Читати книгу - "Нові казки під подушку"

Бабуся забідкалася, підвелася з ліжка і пошкандибала до вітальні, де ми завжди святкуємо...

— Ох! Діти! Коли ж ви все встигли?! — бабуся обійняла маму вдячно, але мама зі здивуванням сказала:

— То не я, мам.

— Звідки ж тоді все це? — чудувалася бабуся. — Я ж прилягла, коли тут ще був такий безлад!..

Усі погляди зупинилися на мені. У мене аж щоки запашіли. Відчуття було таке святкове і піднесене, я почував себе справжнім героєм! Мама мовчки дивилась на мене й світилася від захвату та радості! Тато розглядав стіл, а потім помітив у кутку кімнати облиту узваром скатертину, яку я необачно там залишив.

— Схоже, тут побував якийсь чарівник, — промовив він таємниче.

Я подивився на бабусю і не повірив власним очам. На її старечому зболеному обличчі нарешті сяяла добра й тепла усмішка. Бабуся усміхнулась!!! Але в її очах стояли сльози.

— Бабусю, чому ти плачеш?

— Від радості! — відповіла вона.

Раптом у кімнаті спалахнуло яскраве й святкове світло. Вогники на ялинці ожили, застрибали веселіше, ніж завжди. Ми теж по-доброму заметушилися, кожен шукав собі найзручніше місце. Коли всі усілись, татко сказав: — Бачу, нашому чарівникові забракло дечого для різдвяного столу... Ой, на столі ж тільки шість страв! Але тато дістав свою велику торбу і почав витягувати звідти всілякі смаколики й ласощі. А бабуся раптом про щось згадала, пішла до іншої кімнати й принесла звідтіля пампушки. Чудово! Ялинка, смакота на столі, тато з мамою, усміхнена бабуся — яке щастя! Я за звичкою потягнувся рукою до кишені, де завжди носив свою чарівну паличку. Її там не було. Гм, дивно, бо це був наймагічніший момент у моєму житті. Аж тут бабуся, наче прочитавши мої думки, сказала: — Розумієш, онучку, — і знову так гарно, так щиро всміхнулася, — справжню магію творить не чарівна паличка. Справжню магію творить любов!

Ірина Панчишин від гурту «Патриція»

Так буває на Різдво

У малого ведмежатка

Ані мами, ані татка,

Ані братика й сестрички —

Тільки хатка невеличка.

І коли надходить нічка,

Ведмежатко плаче трішки,

Бо сумна у нього хатка —

Ані мами, ані татка.

За вікном летять сніжинки,

Прикрашаючи ялинки,

І кружляють у танку —

Ліс в пухнастому вінку.

Раптом чує ведмежатко:

Хтось там стукає у хатку.

Може, зайчик, може, мишка?

І мале сповзає з ліжка.

До дверей біжить швиденько.

Хто співає так гарненько?

То хлоп’ята і дівчатка

З колядою біля хатки.

Дітлахи, знай, не дармують —

Вже ведмедика годують.

В них смаколиків торбинка

І красунечка-ялинка.

У торбинці є горішки,

Пампушки і сиру трішки.

Ще й у горщику медок —

Подарунок від бджілок.

А ялинка-веселинка,

Як граційна балеринка,

У святковому вбранні —

Молода на виданні.

Порцелянові свічки

Прикрашають гілочки,

А з вершечка, як годиться,

Сяє золота зірниця.

Що ж, прийшла пора прощатись.

Стало ведмежа питатись:

«Ви мандруєте багато —

Чи стрічали маму й тата?»

Заглядає в темне небо:

«Може, там шукати треба?

Он ведмедиця блукає —

І Велика, і Мала є».

Ні, маленьке ведмежатко,

То не мама і не татко.

То лише далека зірка.

Але бачили у цирку

Ми ведмедиків не раз.

Може, там вони якраз?

І якщо спитати, може,

Нам у цирку допоможуть.

От вони усі разом

Із ведмедиком гуртом

На санчата примостились —

І до міста покотились.

Ось і цирк! Горять вогні.

В залі повно дітлашні!

Друзі в чергу чемно стали,

Щоб потрапити до зали.

Ліхтарі горять яскраві,

Зазвучали труби браві,

Барабани гатять гучно,

Що ж, нікому тут не скучно!

У малят палають лиця,

Геть розширились зіниці.

Ведмежатко каже стиха:

«Чи не буде часом лиха?»

На арені звірям тісно,

Всі вони артисти, звісно.

Поні, тигри, левенята —

Та не видно мами й тата.

Ось мелодія печальна —

Ця історія повчальна.

Оплески звучать розкішно —

Йде Ведмедиця неспішно.

Музика гучніш лунає,

А вона когось шукає.

Наче в танці, ходить плавно,

Дуже вправно, дуже славно,

Та в очах її неспокій —

Ось взялась вона у боки

І поглянула з арени.

Ведмежа — мерщій на сцену.

До ведмедиці гукає:

«Мамочко, я Вас шукаю!

Повертайся разом з татом,

Бо без вас — холодна хата».

Ну їх, ваші заробітки,

Хай веселі будуть дітки!

У різдвяне світле свято

Хай не плачуть оченята.

Хай радіють до нестями,

Й дітлахи, і тата й мами.

Хай дарує Бог тепло

В кожну хатку чи кубло.

Звеселилось ведмежатко:

В рідній хаті — мама й татко.

Мріють, пестять і любують,

Радісно Різдво святкують.

Завітайте до них, друзі, —

Знають їх в усій окрузі.

Тепло й затишно у хаті,

Почастують, чим багаті.

Сяє Зіронька-зірниця.

В теплій хаті гарно спиться.

Коли поруч мама й татко,

Дуже добре ведмежатку.

Тарас Тополя від гурту «Антитіла»

Якщо захотіти...

Святослав повернувся зі школи, як завжди, по обіді. Зазвичай він спершу сідав до столу — бабуся щоразу готувала для улюбленого онука щось смачненьке. Потім брався виконувати домашні завдання, читав параграфи з географії та фізики, складав наплічник до школи на завтра і тоді вже міг займатися своїми справами.

Щоправда, часу на «свої справи» Святославу завжди бракувало. Інколи бабуся просила допомогти їй на кухні; інколи мама ще зранку залишала записку з переліком прохань (повитирати порохи на меблях, купити щось у крамниці, погодувати морську свинку Дульсинею і так далі). Тож зайнятися «своїми справами» Славкові вдавалося хіба що ввечері. Сьогодні витирати порохи хлопцю зовсім не хотілося. Водячи вологою ганчіркою по поличці, він подумав: «Як це все-таки несправедливо! От встаєш зранку і йдеш до школи, там з усіх сил вчишся… Потім вчишся вдома, пишеш рівняння, розв’язуєш задачі, читаєш підручники, декламуєш вірші… І після цього всього навіть хвилинки не залишається! А у мене ж стільки всього важливого!»

«Все важливе» у розумінні Славка — це те, чим він захоплюється. Наприклад, хлопець дуже любив ліпити з пластики різні фігурки. Одного разу зліпив навіть ціле казкове місто — з цирком, трамваєм і парками. У парках стояли фонтани і росли дерева. Власний будиночок Славко зліпив з червоної пластики, а дах змайстрував із дерев’яних зубочисток.

Хлопець полюбляв працювати саме з пластикою, а не з пластиліном. Бо пластику,