Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— І хто ти? — спитав він, уважно глянувши на мене.

— Модель, — з гордістю відповіла я, а потім додала: — Відома.

— Вона мені не подобається, — пробурмотів цей хлопець. — Ти не міг знайти когось іншого?

— У тебе нема вибору, — сказав Антон і проклав свої руки на мої плечі. — Поліно, не слухай його. Ти маєш прекрасний вигляд, тому точно всім сподобаєшся.

— Ніби це мене хвилює, — фиркнула я. — Це ж і так фіктивне одруження.

— Зараз не час, щоб перебирати, Гордію! — трохи різко сказав той старший чоловік. — Твоя наречена втекла від тебе, а ти хочеш осоромитися перед усіма, бо тобі не подобається ця дівчина?

— Гаразд, — погодився мій тепер уже наречений. — Тоді треба поспішити, бо через двадцять хвилин розпочнеться церемонія. Як тебе звати?

Він уважно подивився на мене. Я ж підняла трохи вище голову, щоб він зрозумів, що я не така проста, як він думав. Бачте, не подобаюся йому!

— Поліна, — відповіла я. — Царенко Поліна.

— Царенко... — задумано мовив старший чоловік. — Десь я чув раніше це прізвище. Здається, Сергій Царенко.

— Це ще хто? — спитав той Гордій.

І що це за ім'я таке — Гордій? Наче з минулого століття. Хоча на вигляд він був досить молодим. Здається, тридцяти ще не було.

— Мій батько, — відповіла я. — Ти, мабуть, не цікавишся елітою нашого міста, якщо не чув про нього.

— Елітою? — перепитав він, піднявши одну брову. — Нічого собі! То ти це себе відносиш до еліти? Боюся спитати, що ти робиш зараз тут?

— Допомагаю тобі, якщо ти не помітив.

— Яка ж ти добра. Я вражений! — Він поклав руку собі на серце. — Одразу ж поспішаєш на допомогу, якщо попросять.

— Як Чіп і Дейл, — пробурмотіла я. — То які умови?

— Значить... — почав той страшний чоловік.

— Може, ви уже нарешті представитеся? — перервала його я.

— Так, вибач. Трохи нервую. Мене звати Микита і я друг Гордія. І також його менеджер та представник за сумісництвом. Так от, — продовжив чоловік, — ми пропонуємо тобі фіктивний шлюб на пів року. Усе, що тобі потрібно зробити — це вийти заміж та протягом шести місяців прикидатися коханою дружиною цього парубка. Останнім часом Гордій отримує багато уваги від преси, а це весілля мало стати однією з наймасштабніших подій року. — Я хмикнула, адже мені здавалося, що це моє весілля мало бути наймасштабнішим у цьому році. — Так вийшло, що наречена втекла, а це одруження повинно відбутися обов'язково.

— Чому обов'язково? — перепитала я.

Микита переглянувся з Гордієм, а тоді знову подивився на мене.

— Тебе це не повинно хвилювати, — сказав він. — Ми дамо тобі хорошу суму за цю роботу.

— Антон казав, що ще має бути фотосесія для журналу "Хевен".

— Ми планували відмовитися від неї, — пробурмотів чоловік.

— Чому? — спитала я та склала руки на грудях. — Тепер це одна з моїх умов. Я хочу фотосесію і не лише в цьому журналі. Також ви заплатите мені гроші. А ще ми з моїм нареченим будемо багато часу проводити разом на виду, щоб нас постійно бачили. У мене є блог в соцмережах, де потрібно викладати фото та відео. Я думаю, що зобов'язана після весілля на камеру показувати своє щасливе життя з чоловіком.

— Мені здається, що ти надто багато хочеш, — буркнув Гордій.

— Такі мої умови. Але ти можеш знайти собі іншу наречену. У тебе є ще десять хвилин до церемонії.

Я помітила, що він міцно стиснув щелепи та почав знервовано намотувати круги по кімнаті. Бідолашний думав, що обмежиться грошиками, але я не можу втратити можливість помститися Ігорю, Юлі та досягнути нових вершин у моделінгу. Якщо про нас говоритиме преса, то це додатковий плюс до моєї популярності. Стати відомою на весь світ моделлю — це було моєю метою з дитинства. І байдуже, якою ціною я досягну її. Якщо для цього мені треба шість місяців терпіти невдоволене обличчя Гордія, то я зроблю це.

— Гаразд, — погодився він. Я переможно усміхнулася. — Але ти не лізеш в моє життя, зрозуміла? І ми бачимося та з'являємося разом у крайніх випадках.

— Без проблем, — сказала я. — Мені підходить.

— Дай свій паспорт Антону, щоб він відніс його реєстратору, — заговорив Микита.

