Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

380
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 83
Перейти на сторінку:
дуже спритна. Мені вдається ловити мух на льоту (спробуйте і побачите: це вимагає практики).

Я дуже пластична: можу закинути лапу за вухо, щоб вилизати задок.

Що ще цікавого розповісти про себе?

Я веду повноцінне статеве життя: можу невтомно кохатися цілісіньку ніч з великою кількістю партнерів, що приходять на зміну один одному. Я нявчу всіма голосовими зв’язками до того, поки самці й самиці, які живуть у нашій околиці, не почують про мою радість і не луснуть від заздрості. Я не люблю партнерів, які під час спарювання кусають чи лижуть мені вуха зверху чи всередині (який жах, чужий язик у моєму вушку! До того ж, це створює нестерпний кавернозний шум).

Я не люблю дощ. Ненавиджу, коли в мене мокра шерсть. Взагалі не люблю воду (ще досі пам’ятаю, як мене малою скупали в умивальнику, я вся була липка).

Я не люблю, коли мені кажуть, що я маю робити. Я дуже незалежна. Мене не можна приручити. Ані господар, ані партнер, — я сповідую гасло, на яке мене надихнула моя мама: «Ні ошийника, ні повідка» (хіба що ошийник від бліх, коли прийдеться: ненавиджу комах, які вшиваються під шерсть і кишать на шкірі. Вони такі маленькі, що мені не вдається вичухати їх пазурями. Але що ж, підозрюю, вас теж не оминула ця проблема: в кого не буває цих дрібних проблем із паразитами, глистами чи блохами?)

Коли мені хтось не подобається, я цюркаю там, де він спить. Мої феромони такі стійкі, що запах дуже важко вивести. Якщо ж цього не досить, то я цюркаю їм просто в їжу. Так вони точно мають зрозуміти, що я про них думаю.

Так, я така, проте я твердо знаю одне: я люблю себе. В наші часи так багато живих істот поводяться по-дурному, бо ненавидять себе.

Тож коли хтось любить себе, то про це треба говорити вголос, чи не так? Я вважаю, що любов до себе — це не егоїзм, а мудрість.

Підбиваючи підсумки сказаного, не буду кривити душею: я вважаю себе прекрасною.

Якби я не була собою, то хотіла б із собою познайомитись. А якби була чоловіком, то закохалась би в себе з першого погляду. Але найбільше я люблю свої недавні пригоди, що перетворили мене зі звичайної домашньої кішки у візіонерку-завойовницю. Завдяки їм я відчуваю в собі сили заново створити світ.

Нехай я просто кішка. Нехай я просто самиця.

А, здається, забула сказати: я маю свій грандіозний проект. Його можна звести до одного речення: «ПРИВЕСТИ ДО ПОРОЗУМІННЯ МІЖ СОБОЮ ВСІ БІОЛОГІЧНІ ВИДИ».

Я ще повернуся до цього. А спочатку розмотаю перед вами клубок подій, які підштовхнули мене до цього.

Спочатку я була такою, як всі, спокійною кішкою, яка жила у своїй спокійній квартирі у спокійному світі. Дні за днями проминали без сюрпризів. Зранку на мене чекав корм у мисці (улюблений — з копченою куркою та прованськими травами), а в блюдечку молоко (біо, 20 % жирності), батареї тримали стабільно температуру двадцять один градус, я мала дряпку, щоб гострити пазурі, червону велюрову подушку й навіть котячу траву для моїх коротких безумств.

Одного разу мені для розваги подарували Фелікса, білого ангорового кота з жовтими очима. Та оскільки його колись кастрували, а яєчка кинули в банку, він став меланхолійним, весь час набирав вагу та споглядав свої втрачені атрибути над екраном телевізора з перервами на футбольні матчі.

Мою служницю звали (і далі зовуть) Наталі. Я, здається, забула сказати, що моя служниця — людина. Ви знайомі з людьми? Не сумніваюся, ви бачили чи чули про них. Люди… Ну ж бо, ви знаєте: це ті двоногі, безшерсті, з шерстю на голові.

У моєї служниці зелені очі (як у мене, тільки набагато темніші), довга чорна блискуча коса, найчастіше перев’язана червоною стрічкою. Як для людини, вона досить худорлява, любить носити білу сорочку та блакитні джинси. Вона малює пазурі в червоний колір, а губи мастить блискучим жиром такого ж кольору. Думаю, така любов до червоного якось пов’язана з кров’ю. За людськими мірками це, мабуть, гарно.

Можливо, я вас здивую, але я не зневажаю наших слуг-людей. Бідолашні, їх так підвела фізіологія. Щиро кажучи, що ближче я з ними знайомлюсь, то більше їх ціную.

Вони негарні. І, правду кажучи, вони виділяють дивний запах. У них немає довгого хвоста, який допомагав би їм тримати рівновагу, вони не бачать у темряві, в них навіть вуха не рухаються, вібриси не визначають об’єму предметів у просторі, пазурі не втягуються. Майже всі вони бояться темряви. А коли ходять на задніх лапах, то складається враження, що їм бракує гнучкості й рівноваги (варто зазначити, що вони не можуть похвалитися надійним хребтом, він у них занадто слабкий, аби постійно тримати вагу тіла, і через це у них часто з'являються болі в попереку, а з віком це тільки посилюється. Інколи мені їх шкода.

Що ж до їхньої сексуальності… Ох, людська сексуальність… Як обізнана в темі, можу запевнити, що людська сексуальність якась безглузда. У Наталі мало партнерів. І коли в них буває секс, то дуже скромний, з одним лише самцем на раз. Все відбувається дуже швидко, майже непомітно. Моя служниця Наталі навіть не кричить під час оргазму, тільки пищить, ніби миша, яку лапою загнали в кут.

Власне кажучи, я завжди думала, що якщо Наталі хоче розкрити свою сесуальність, то їй пора перестати ховати свої тілесні отвори. Взагалі-то, це не секрет: я виставляю свій задок напоказ, і таким чином поширюю власний природний запах. Чим завдячую своєму успіхові серед найкрасивіших самців. Як казала моя матуся: «Не видно тичинки — не чекай і бджілки».

Проте люди мають такі якості, яких нам, безперечно, бракує. Не варто забувати, що саме люди збудували великі й міцні будинки, теплі, забезпечені питною водою. Крім того, вони постачають нам їжу. І хоча б через це вони заслуговують на нашу повагу. Серед речей, які мене приємно вражають у людях, можу відзначити, що їхні лапи закінчуються п’ятьма (так, саме п’ятьма, а не чотирма) довгими рухливими пальцями. П’ять пальців разом із відставленим великим діють, наче щипці. Як би я хотіла мати такі! Такі руки дозволяють їм хапати і тримати багато речей, недоступних нам. Наприклад, ручки на дверях (я ненавиджу дверні ручки: через них я часто опиняюся зачинена в кімнаті!)

У часи, коли я жила на Монмартрі — це чарівний райончик у Парижі, — я приручила свою людину,

1 2 3 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"