, Парис та слуга.
Капулетті
Однакова пеня Монтеккі в’яже,
як і мене. Гадаю, що й не тяжко
таким старим, як ми, триматись миру.
Парис
Ви в нас обидва у великій шані.
Жаль, що в незгоді ви жили так довго.
Що ж ви відкажете мені, синьйоре?
Капулетті
Скажу лиш те, що перше вам казав.
Моя дочка ще не бувала в світі:
їй чотирнадцяти немає повних.
Хай одцвітуть ще зо два літа, поки
вона достигне й війде в шлюбні роки.
Парис
Є матері щасливі й між молодших.
Капулетті
Почавши рано, рано й повсихали.
Мої надії всі земля пожерла.
Дочка — грунтів моїх майбутня пані.
Добийтеся ж взаємности палкої.
Моя бо згода — частка доччиної.
Я зважу тільки на її обрання,
і голос свій віддам їй без вагання.
По давньому звича́ю в мене в домі
на бенкет сюніч зійдуться знайомі,
найбільш улюблені. В тім колі простім
ви будете для нас бажа́ним гостем.
Там сюніч зорі наші посхожають,
ті, що нам ночі темні осявають.
Розвагу ту, ту молоду забаву,
що любить молодь, як зиму кульгаву
вигонить квітень, теплих днів початок,—
ви знайдете між пуп’янків-дівчаток
в моєму домі. Йдіть же, роздивляйтесь,
і в тій, що краща над усі, кохайтесь.
Моя дочка між ними не остання,
хоч і не гідна вашого обрання.
Ходім же.— Нумо, хлопче, скільки гону
з цим папірцем біжи через Верону,
всіх списаних отут знаходь (даючи папірець) —
нагадуй,
що я вітати їх сьогодні радий.
Виходять Капулетті й Парис.
Слуга
Познаходити тих, що списані отут? Тут написано, щоб швець дбав про аршин, а кравець про шило, а рибалка про пензель, а маляр про сіті. Мене ж послали познаходити тих персон, що їх імення посписувані отут, хоч я неможу дошукатись, які ж саме ймення понаписував тут писака. Треба вдатись до вченого. — В добрий час!
Входять Бенволіо та Ромео.
Бенволіо
Вогнем вогонь же може загаситись,
одну печаль поменшує ж бо друга.
Закрутишся — спіши назад крутитись.
Одну журбу лікує інша туга.
Старої легко здихатись отрути,
коли натомість іншої здобути.
Ромео
Твій подорожник тут поміг би дуже.
Бенволіо
Від чого?
Ромео
Ти ж зламав собі гомілку.
Бенволіо
Чи ти в умі, Ромео?
Ромео
В умі, хоч скутий гірш як божевільний,
в темниці темній, замкнений без хліба,
замучений... Добривечір, мій хлопче.
Слуга
Добривечір. Чи пан читати вміє?
Ромео
Так, власну долю у своїм нещасті.
Слуга
Певне, ви навчилися цього без книжки.
Коли ваша ласка, то, може, ви вмієте читати
те, що бачите?
Ромео
Так, якщо літери та мову знаю.
Слуга
Ви чесно відповідаєте. Бувайте здорові!
Ромео
Стривай, я вмію.
Читає
"Синьйор Мартіно, його дружина та доньки. Граф Ансельм зі своїми красними сестрами. Пані вдова Вітрувіо. Синьйор Пляченціо з любими племінницями. Меркуціо та його брат Валентин. Мій дядько Капулетті, його дружина та доньки. Моя вродлива племінниця Розаліна. Лівія. Синьйор Валенціо та його брат у перших Тібальдо. Лючіо та жвава Гелена". Хороше зібрання. Куди ж їх просять?
Слуга
Нагору.
Ромео
Куди?
Слуга
На вечерю до нашого дому.
Ромео
Чийого дому?
Слуга
Мого пана.
Ромео
Було б мені про це спитатись перше!
Слуга
Та я скажу вам і без питання. Мій пан — великий багатій Капулетті, і коли ви не з дому Монтеккі — то приходьте, будь ласка, вихилити кухлик вина. Бувайте здорові.
Виходить.
Бенволіо
На давній учті Капулетті буде
серед уславлених красунь Верони
і Розаліна, що її ти любиш.