Я протягнула документ хлопцеві. Він взяв його в руку та вийшов з кімнати. Я ж відчула хвилювання, бо завжди з обережністю ставилася до таких речей. Вони ж не візьмуть на мене кредит?

— Не хвилюйся, — раптом сказав мені Гордій. — Паспорт тобі твій повернуть, але уже з печаткою про одруження.

— Договір на ваш фіктивний шлюб підготую на завтра, — мовив Микита. — Ви самі розумієте, що зараз не до цього. Зранку обговоримо усе і ви підпишете угоду.

Я кивнула та підійшла до дзеркала. Мала всього лише п'ять хвилин, щоб привести себе в порядок. У мене не було навіть мінімальної косметики, тому я просто витерла пальцями туш, що потекла від сліз та накинула фату на обличчя. Декілька шпильок з зачіски загубилися, коли я втікала, тому зараз моє волосся було дещо в хаотичному порядку. Я трохи поправила його, але все ж це не було так гарно, як би мені хотілося.

— Усе! — голосно сказав Антон, коли увірвався в кімнату. — На вас уже всі чекають.

— Ходімо! — пробурмотів Гордій і кивнув мені в сторону дверей.

Він попрямував в коридор, а я вийшла одразу ж за ним. Антон допоміг мені розправити шлейф моєї сукні, за що я була йому дуже вдячна. Цей хлопець такий хороший та милий. Не міг він бути моїм нареченим? Я взяла Гордія під руку та широко усміхнулася. Він краєм ока глянув на мене. Я помітила якесь роздратування на його обличчі, але проігнорувала це. Мабуть, Гордій просто не вміє усміхатися.

Ми попрямували до головного виходу. Двері були трохи відчинені. Я побачила велику арку, оздоблену білими та золотими трояндами. Золотими, уявляєте! На вулиці було надто багато стільців, на яких сиділи гості. Мої очі розширилися від такої кількості присутніх. Якщо врахувати, що наречена відсутня, то її родичів тут, мабуть, нема. Заграла приємна повільна музика, і ми впевнено попрямували до арки. Я йшла вперед своєю найкращою модельною ходою та гордо здійняла голову, усміхнувшись. Гордій же впевнено вів мене. Ми зупинилися біля реєстратора і стали одне навпроти одного. Позаду мене одразу ж з'явилася якась дівчина, а за Гордієм стояв Антон. Напевно, це були наші свідки. Жінка, що вела це весілля, почала свою довгу та нудну промову про кохання. Потім вона взяла у руки листок з нашими іменами.

— Ємчук Гордію Теодоровичу, чи готові ви взяти собі за дружину Царенко Поліну Сергіївну, — заговорила жінка. — Кохати, цінувати та поважати її в радості та горі, доки смерть не розлучить вас?

Він декілька секунд уважно дивився на мене своїми сірими очима. Вони в нього були такими яскравими, що мені захотілося примружитися.

— Так, готовий! — твердо відповів хлопець.

— Чи згодна ви, Царенко Поліно Сергіївно, вийти заміж за Ємчука Гордія Теодоровича, — продовжила жінка. — Кохати, берегти й підтримувати його в горі та в радості, доки смерть не розлучить вас?

Це здавалося повним божевіллям. Ігор казав Юлі, що я тупа істеричка, але тепер виявляється, що я ще й божевільна. Мабуть, треба дійсно бути несповна розуму, щоб вийти заміж за незнайомця.

— Згодна! — впевнено сказала я.

Якщо я стою тут, тримаючи його за руки, то назад дороги уже нема. Може, наша гра під назвою "весілля" буде навіть веселою?
Нам передали обручки. Гордій надягнув мені на безіменний палець красиве колечко з дрібними камінчиками та якимсь гравіюванням. Поки не могла розібратися. У нього ж була звичайна кругла, але теж з цим написом. Я надягнула обручку йому на палець та відчула сльози на очах. Цей день не мав бути таким. Не в цьому місці та не з цим хлопцем. Як би я не намагалася усміхатися зараз, моє серце та моя душа були не на місці.

— Можете поцілувати наречену! — радісно сказала жінка, а усі гості почали аплодувати.

Гордій підняв мою фату, зустрічаючись зі мною поглядом. Я і забула, що доведеться ще й цілуватися з ним. Він повільно нахилився та доторкнувся своїми губами до моїх. Я напружилася від цього легкого дотику. Відчуття образи переповнювало мене. Я заплющила очі та помітила, що одинока сльоза таки потекла по моїй щоці, змішуючись з поцілунком. Гордій трохи відсторонився, уважно дивлячись на мене. На його обличчя з'явився вираз збентеження. Я швидко повернула голову вбік і витерла мокру щоку.

— Ходімо! — сказав він, взявши мене за руку. — Треба познайомити тебе зі своїми рідними.

— Ти не знайомив свою наречену з ними раніше? — поцікавилася я.

