Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нові казки під подушку 📚 - Українською

Читати книгу - "Нові казки під подушку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нові казки під подушку" автора Андрій Антонюк. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
року була дуже сутужна зима. Найлютіші морози припали саме на кінець грудня.

Дмитрик знав, щороку Святий Миколай приносить йому подарунки. Але він мріяв про особливий. І палко молився. І ось одного чудового морозного ранку, розплющивши очі, Дмитрик побачив перед собою Святого Миколая.

— Скажи, Дмитрику, чого б ти хотів найдужче? Я зможу виконати будь-яке твоє бажання! Але до-о-обре перед тим подумай.

І Дмитрик, зважаючи на свою простоту і бідність, попросив:

— Я хочу, щоб у нас завжди було літо. Влітку ми не так бідуємо…

— Усьому свій час, Дмитрику. Але нехай буде так! І запам’ятай, ти не зможеш вийти за межі свого побажання, — з посмішкою сказав Святий Миколай і зник.

Дмитрик виглянув у вікно і… розцвів, як усі дерева та квіти біля його хати!

Минали дні, минали тижні, а у Дмитрика та його родини на подвір’ї завжди було літо. У сусідів весна, роботи на городі багато, а в Дмитрика — постійний урожай! У всіх теж уже літо, а у Дмитриковій родині воно і не минало…

Вже і молода бульба набридла, і закруток стільки на зиму наробили. А зими не буде…

— Ну і добре!!! — тішився Дмитрик.

І так йому було хороше, що він аж перестав молитись.

Настала зима. Прийшла до всіх, крім Дмитрика. От і Різдво, а Святий Миколай чомусь не навідався і подарунка не приніс…

Так збіг і другий, і третій рік… Дмитрик уже дивитися не міг на зелену траву. Тепер йому найбільше хотілося пострибати в купах жовтого осіннього листя або побавитись у сніжки. Що і робили сусідські дітлахи, коли знову настала зима… Дмитрику хотілося вовком вити, коли бачив дітисьок на санчатах і ковзанах. Та вийти до них він не міг.

І Дмитрик заплакав. І відразу згадав про свої давні злиденні сльози та щирі молитви. І почав молитися. І з’явився йому Святий Миколай.

— Ну що, Дмитрику, не завжди добре там, де тепло?

— Я зрозумів, Миколаю! Хочу, щоб усе повернулося. Я буду переборювати всі труднощі! Сам!!!

— Гаразд, малий! — усміхнувся Святий Миколай.

— А скажи, Миколаю, коли вся Україна буде жити добре?

— Ти ж сам сказав, що будеш боротись… І я вже казав: усьому свій час! І зник.

А Дмитрик більше ніколи не забував молитися…

Сашко Лірник

Казка про терновий пищик, дивного хлопця і Ману, що з дуба впала

Жила собі серед лісу Мана.

Така собі Мана. Звичайна.

Невеличка. Можна сказати, ще маленька. У кудлатому кожушкукацавейці, зі смішними кісками. До того ж, замурзана і з глицею сосновою у волоссі.

Ну, та того все одно ніхто не бачив. Бо хто побачить у лісі? Ліс був темний і густий. Хащі непролазні.

Якщо туди заходив подорожній чи купець, чи навіть цілий обоз із кіньми, возами й охоронцями, то Мані було зовсім легко заманити їх у таку гущавину, що вибратися з неї ніхто вже не міг.

Це було дуже весело і цікаво — Мана просила старезні дуби розступитися і вела мандрівників у нетрі.

Гукала до них, манила криком, гомоном і нашіптуваннями. А потім залишала серед височезних дерев та дряпучих тернів. І більше про них не згадувала.

Справді, для чого їй згадувати якихось там кумедних чоловічків? Погралася, погукала, полякала, позабавлялася з ними, погойдалася над головами на сосновій гілці — от і доста. Пора спочити, а потім інших гукати-заманювати.

Для тієї справи у Мани була тернова дудочка. Чи навіть пищик. У кожної порядної Мани такий пищик має бути. Так і зветься — манок. Дмухнеш у нього — і він звучить так, як Мані заманеться. Хоче — зозулею кує, хоче — голосом людським гукає, а хоче — шарудить, мов та миша. Щойно вгадає Мана, чим людину поманити можна, такий звук і підбере. А чоловік на те й ведеться. І сам за Маною в ліс іде.

Ну, а якщо не вгадає Мана, то не вгадає. Постоїть подорожній, послухає ті звуки, почухає потилицю і далі рушає. Бо йому в голові інше крутиться.

У тому і майстерність Мани — щоб вірно вгадати. А для цього треба в думки мандрівників проникнути, вчути, про що людина міркує, вибрати те, що найголовніше, — тим і манити. Тільки на це людина піймається.

Помудрує Мана, послухає, дмухне у свого пищика, та й зачарує перехожого. А що ця Мана була дуже майстерна і талановита, то мало хто міг перед її чарами встояти. Тому через той ліс і боялися ходити — часто там люди пропадали.

Але хоч-не-хоч, а людям до міста треба, та по торгових справах, та ще куди. От і ловила Мана собі іграшки час від часу. Та й чом не зловити? Це ж так просто! Наприклад, купець жадібний усе про гроші думає — йому пищик видмухує так, наче монети золоті дзвонять. І біжить він, аж підскакує, за тим дзвоном. Пиякові пищик теленькає так, ніби чарками повними хто цокається. І той, голубчик, чалапає за Маною до лісу. Заздріснику нашепче пищик про те, як сусіду біди наробити, — той і побреде, мов на налигачі, через кущі тернові, колючок не помічаючи.

Але не все так просто у цьому світі.

Якось сиділа Мана на своїй улюбленій дубовій гілляці над дорогою, виглядала мандрівників, горішки лісові гризла, шкаралупами хрупала. Коли це — гульк! Іде хтось дорогою. Хлопець молодий. Іде і насвистує. Ну, свистом Ману не здивуєш — вона сама краще за соловейка свиснути може і пищиком так затьохкати, що з сусіднього лісу птахи злітаються цілими зграями. Тільки з птахами не так цікаво гратися — прочумаються від пищикових чарів і одразу летять собі.

Мана лушпайки горіхові з кацавейки обтрусила, губи облизала і як засвище-затьохкає у свій пищик! Аж самій сподобалося. Так уже гарно, так уже до ладу!

А хлопець послухав, послухав, і далі чимчикує. От халепа! Невже Мана не вгадала?

Скочила вона з гілки, кущами перебігла наперед і на іншу гілку вилізла. Затихла, думки подорожнього слухає.

Здається, ніби все легко, — свист він і є свист. Не такий, як у птахів, але ж Мані під силу так само засвистіти. Ну, думає, ще раз спробую. Примірилася, пищика до губ приклала.

Гарно пищик засвистав. Ще краще, ніж минулого разу. Трохи чудернацько, але ніби так і треба.

Йде хлопець, не зупиняється, тільки прислухається, всміхається чомусь і

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові казки під подушку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нові казки під подушку"