Читати книгу - "Заповідна зона, Шеклі Роберт"

Вони нагадували коней, лише шкіра в них була вкрита білими й зеленими плямами.

— Схоже на бродячий цирк, — сказав Флін, коли один із коней взявся скакати галопом довкола нього.

— Авжеж, — підтвердив Морена.

Вони піднялися на вершину пагорба й почали спускатися донизу, як раптом Флін зупинився.

— Поглянь-но!

Від підніжжя пагорба здіймалася в небо тонка пряма металева колона. Вони підвели голови, намагаючись розгледіти, де вона закінчується. Погляд ковзав все вище й вище, але верхня частина колони була схована за хмарами. Астронавти поспішно спустилися з пагорба й узялися оглядати колону. Зблизька вона виявилася соліднішою, ніж здавалася на перший погляд. Близько шести метрів у діаметрі, прикинув Морена. Метал блакитнувато-сірий, схожий на сплав, подібний до сталі, вирішив він. Але яка сталь здатна витримати вагу колони такої висоти?

— Як, по-твоєму, далеко до цих хмар? — запитав він. Флін задер голову.

— Дідько його зна, може, кілометр, а може, й два.

Під час посадки колону не помітили за хмарами, а згодом через свій блакитнувато-сірий колір вона зливалася із загальним фоном неба.

— Не можу повірити, — сказав Морена. — Цікаво, яка сила стискання в цій махині?

Обоє з благоговійним страхом поглянули на велетенську колону.

— Гаразд, — сказав Флін, — буду знімати.

Він зняв з плечей камеру й зробив три знімки з відстані шести метрів, потім, для порівняння, зняв поруч із колоною Морену. Наступні три знімки він зробив, спрямувавши об'єктив догори.

— Що це, по-твоєму, таке? — запитав Морена. — Нехай міркують наші розумники, — сказав

Флін. — У них, мабуть, ум за розум зайде. — Він знову поклав камеру на плече. — А тепер ходімо назад, буде про що поговорити дорогою. — Він поглянув на зелених з білим коней. — Може спробуємо верхи. Буде швидше.

— Обережно, бо зламаєш собі шию, — сказав Морена.

— Гей, друже, ходи-но сюди, — покликав Флін. Один із коней підійшов і став біля нього на коліна. Флін обережно заліз йому на спину, сів верхи й, посміхаючись, поглянув на Морену.

— Гляди, не розбий апарат, — застеріг Морена, — це державне майно.

— Гарний кінь, — сказав Флін. — Уперед, друже. Кінь випростав ноги й посміхнувся.

— Побачимося в таборі, — сказав Флін і спрямував свого коня до пагорба.

— Зачекай хвилину, — сказав Морена. Він похмуро поглянув на Фліна, потім покликав другого коня. — Ходи-но сюди, друже.

Кінь підійшов і став на коліна. Морена теж сів верхи.

Кілька хвилин вони на пробу їздили по колу. Коні корилися кожному дотику. Їхні широкі спини виявилися на диво зручними. Одна червоно-золота пташка сіла на плече Фліна.

— Оце життя, — сказав він і поплескав свого коня по шовковій шиї. — Гайда до табору, Морено, хто доскаче першим.

— Давай, — погодився Морена.

Але як не підбадьорювали вони коней, ті не бажали переходити на рись і рухалися тим самим неспішним кроком.

Кілпепер сидів навпочіпки біля корабля, спостерігаючи за роботою Ереміка. Лінгвіст був терплячою людиною. Його сестри завжди дивувалися терпінню брата. Колеги цінували його за цю рису, а студенти, коли він викладав, просто захоплювалися. Тепер йому знадобився весь запас витримки, накопичений за шістнадцять років.

— Гаразд, спробуємо ще раз, — сказав Еремік спокійнісіньким тоном. Він перегорнув сторінки "Розмовника для спілкування з інопланетянами другого рівня розвитку інтелекту" (автором якого був сам), і знайшов потрібну діаграму. Відкрив сторінку й показав малюнок.