— Вона була знайома тільки з мамою. Тата у мене нема, а дідусь лише приїхав на весілля. Він живе в Британії.

— Зрозуміло.

Ми попрямували всередину будівлі, де був ресторан. Якраз там уже зібралися всі гості. Ми зупинилися біля невеликої фотозони, де було багато журналістів та телекамер. Мабуть, саме тут нас будуть вітати. Першою підійшов старший сивий чоловік, що був у чорних окулярах. Чорний костюм-трійка ідеально сидів на ньому. Він усміхнувся, спершись на тростину.

— Це Поліна, — Гордій показав на мене. — А це мій дідусь — Гордій старший.

Нічого собі! Схоже у них якась династія стародавніх імен. Гордій Теодорович — це майже знущання у сучасному світі. Зате звучить благородно.

— Дуже рада з вами нарешті познайомитися, — сказала я, усміхнувшись. — Гордій багато розповідав про вас. Шкода, що не вдалося раніше побачитися з вами.

— Мені теж приємно познайомитись з дружиною свого внука, — сказав дідусь.

Він зняв свої чорні окуляри. Я уважно подивилася в його сірі очі, що були такими ж яскравими, як у мого чоловіка.

— Нарешті Гордій став трохи серйознішим.

Я криво усміхнулася, глянувши на хлопця. Трохи? Куди ще серйознішим?

— Вітаю вас зі святом і бажаю міцного подружнього життя. Свій подарунок від мене ти вже отримав.

Гордій кивнув та теж спробував усміхнутися. Дідусь спочатку обійняв мене, а потім свого внука. Усі почали нас вітати з цим весіллям, але я абсолютно нікого не знала. Мама хлопця дивно дивилася на мене. Вона взагалі не розуміла, що відбувається, адже нареченою мала бути зовсім інша дівчина. Так, ситуація вийшла максимально божевільна.

Після того, як гості нас привітати, ми зробили декілька фото для преси. Як виявилося, Гордій увесь час приховував свою дівчину, а сьогодні усі мали дізнатися про неї. Ну що ж, нею стала я! Цікаво, як відреагують рідні, коли побачать в інтернеті мої фото з Гордієм. Байдуже! Після вчинку Ігоря, я можу робити, що хочу. Завтра все пояснюю батькові, а зараз робитиму те, що від мене вимагає угода.

Ми сиділи за невеликим столом для молодят. Коли нервувала, мені завжди хотілося їсти. Переважно зупиняла себе, адже професія моделі зобов'язує бути стрункою. Та не цього разу! Такою голодною я не була вже давно. Гордій лише дивно дивився на мене, коли я наминала за обидві щоки те, що нам приносили. Потім ми танцювали перший весільний танець. Це було трохи дивно, але я все ж старанно грала роль щасливої нареченої.

— Я втомилася, — пробурмотіла я, коли ми зупинилися біля столика з десертами. — Ноги болять на цих туфлях.

— Потерпи ще трохи, — сказав Гордій. — Скоро поїдемо звідси.

— Куди поїдемо? — поцікавилася я.

— Додому.

— До тебе додому?!

— Дідусь подарував мені будинок перед весіллям. Ми з моєю нареченою завезли туди свої речі минулого тижня. Тобі доведеться деякий час пожити там.

— Що? — майже закричала я. — Ти не казав мені про це!

— Дідусь може в будь-який момент з'явитися, а як я буду пояснювати йому твою відсутність?

— Не знаю. Придумаєш щось! Це не мої турботи.

— Це максимум на три дні, — сказав Гордій. — Дідусь довше не залишався тут.

— Чому тобі так важливе це одруження? — спитала я, примруживши очі. — І чому ти боїшся, що дідусь раптом дізнається про наш фіктивний шлюб?

— Тихіше говори! — Гордій підійшов ближче до мене та понизив голос. — Мій дідусь має свій бізнес у Британії. Він завжди хотів, щоб я одружився, бо для нього це означало свідомість та серйозність. Завдяки цьому одруженню я зможу стати спадкоємцем свого дідуся.

— Навіщо тобі його гроші, якщо ти й так відомий спортсмен? В наш час спортсмени мало заробляють?

— Це не такий спорт, до якого ти звикла. У нього треба вкладати дуже багато грошей.

Я насупилася, дивлячись на хлопця. І що це за спорт такий? Він був досить високим, але не настільки, щоб бути волейболістом. Я опустила погляд на його широкі плечі. Може, плавець?

— Добре, — зрештою погодилася я. — Поживу в тебе три дні, але за умови, що ти будеш поводитися пристойно!

— Розслабся, дорогенька, — сказав він, усміхнувшись. — Не буду до тебе чіплятися, бо як мінімум — ти не в моєму смаку.

— От і прекрасно! Бо ти мені теж не подобаєшся. Зовсім!