Ходімо. Там красу тобі вкажу я:
поглянь на неї тільки краєм ока —
й побачиш ти, що лебідь твій — сорока.
Ромео
Коли побачить зір, як він нікчемно
одурений — не сліз, вогню струмки
хай ллють. Хай, топлені не раз даремно,
як зрадники, згорять єретики.
Довічне сонце від початку світу
не слало ще такій красі привіту.
Бенволіо
Вона ж не мірялась ні з ким красою,
урівноважена в очах з собою,
На ці віси криштальні дай лиш згоду
покласти їй напроти іншу вроду,
що я сьогодні покажу на святі —
й зостанеться краса твоя при втраті.
Ромео
Я йду. Та щоб не дивом засліпитись,
а сяєвом краси моєї впитись.
Виходять.

СЦЕНА З
Кімната в домі Капулетті.
Входять синьйора Капулетті й мамка.
Синьйора Капулетті
Поклич мою дочку до мене, мамко.
Мамка
Клянусь дівоцтвом у дванадцять літ,
я кликала її. Ягнятко! Пташко!
О боже мій! Де ж це дівча? Джульєтто!
Входить Джульєтта.
Джульетта
Хто кличе?
Мамка
Мати.
Джульєтта
Я прийшла, синьйоро.
Що ви накажете?
Синьйора Капулетті
Річ ось в чім.— Вийди на хвилинку, мамко,
ми побалакаєм.— Вернися, мамко:
я здумала, що це й тебе обходить.
Ти знаєш, моя донька в красних літах.
Мамка
Їй-право, я злічу їх за годину.
Синьйора Капулетті
Немає чотирнадцяти.
Мамка
Зубів.
Я ставлю чотирнадцять — хоч у мене
їх тільки четверо — це правда. Скільки
лишилося до Пе́тра?
Синьйора Капулетті
Тижнів зо два.
Мамка
Так чи інак, а саме уночі
Під Пе́тра — сповниться їй чотирнадцять.
Вона з Сусаною — нехай царствує! —
однолітки. Тепер Сусана в бога.
Вона була для мене надто добра.
Кажу ж, під Пе́тра чотирнадцять буде.
Що буде — далебі, я пам'ятаю.
Це ж одинадцять літ від землетрусу,—
її я відлучила від грудей
якраз в той день — цього я не забуду.
Я полину тоді до пипки клала,
на сонці сидя під голубником.
А ми у Мантуї були із паном.
О, це я пам’ятаю! Я й кажу:
полин на пипці в мене скуштувавши,
дурненьке, гіркість враз воно відчуло.
Та так розсердилось тоді на цицьку!
Трісь — чую — голубник! Я вмить звелася
й пошкандибала геть.
Було це одинадцять літ тому.
Вона й стояла вже — ні, от вам хрест,
вона вже бігала й бродила всюди,
бо якось то була набила й лоба.
Мій чоловік — земля йому пером,
він веселун був — взяв її до себе —
"Що,— мовив,— ти упала личком? Станеш
розумною, то падатимеш навзнак.
Так, Джулю?" А воно — ось вам пречиста —
умить затихло й відказало: "так".
Дивіться ж, як тепер той жарт справдився.
Хоч літ із тисячу ще проживу,
цього я не забуду. "Джулю, так?" — він мовив.
Дурненьке стихло й відказало: "так".
Синьйора Капулетті
Ну, годі. Замовчи тепер, будь ласка.
Мамка
Еге ж, я не могла не засміятись,
коли воно сказало, стихши: "так".
Проте, ручусь, воно собі набило
так як з ядерце півникове гулю,—
страшний удар. Та й ну чимдуж ридати.
"Що,— мовив чоловік,— упала личком?
як виростеш, то падатимеш навзнак".
Воно затихло й відказало: "так".
Джульєтта
Затихни й ти, будь ласка, мамко, чуєш?
Мамка
Мовчу, мовчу. Хай бог тебе боронить,
ти між годованців моїх — найкраща.
Діждусь лише весілля —
і тоді я заспокоюся.
Синьйора Капулетті
Тож про весілля
я і прийшла порадитись. Джульєтто,
скажи, що думаєш ти про заміжжя?
Джульєтта
Про честь таку мені б не сниться ще.
Мамка
Честь! Та не я б сама тебе кормила,
сказала б: з цицьки виссала ти розум.