Тварина, яка сиділа коло нього, була неймовірним поєднанням бурундука з гігантською пандою.

Одним оком вона поглянула на діаграму, друге — безглуздо оберталося в очниці.

— Планета, — сказав Еремік і показав пальцем. — Планета.

Підійшов Симонс.

— Вибачте, капітане, я хотів би поставити тут рентгенівський апарат.

— Будь ласка, — сказав Кілпепер і посунувся, звільняючи біологові місце для його спорядження.

— Планета, — повторив Еремік.

— Елам весел холам крам, — привітно промовила бурундуко-панда.

— Чорт забирай, у них є мова. Вони вимовляють звуки, які, без сумніву, щось означають. Питання лише в тому, чи вдасться знайти ґрунт для взаєморозуміння. Чи здатні вони оперувати найпростішими абстрактними поняттями? — Еремік відклав книгу й показав пальцем на бурундука-панду.

— Тварина, — сказав він і очікувально поглянув на тубільця.

— Притримай його, щоб не ворушився, — попросив Симонс і навів рентгенівський апарат. — Готово. Тепер ще кілька знімків.

— Тварина, — з надією повторив Еремік.

— Іфул біфул бокс, — сказала тварина. — Хофул тофул локс, рамадан, самдуран, іфул біфул бокс.

— Терпіння, — нагадав собі Еремік. — Позитивний настрій, щирість, наполегливість.

Він узяв інший довідник. Це був "Розмовник для спілкування з інопланетянами першого рівня розвитку інтелекту".

Знайшов потрібну сторінку й відклав книгу. Посміхаючись, підняв вказівний палець.

— Один, — сказав він.

Тварина подалася вперед і понюхала палець. Еремік похмуро посміхнувся й виставив другий палець.

— Два, — сказав він. Потім підняв третій: — Три.

— Углекс, — раптом заявила тварина.

— Що це — дифтонг? Слово, яке означає "один"?

— Один, — ще раз сказав Еремік і знову похитав вказівним пальцем.

— Вересеревеф, — поблажливо посміхаючись, відповіла тварина.

Ще одне слово, яке означає "один"?

— Один, — знову сказав Еремік.

— Севеф хевеф улуд крам, арагон, біліган, хомус драм, — проспівала бурундуко-панда.

Потім зупинилася, поглянула на сторінки "Розмовника", що тріпотіли на вітрі, й знову перевела погляд на лінгвіста, який терпляче тамував у собі гостре прагнення задушити тубільця на місці.

Після повернення Морени й Фліна, здивований капітан Кілпепер сів аналізувати їхній звіт. Він переглянув фотографії й старанно, докладно вивчив кожну.

Металева колона була округла, гладенька і явно штучного походження. Від раси, здатної виготовити та встановити таку споруду, можна чекати неприємностей. Великих неприємностей.

Але хто встановив тут цю колону? Певна річ, не веселі дурні тварини, які вештаються довкола корабля.

— То, кажете, вершина колони схована у хмарах? — перепитав Кілпепер.

— Так, сер, — сказав Морена. — Ця клята тичка десь два кілометри заввишки.

— Повертайтесь туди, — наказав капітан. — Візьміть із собою радар і обладнання для інфрачервоної зйомки. Зробіть знімок верхівки цієї колони. Я хочу точно знати, якої вона висоти і що там нагорі. Тільки швидше.

Флін і Морена вийшли з рубки.

Кілпепер ще хвилину розглядав не просохлі до кінця знімки, потім відклав їх убік. Сповнений незрозумілого передчуття, він пройшов у бортову лабораторію. Ця планета була якась безглузда, і це його непокоїло. Із власного досвіду Кілпепер знав: усе на світі підпорядковане певній системі. Якщо вчасно її не зрозуміти, можна потрапити в халепу.

