Читати книгу - "Тайм-Аут, Емілія Гайне"

По дорозі на роботу, всю поїздку в таксі, Ксенія занурювалась у свої спогади.

Їх три подружки зі студентських часів: Світлана – її одногрупниця, вони вчились на економічному факультеті, і Ліка, тобто Анжеліка – студентка їхнього университету з журфаку, на курс старше них. Света і Ксюша познайомились ще на подготовчих курсах, і вони вдвох потрапили в одну групу, з іншими спільним залишився тільки поток. З Лікою зустрілись через місяць на «Міс университет». Світлана приймала в ньому участь, Ксенія їй допомогала між конкурсами. Ліка була ведучою цього заходу.

Перед дефіле вечерніх суконь Світлана чи то спотикнулась, чи то її хтось штовхнув, за її словами, та й неважливо вже. Результатом стало її падіння, а наслідком – розірвана сукня в районі бедра. Ксенія його швиденько зашила прямо на подрузі, але шов був помітним. Істерику Світлани чули, якщо не глядачі, то всі учасники конкурсу точно. Ось тут на поміч прийшла Ліка. Вона зарізала величезну чорну квітку зі своєї сукні, яка красувалася на її плечі, і подала Ксенії. Та, в свою чергу, трохи помудрувавши, приштопала квітку на кроваво-бордову сукню Світлани, щоб замаскувати шов.

Света тоді зайняла друге місце і довго причитала стосовно цього, згадуючи незлим тихим всіх, кого змогла згадати. Для неї була дуже важлива перемога. Вона мала бути першою в усьому, крім навчання. Тут її рівень хоч і був вище середнього, але до червоного диплому було далеко.

Ксюша, вже трохи знавши свою подругу, пропускала мимо її істерику та невдоволення і шукала Ліку, щоб віддячити якось. Все ж таки вона своїми ж руками зіпсувала своє вбрання заради Світлани. Знайшла, підійшла, подякувала, пропонувала компенсувати збитки, на що Ліка тільки відмахнулася. Навіть Света видавила тоді кисле «дякую», так и познайомились. Дружать і сьогодні.

Ксенія трохи заздрила Світлані. Та завжди ефектно виглядала, легко сходилась з новими людьми, вміла розважатись, на відміну від неї та Ліки. Ні, вони не були так званими сірими мишками, але й з новими знайомими вели себе досить насторожено. А ще Светка ніколи не була довго без хлопця. І всі вони були під стать їй. Ніяких тобі ботанів і сопливих студентів. Завжди старші неї, випускники або дорослі чоловіки, з сформованими поглядами на життя. Сама Ксенія тоді могла похвастатися тільки парою стосунків і завжди з ровесниками, одні з яких закінчились разом з закінченням школи.

Пам’ять услужливо підкинула картинки знайомства з Іваном..

Це було двадцятиріччя Светки. Вона в той час зустрічалась з Данилом, досить забезпеченим молодим чоловіком, і день народження святкувала на його дачі. Компанія, як завжди, була великою и шумною. І там вона побачила ЙОГО..

Можливо, це було кохання з першого погляду. Можливо вона просто побачила свій ідеал. Але в той момент єдиною думкою було: "Якщо в мене буде чоловік, я хочу, щоб він був саме таким". Ксенія довго не могла відвести свій погляд від цього суворого чоловіка, який своїм видом виражав всю мужність чоловічої частини населення планети. Зараз Ксюша посміюється з такого свого висновку, але в той момент вона бачила Івана саме таким. 

Саме знайомство вийшло не дуже. Можно сказати ніяким. Іван уже тоді був мовчазним. І Ксенія тушувалась під його поглядом. Здавалося, ніби він очима сканує кожну клітину її тіла. Напевне тому вони просто перекинулись парою не значних фраз і розійшлися по різним сторонам, інколи поглядуючи один на одного, але не пересікаючись тими самими поглядами. Про те, що він ліпший друг того самого Светкіного Данила, йому двадцять сім і працює слідчим Ксенія дізналась уже після свята від Світлани.

Наступного разу вони зустрілись майже через місяць, за декілька днів до Ксюшиного дня народження. Світлана покликала їх з Лікою прогулятися в парку, де вони й зустріли Даню та Івана. Того вечора Іван провів її додому. 

Слідуюча зустріч відбулася в день її народження. Іван чекав її біля університету з трояндою в руці. Замість «Привіт» він буркнув «З днем народження» пронизуючи її поглядом своїх чорних, як ніч, очей. Але квітку так і не подарував. Це було так смішно, хоч і дуже мило. Віддав, саме віддав, а не подарував, ту троянду вже біля її під’їзду. Це був перший «букет» із двух, які він взагалі дарував їй. Другий був в день їхнього весілля.

Тоді ж, біля під’їзду, вони обмінялися телефонними номерами. І того ж вечора він запросив її прогулятися. І поцілував теж вперше. Ось такий подарунок на день народження. 

Так вони почали зустрічатися. Без якихось пропозицій і всього іншого. Він часто зустрічав її після пар. Вечорами вони довго гуляли тримаючись за руки і розмовляли. Точніше говорила Ксенія, а Іван слухав. Інколи він її цілував, але це було настільки рідко, що з кожним поцілунком Ксенія ниби долітала до небес. 

Перше зізнання в коханні вона почула в день їхньої першої ночі проведеної разом. Пройшло вже два з половиною місяці з дня її народження і дня початку їхніх стосунків. Вона не раз була вдома у Івана, але ніколи не залишалась на ніч. А того вечора їхній поцілунок перед виходом з його квартири переріс в щось більше. Тієї ночі, насолоджуючись чоловічими обіймами, вона у нього запитала: 

- Вань, а ти мене кохаєш?

- Так, – коротко відповів Іван і сильніше стиснув обійми.

- І я тебе.

Так, Іван тоді не сказав ті самі слова, але Ксюша вважає це його першим зізнанням. Нехай скупе, абсолютно не романтичне, але від його «Так» в її особистому всесвіті з'явилося більше яскравих кольорів.