Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

16 785
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 98
Перейти на сторінку:
хотівши любо їх, І за шнурок потяг, бажаючи почути Оту Домбровського мазурку, що забути Ніде б не міг поляк. Дзвенить вона, співа, — І спомин юності у серці виплива. По дому ходить гість, шукаючи кімнати, Де довелось йому рости та виростати… Найшов — і відступив здивовано панич: Там жінка мешкає, це безперечна річ! Та хто ж то? Дядько ж бо так досі й не женився, А тітці Петербург давно вже полюбився! То, може, ключниця? Одначе — фортеп’ян, І ноти, і книжки, і золотий туман Якогось милого, затишного безладдя… Ні! Ручка молода в цій поралась шухляді! Біленька сукня он, готова до вбрання І кинута чомусь недбало, навмання; Он пишно на вікні, лілові та багряні, В вазонах розцвіли левкої та герані. Тут подорожній став, поглянув у вікно — І знов дивується: де кропива давно Густими, темними кущами розросталась, — Братки з шавлією в розмові запишались, І, ніби сплетена у цифри та слова, Шовкова з м'ятою стелилася трава. Грядки хтось поливав недавньою порою, Коновка-бо в траві стояла із водою, Та садівниці вже не бачити й не знать, Хоча ворітця ще від дотику тремтять І слід маленької, дівочої б то, ніжки, Що ані туфельки на ній, ані панчішки, Лишивсь на білому, неначе сніг, піску. Хтось, видно, перебіг недавно в квітнику Ходою бистрою, квапливою й легкою, Аж ледве до землі торкаючись ногою. Замислено панич спинився край вікна… Навколо — дух квіток, та літня тишина, Та бджоли десь гудуть, п'ючи меди солодкі… Він дума: вернеться-таки ж вона з проходки; Очима по слідах стривожено блука І мислить: хто ж би то? І звідки? І яка? Враз глянув: на паркан, від моху посивілий, Злетіла дівчинка, неначе привид милий! Біленьке, мов той пух, легеньке убрання Вкриває перса їй, а плечі відслоня. (Одежа, бачите, для тихої години, Коли ніхто чужий литвинки не зустріне). Хоча й на самоті, а перса якщільніш Прикрила ручками, гнучка, немов комиш; Волосся золоте, зачесане над чолом, В промінні сонячнім сіяє ореолом, Лиця ж не бачити: схилилась до гілля І пильно дивиться крізь нього на поля. Щось запримітила, ударила в долоні І, засміявшися, через квітки червоні По тих поливаних, укоханих грядках Майнула до вікна, неначе білий птах. Вмить через дощечку, на край вікна обперту, В кімнату пурхнула, всміхаючись одверто, Легенька й радісна, у літній тишині, Як сяйво місячне буває навесні, Іде до дзеркала, не знаючи тривоги, Щоб сукню примірять із шовку снігового… Ой леле! Хтось чужий! Що діять? Що робить? Сукенку кинула і побіліла вмить… Панич зніяковів — і спалахнув рум’яно, Мов хмарка, що зорю зустріла раннім-рано. Хотів сказати щось, та що сказать і як? Склонився до землі схвильований юнак, А панна зойкнула, немов мала дитина, У сні налякана. Минула ще хвилина — Він стиха дивиться, — а панни вже нема, І щось пекучу кров у грудях підійма, І чути серця стук… Що ж? Мало це смішити, А чи соромити, чи, може, засмутити? Уже в Сопліцівці відомо стало всім, Що гість новий прибув у гостелюбний дім, Вже коні стомлені заведено до стайні, І всипали вівса їм конярі, звичайні Вітати гойно всіх, хто в хутір заїздив, — Сопліца-бо, суддя, старошляхетський вів Порядок у житті своєму і в господі: Він коней, всупереч отій новітній моді, Ніколи в заїзди на корм не відсилав, А власний їм обрік та сіно видавав. Одначе челяді не видно для вітання, Та не тому, що зле їй дано виховання: Чекають Войського,[10] що хоче так як слід Віддать прибулому пошану і привіт. Він — давній приятель хазяїна, Сопліци, — Тут за порядком звик по всім дворі дивиться І, поки пан Суддя повернеться з полів, Вечерю готувать і накривать велів. Гостей приймати звик: під шум бенкетів милий У нього кучері, як срібло, посивіли. Отож, здійнявши свій домашній пудерман,[11]
1 2 3 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"