Бактеріолог Морисон був невисокий чоловік з сумним виразом обличчя. Зараз він здавався просто придатком до свого мікроскопа.

— Знайшли що-небудь? — запитав Кілпепер. Морисон підвів голову, примружився й закліпав очима.

— Знайшов абсолютну відсутність дечого, — сказав він. — Тут багато чого не вистачає.

— Тобто?

— Я досліджував зразки квітів, — сказав Морисон, —ґрунту, брав проби води. Поки що нічого певного, але наберіться хоробрості.

— Набрався. У чому річ?

— На цій планеті немає ніяких бактерій.

— Та ну? — сказав капітан, бо нічого іншого не спало йому на думку. Новина не видалася йому надто приголомшливою. Але бактеріолог поводився так, наче щойно заявив, ніби вся планета складається із зеленого сиру.

— Саме так. Вода в струмку чистіша за дистильований спирт. Ґрунт на цій планеті стерильніший, ніж скальпель після кип'ятіння. Єдині мікроорганізми — це ті, які завезли ми. І вони вимирають.

— Яким чином?

— У складі тутешньої атмосфери я виявив три дезинфікуючі складники, і, напевно, є ще з десяток інших, яких я не виявив. Те саме з ґрунтом та водою. Уся планета абсолютно стерильна!

— То й що, — сказав Кілпепер. Він не зовсім оцінив зміст цього повідомлення. Його все ще тривожила сталева колона. — І що це може означати?

— Добре, що ви запитали, — сказав Морисон. — Так, дуже добре, що ви про це запитали. А означає це, що такої планети просто не існує.

— Облиште.

— Я серйозно. Без мікроорганізмів ніяке життя неможливе. Тут відсутня найважливіша ланка життєвого циклу.

— На жаль, вона існує, — Кілпепер м'яко повів рукою довкола. — Інші теорії у вас є?

— Так, але спершу я маю переглянути усі зразки. Хоча дещо я вам можу сказати вже зараз. А ви спробуйте самі знайти цьому пояснення.

— Слухаю.

— Я не знайшов на цій планеті жодного камінчика. Взагалі-то, це не моя спеціалізація, та, оскільки кожен із нас, учасників, певною мірою майстер на всі руки... Принаймні я дещо розумію в геології. Отож я ніде не бачив жодного дрібного камінчика або уламка. Найменший, за моїми розрахунками, важить близько семи тонн.

— Що ж це означає?

— О! Вам теж стало цікаво? — Морисон посміхнувся. —Прошу вибачити. Я маю встигнути до вечері завершити вивчення зразків.

Надвечір були проявлені рентгенівські знімки усіх тварин. Капітана чекало ще одне дивне відкриття. Від Морисона він уже чув, що планета, на якій вони перебувають, існувати не може. Тепер Симонс заявив, що тутешні тварини теж існувати не можуть.

— Ви лишень погляньте на знімки, — сказав він Кілпеперові. —Дивіться. Ви десь бачите внутрішні органи?

— Я погано розуміюсь на рентгенівських знімках.

— А тут нема чого розумітися. Просто погляньте.

На знімках можна було розрізнити кілька кісток і один-два якихось органи. На деяких можна було побачити залишки нервової системи, але загалом тварини немов складалися з однорідної речовини.

— Такої внутрішньої будови замало навіть для дощового хробака, — сказав Симонс. — Неможливе спрощення. У них немає нічого, що відповідало б легеням чи серцю. Немає кровообігу. Немає мозку. Нервової системи — кіт наплакав. А ті органи, які в них є, не мають жодного сенсу.

— І який висновок...

— Ці тварини не існують, — весело сказав Симонс. У нього було сильне почуття гумору, і ця думка припала йому до смаку. Цікаво було б надрукувати наукову статтю про тварин, які не існують.

Повз них, упівголоса лаючись, проходив Еремік.

— Пощастило розібратися в їхньому словнику? — запитав його Симонс.

— Ні! — вигукнув Еремік, але одразу засоромився й почервонів.