Синьйора Капулетті
Подумай про заміжжя. У Вероні
жінки й молодиці є, шани гідні,
що стали матерями. Я, здається,
в твої літа вже матір’ю твоєю
була, а ти дівуєш. Та — коротше:
красунь-Парис руки твоєї просить.
Мамка
От пара, панно! Буде в тебе муж
на цілий світ. Та що: неначе з воску!
Синьйора Капулетті
В Вероні квітів кращих не буває.
Мамка
Та він же справжня квітка, присягаюсь.
Синьйора Капулетті
Що скажеш? Чи полюбиш ти його?
Ти між гістьми його побачиш сюніч.
Мов книгу, вид його читай — і знайдеш
на нім красою виписану втіху.
Там риси всі у згоді пробувають,
одна одну взаємно прикрашають.
А що неясне в книзі тій відзначиш,
на берегах очей його побачиш.
Це книга неоправлена любовна.
З оправою — краса в ній буде повна.
Так, як у морі риба є,— буває —
краса в собі іще красу ховає.
Усі закохані в цій книзі славній.
Як застіжки — із золота й слова в ній.
Коли з багатством тим тебе з’єднати,
не матимеш і ти для себе втрати.
Мамка
Утрати? Де ж: від мужа жінка пухне.
Синьйора Капулетті
Скажи, Парис хоч трохи до вподоби?
Джульєтта
Я спробую, коли поможуть спроби,
вподобати. Та глибше я не гляну,
аніж на те від вас наказ дістану.
Входить слуга.
Слуга
Синьйоро, гості прибули, вечеря готова, вас кличуть, про синьйорину питають, мамку в коморі дуже лають, все стривожене вкрай. Я біжу прислужувати. Благаю вас — ідіть негайно.
Синьйора Капулетті
Йдемо. Граф жде, Джульєтто,— поспішай.
Мамка
До пари втішним дням ночей шукай.

СЦЕНА 4
Вулиця.
Входять Ромео, Меркуціо, Бенволіо з п’ятьма чи шістьма масками факелоносцями й іншими.
Ромео
Чи для пробачення промову скажем,
а чи увійдемо без оправдання?
Бенволіо
Минулися часи багатослів’я.—
Обійдемось без Купідона в шарфі
на личкові, з тонким татарським луком,
що дам, як страхопуд який, лякає,—
і без прологу, сказаного кволо
при вступові до залі за суфлером.
Нехай нас міряють вони як хочуть.
Ми танець їм одміряємо й підем.
Ромео
Дай факела. Не хочу я тих скоків.
Хоч тьма в душі, нехай нестиму світло.
Меркуціо
Ромео, друже, мусиш танцювати.
Ромео
Ні, вір мені,— у вас взуття танечне
й хода туга. А в мене в серці ту́га:
так гне мене, що ледве я ходжу.
Меркуціо
Коханче, крил позич у Купідона.
Завзятий, легко підлетиш ти д’го́рі.
Ромео
Мене він вже підбив. В такім я горі,
і взятий так в кайдани, що не можу
піднятися і трохи над печаллю.
Під тягарем кохання я хилюся.
Меркуціо
Але, хилившися, й кохання хилиш,
бо заважкий для ніжної істоти.
Ромео
Для ніжної? Воно занадто грубе,
занадто люте — колеться, мов терен.
Меркуціо
Кохання люте — лютим будь і з ним.
Вкололо — й ти коли — то й візьмеш гору.
Надіваючи маску
Дай на лице мені футляр надіти.
На маску маска. Що мені до того,
що хтось цікавий бачитиме вади:
ця пика хай за мене червоніє.
Бенволіо
Ну, стукаймо і входьмо. А ввійшовши,
відразу всі ногам роботу даймо.
Ромео
Дай факел. Хай безпечні юнаки
комиш безживний п’ятами лоскочуть.
Адже прислів’я прадідівське каже,—
факелоносець — буду я дивитись:
прекрасна гра, але мій час минув.
Меркуціо
Минулось миші,— наш констебль мовляв.
Коли попавсь, ми витягнем тебе
з того, пробач, кохання, де по вуха
ти вгруз.
1 2 3 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ромео і Джульєтта, Шекспір Вільям», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ромео і Джульєтта, Шекспір Вільям"