Читати книгу - "На твоєму плечі, Ірина Айві"

Звісно не хочеться покидати президенське крісло й псувати  своє життя непотрібним одруженням. Треба негайно щось вигадати, щоб мама нарешті відчепилася від мене. Може з'їхати від неї? Де таке чувано, щоб у двадцять вісім років жити з мамою та прислугою у одному домі. 

 Я б уже давно  вчинив по-своєму   та вона  завжди благала не покидати її. Після смерті батька мамине здоров'я добряче похитнулося, а тут наша боротьба,  тому вирішив поки не торкатися теми переїзду. 

 Йду до свого кабінету, потрібно переглянути деякі документи для завтрашної поїздки, перш ніж дозволити собі трохи розслабитися у клубі. Після сімейних баталій релакс просто необхідний.  Нерви стали зовсім нікудишніми. 

Уже рік минув, як не стало батька . Згідно заповіту прямою спадкоємецею стала мама, а згідно її розпорядження, саме я очолив нашу логістичну компанію. Доводилося доводити усім та собі, що я здатен втримати компанію на плаву  і не просто втримати, а розширити й примножити наші прибутки  ну і звісно заключити нові контракти. 

Закінчивши з роботою набираю Олега -- свого друга й за сумісництвом першого зама. Ми дружимо цілу вічність. Йому я довіряю, як собі й ділюся геть усім, навіть красивими діачатами.

-- Привіт,  які плани на вечір? Може розважимося трохи у клубі? 

-- Я не проти. Через годину зустрічаємося  у Clozer. Тобі дівчину брати? -- питає мій завбачливий друг  Олег.

-- Звісно,  ми ж розважатися їдемо. Куди ж без дівчат. Не дуже хочеться знімати стрес алкоголем, коли поруч красиве, доглянуте, жіноче тіло.

Справжній друг, розуміє мене з пів слова. Ми завжди з ним на одній хвилі.  Вимкнувши комп'ютер, іду до своєї спальні, щоб переодягтися та прийняти душ. Вечір обіцяє бути цікавим. 

-- Артеме Романовичу, ваша мати запитує чи ви вечерятимете  разом із нею, -- запитала Валентина Степанівна, коли я підіймався сходами до своєї кімнати.

-- Ні! Скажи мамі, що у нас з Олегом виникли термінові справи. 

 Вдаватися до пояснень не було часу, та й мама все одно все зрозуміє по своєму. 

 З Олегом ми домовилися зустрітися на вході до клубу, тому паркую свій автомобіль і йду чекати друга,  який просто гуру спізнень. Повз мене проходять красиві дівчата, деякі настільки красиві, що очей не відвести. І як серед усієї цієї краси вибрати одну єдину, коли ти аж занадтто полігамний? 

-- Привіт, друже! Якщо тобі сумно обіцяю ми з дівчатками намагатимемося підняти твій настрій. Правда дівчата? -- веселився друг.

-- О, так красунчику! Давай запалимо сьогоднішній вечір, -- солодко муркотіла блондинка у короткій блискучій спідниці та яскраво зеленому топі. 

Де Олег роздобув цю купу силікону? Дівчата виглядали аж занадто штучно. Особливо з рожевими губами явно перегнули палицю.  Теж мені Барбі місцевого розливу. І моя дорога матуся хоче, щоб я з отаким силіконовим  чудом провів усе життя. Та Боже збав. 

-- Я Лана -- танцівниця. Якщо забажаєш приватний танець лише гукни, виконаю все на найвищому рівні. 

Чому ця танцівниця не каже мені, що вона шльондра, яка не проти отримати за приватний танець гроші? Хіба не простіше одразу називати речі своїми іменами?

-- Ходімо, друже! Нас чекає чудовий вечір. Пора пригостити наших дівчаток випивкою. 

Каріна --  саме так звати дівчину, що сьогодні зі мною, працює офіціанткою і підробляє приватними танцями.  Шльондра, яка почувши шелест купюр ладна геть на все. Вирішила надавити на жалість, розповівши слізну історію про жорстокого вітчима. Не вірю! Знаю я таких, не раз доводилося слухати одну і ту ж байку.

 Пора переходити до рішучих дій, Каріна сьогодні тут для того, щоб зняти мою напругу, хай береться до діла, може й підкину їй пару сотень, але лише за бездоганно виконану роботу.

Друг уже встиг усамітнитися, тож і мені не варто розтягувати задоволення. Зранку потрібно мати свіжу голову та чистий подих. 

***

Заплівши свою косу я дивилася на  тітку Віру і не вірила власним вухам. Як вона може бути такою жорстокою? Після смерті моїх батьків їй залишилося  геть усе, що в нас було, а тепер вона каже мені, що у неї кредит і грошей на навчання немає. Як це не має !? 

-- Тьотю Віро, але ж ви продали нашу квартиту і обіцяли мамі опікуватися мною. 

-- Ах ти ж не вдячне дівчисько, а що по твоєму усі ці роки я робила. Хіба не тягнула тебе на своїх плечах? Власним життям знехтувала заради тебе, а ти мені невдячна  випоминати надумала. Ніхто не знає скільки я з тобою натерпілася, поки з тебе вийшло щось путнє,  -- кричала тітка, бризкаючи слиною на всі боки.

-- Ні, я нічого вам не випоминаю, просто хочу вступити до інституту. Хочу стати лікарем. Це ж моя заповітна мрія.

-- Не буде з тебе толку. Хто платитиме за твоє навчання? Чи ти маєш гадку вступити до інституту за гарні очі? Не вигадуй, Ліно! Йди краще підготуй малину на продаж. Хоч якась користь буде. До інституту вона зібралася.  Ха! Ха! Ха! Та хто тебе там чекає, дурепо. 

От і поговорили. Кожного разу коли я намагаюся пояснити тітці, що хочу вчитися, вона здіймає крик, а далі просто розвернувшись іде геть. І, як мені достукатися до неї? Чи стукати взагалі не варто? Все одно вчинить по-своєму. Як же мені втекти від її  "щирої " опіки? І саме основне куди тікати? У мене нікого окрім неї немає. А столиця таких як я проковтне і не вдавиться. Це ж лише у фільмах дівчата з селючок перетворюються на красунь кар'єристок.