Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Так світ її не запитував і не давав часу перевести дихання. Доводилося самій якось швидко отямлюватися.

 Окей, Софія була незайманою, та не дурепою ж! І точно не в монастирі росла!

 Вона розуміла, що то крутиться на екрані. Вона розуміла, чим зараз займають троє чи четверо людей на дивані, та й просто на підлозі у вітальні квартири Алекса. Не всіх було видно, на щастя. А їй, так і взагалі, замружитися кортіло. Проте… від реальності вже не втекти.

 Ці всі люди взагалі не звертали уваги на те, що хтось прийшов… ніби й не чули. Чи то вже їх не зачіпало на цій стадії… Чого? Дійства, спʼяніння, розбещеності?..

 Не менш очевидним було й те, що й сам хазяїн квартири брав у цьому дійстві активну участь, поки вони у двері не подзвонили. В усіх розвагах, які гостям пропонував.

 Софія не дуже знала, що то таблетки розсипані на журнальному столику, але могла клас речовин припустити. І пляшки з алкоголем, яких було чимало…

 Дивно, що Софії все це впало в око буквально за якісь миті. Вся картина разом та окремі деталі… Дивний, нудкий аромат, що не перебивався і присмаком алкоголю у повітрі, викликав гидоту. Стан Алекса. Склянка у його руках.  Його дика усмішка, коли той на друга подивився. Оті всі тіла… Стогони та плескання. 

 До горла підкотила нудота, хоча мозок все ще збирав ті шматки до загального уявлення. Формував картину. А хлопець… якого вона точно не могла зараз “своїм” назвати, ще й не помітив Софію.

– Що це в лісі здохло, що ти таки прийшов? – широким рухом, немов відчуваючи складнощі у контролю себе, Алекс раптом розчахнув двері ширше. 

 Його, здавалося, не турбувало, що при тому чи не все… дійство у вітальні, відкрито для підʼїзду. 

– Заходь, Грегорі! Тепер маєш наздогнати все, що пропустив! – розреготався чомусь Алекс, відкинувши голову.

 І… раптом замовк та розплився у хижій посмішці… Григорію не треба було гадати, аби зрозуміти, що той нарешті помітив Софію.

– Охрініти! То ти з подарунком?! Не очікував… І як вмовив її прийти сюди? – дужче розреготався Алекс, зігнувшись навпіл та впершись руками у коліна. – Таки ти у цьому переграв?

 Його джинси загрозлива посунулися вниз зі стегон.

 Це було огидно!

 Софія раптом усвідомила, що нізащо в житті не бажає дивитися, як вони впадуть. І на голий зад Алекса – теж! Та й на все інше – також!

 Її калатало, немов у жорсткій лихоманці! Аж мʼязи почало ламати.

 Вона й усього того, що зараз відбувалося у квартирі – бачити не бажала! Як це тепер забути та викинути з памʼяті?! Воно ніби у неї на роговиці було випалено!

– Я відразу помітив, що ти на неї запав, Грегорі! – продовжував давитися реготом Алекс. – Бачив. Я все бачу! – він підморгнув та так само раптово випрямився, розкинувши руки. І виголосив те так… немов вважав себе чи не богом. Неначе якийсь божевільний.

 Про що він? Що за спутані осяяння та промови?!

 Софія скривилася. Нудота ставала болю реальною. Живіт звело спазмом. Алекс був огидним. І ніс якийсь бред.

– Та я не проти Грегорі! Знай це, – провадив тим часом Алекс. – Головне, я хочу першим її рот трахнути, з тим самим гострим язичком, – він розплився у пʼяній посмішці. – Подивитися, як вона аж вдавиться мною, – із хтивим захватом вирячився він на неї, потягнувшись рукою до пояса своїх джинсів… – Тож й ти можеш її трахнути разом зі мною. Зараз напоїмо, щоб дівчинці легше стало… а то й таблетку дамо, якщо забажає аби розслабилася, – він посміхався все більш хтиво та жадібно. – Задовбала мене своїми відмовками! – раптом зі злістю додав.

 Так, ніби її тут взагалі не було, додав він другові, явно вважаючи, що має повне право всім розпоряджатися. Навіть нею. І ще й бісився, судячи з тону! Софія здригнулася. В голові, де зараз панував повний безлад, жахнула раптова думка:

 “Це для цього Григорій її сюди привів?!”

 І… Вона не дивилася на хлопця. Навіть ні слова не промовила.

 Просто розвернулася та побігла до сходів, серйозно побоюючись, що її зараз знудить. 

– Гей! Куди?! – обурився Алекс… та вона навіть не озирнулася.

____________

Хоча й боляче, але Григорій таки її вберіг, здається...