Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова 📚 - Українською

Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

1 207
0
02.09.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кожною клітинкою тіла" автора Катерина Орлова. Жанр книги: 💙 Еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 58
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Півтора року тому

Коли ти, здається, народжена з коханням у душі, ти не розумієш, як може бути інакше. Твоє серце завжди впізнає його, відчуває, дихає ним. Ти користуєшся будь-якою можливістю, щоб мигцем побачити його, почути голос, відчути запах.

Рон Моріс був для мене цілим світом, який він раз у раз перевертав з ніг на голову. Він ніколи не давав мені надії, нічого не обіцяв і не дозволяв думати про те, що між нами може бути щось більше. Але хіба серцю потрібен дозвіл? Хіба воно потребує обіцянок? Досить погляду. Слова. Жесту. Тоді воно здіймається і мчить назустріч коханому з потрійною швидкістю.

Кожен прояв уваги з його боку призводив щоразу до того, що надія воскресала і знову пропалювала нутрощі.

Але він завжди тримав мене на відстані. Одного разу, напившись на вечірці, я зателефонувала йому і запитала, чи можу приїхати до нього. Мені було сімнадцять, а Рону - двадцять сім. Він уже був чоловіком, дорослим, сильним, що зводив з розуму своїм досвідом і власним поглядом на все. А я була дівчиськом, яке божеволіло від нього з самого дитинства.

Рон дозволив приїхати, навіть запропонував забрати мене з вечірки, щоб, за його словами, я не сідала в машину до незнайомця. І ось через п'ятнадцять хвилин я сиділа в його вантажівці, захоплено спостерігаючи за тим, як його міцні руки стискають кермо. Я дивилася на його вольове підборіддя, коротке волосся, різку лінію вилиць, прямий ніс. Я вбирала своїм п'яним мозком усе, що він дозволяв мені побачити й відчути.

У якийсь момент мої ноги дали знати, що втомилися від босоніжок на високих підборах. Тонкі ремінці настільки сильно впилися в шкіру, що між ними шкіра роздулася і почервоніла. Я потягнулася і зняла їх, щоб відчути хоч якесь полегшення. Видихнула, відчуваючи ні з чим незрівнянне задоволення. Рон кинув короткий погляд на мої ноги.

Я знову відкинулася на спинку сидіння і продовжила милуватися чоловіком.

- Ми на місці, - сказав Рон, звертаючи з дороги.

Я повернулася обличчям до лобового скла і помітила, що він припаркувався біля мого будинку.

- Ми ж мали поїхати до тебе, - розчаровано сказала я.

- Ти хотіла поїхати до мене, але ми вже точно не повинні були, - відповів Рон, дивлячись на мене.

У його погляді була непохитність. Він ухвалив рішення і мав намір його дотримуватися.

Я рвучко зітхнула. Роздратування розтікалося по венах разом із втомою від спроб привернути до себе увагу чоловіка.

- Я проводжу тебе. Не хочу, щоб мама вбила тебе за те, в якому стані ти повернулася, - сказав Рон і вийшов з машини.

- Її немає вдома, - задумливо пробурмотіла я, дивлячись на те, як він обходить машину.

- Ходімо, - сказав чоловік, відчинивши двері і простягнувши до мене руку.

Я схопила босоніжки і спробувала сама вистрибнути з машини, але зазнала невдачі і мало не впала з підніжки. Рон спіймав мене, коли ніс був уже всього за кілька сантиметрів від землі. Уповільнена алкоголем реакція не дозволила мені навіть виставити руку, щоб уберегти обличчя. Міцні руки підхопили мене і притиснули до твердого тіла. До біса охріненне відчуття, скажу я вам. Я аж прикрила очі від задоволення. Хіба що не заурчала як задоволена кішка.

Рон поставив мене на ноги, потім підхопив під спину і коліна, і поніс до будинку. Я з дурною посмішкою витріщалася на чоловіка.

- Знаєш, зараз ти ніби вносиш наречену в новий дім.

- Мел, не мели дурниць, - гаркнув Рон. - Встань рівно, я подзвоню у двері.

Рон поставив мене біля дверей, і я сперлася на одвірок.

- Тобі ніхто не відчинить, - пробубнила я.

- Що? - перепитав він.

- Ніхто не відчинить тобі.

- Чому?

Я знизала плечима.

- Тому що там нікого немає, - прошепотіла, нахилившись до нього. Плече зісковзнуло з полірованого дерева і я практично впала в обійми Рона.

- Мел, мами вдома немає? - запитав він, знову підхоплюючи мене і рятуючи від падіння. Мій лицар у сяючих обладунках. Я похитала головою, дивлячись у дивовижні зелені очі. Чоловік опустив погляд до моїх губ на секунду, потім прикрив очі і знову поставив мене біля одвірка. - Дай ключ.

Рон простягнув долоню, чекаючи, поки я у своїй крихітній сумці знайду ключ від будинку. Я дістала його і поклала на теплу долоню чоловіка, кокетливо провівши пальцем по ній. Рон різко відсмикнув руку і вставив ключ у замкову щілину. Відчинивши двері, чоловік знову підхопив мене на руки й заніс усередину, зачинивши ногою двері.

- Де твоя спальня? - запитав він, зупинившись біля входу.

- Ліворуч по коридору перші двері.

Рон напрочуд легко орієнтувався в темряві мого будинку. Мені здається, навіть я сама могла б тут рознести під три чорти півдома, поки дісталася до своєї спальні принцеси.

Незважаючи на те, що мама з татом були розлучені, він продовжував любити мене і потурати моїм примхам. Коли мені виповнилося дванадцять, я вирішила, що мені потрібна спальня принцеси, і тато не поскупився. Тепер цю кімнату можна назвати приміщенням, у якому свого часу вибухнула солодка вата.

Стіни були ніжно-бузкового кольору. Велике ліжко з балдахіном із рожевої органзи і вирізаною в дерев'яній спинці білого кольору короною. Білий стіл із кріслом, обтягнутим рожевим хутром. Шафа з комодом теж білі, але нескінченні дрібнички, якими наповнена моя кімната, відразу видавали у мені любительку казок про принцес і прекрасних принців.

Той вік давно минув, але я не могла попрощатися з дитячою мрією. Я відчайдушно чіплялася за казку як за рятувальне коло. Мені все ще хотілося бути безтурботною і вірити в чудеса. Я не була готова попрощатися з дитинством, хоча, за іронією долі, це станеться через тиждень. Мені офіційно виповниться вісімнадцять, і доведеться попрощатися з кімнатою принцеси, щойно я поїду в університет. Мама сказала, що зробить із неї нормальну кімнату для дівчини.

Рон підійшов до ліжка і посадив мене на край. Потім увімкнув приліжкову лампу й озирнувся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"