Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

- Адаме, - звернулася я до вовка, який смішно тримав у роті печиво. - У тебе є ялинка?

- Ні, але я можу попросити Джеймса купити. Яку будемо ставити, живу чи штучну? - запитав мене Адам.

- Звичайно живу! Вона буде приємно пахнути хвоєю. Звісно сипатиметься, але гадаю прибрати-то ми зможемо? Тому помучимося, але поставимо живу! - натхненно відповіла я.

- Добре, люба, - відповів Альфа, і поцілував мене в лоб.

Решту часу ми підписували запрошення на весілля. Потім Адам вирушив у справах, а я вирішила зателефонувати Ребекці, давно ми з нею не ходили по магазинах. Точніше, на мою думку, зовсім навіть не ходили.

Зустрілися ми з подругою біля торгового центру. Проходячи нібито цілу вічність там, я особисто нарешті знайшла відділ нижньої жіночої білизни. Сильно гадки не маю, чому мене туди занесло, але чомусь якусь білизну все-таки так захотілося прикупити. Взявши один комплект червоної і чорної білизни, мій погляд спрямувався ще й до білої, плюс знайшла так само і білий пеньюар. Чудово, тепер можна і за подарунками. Подумки сміючись, подумала я. Потім, мені цілу дорогу довелося вислуховувати жарти на мою адресу від подруги. Пізніше я ще знайшла в магазині шикарний кулон у вигляді лисиці, срібний. Його я теж вирішила купити, натягну на свого вовка, щоб усі знали, чий Альфа. Подарунки родичам і друзям, я, звісно, теж придбала. Після шопінгу ми з Ребеккою вирішили піти в піцерію, де зустріли Томаса, друга Адама. Томас так дивився на мою подругу, що здавалося нібито накинутися на неї. Мда, треба буде їх познайомити ближче.

Йдучи додому вже одна, я зазирнула у вікно зоомагазину, і просто закохалася. Там на мене жалісливим поглядом дивилося миленьке, маленьке цуценя. Дуже нагадувало мені про Адама, чорна шерсть, повадки (майже нічим не відрізняються.) одна відмінність все ж була, погляд Адама завжди був скоріше не жалісливим, а навпаки, владним, таким, що примушує підкорятися, і таким коханим.

Але цуценя я все ж вирішила взяти, ну, а що? Буде чудовим членом сім'ї! Та й до того ж, мені найкращим другом, а моєму вовку мало не сином!

Коли я прийшла додому, вже був вечір, а Адам мирно сопів на ліжку. Хі хі хі, час трошки його розбудити, нагодувати, збудити, і... обламати! Взявши цуценя в руки, я поклала його на ліжко біля вовка, і ви не повірите, але цуценя одразу ж взялося облизувати його! Альфа ледь чутно стогнав, і ледве чутно пробурмотів:

- Мм.Алекса, - хі хі хі, ну що ж, тепер буду знати, що його заводять не поцілунки, а шорсткий язик.

І тільки відчувши бідне цуценя рукою, Адам остаточно прокинувся. Розплющив очі й гаркнув:

- Алекса! Що це таке?

- Це не "що", а "хто". Ну може Генріх, або Гас, дивлячись як назвеш, - з посмішкою на всі 32 зуба, відповіла я.

- Тобі, що мене мало? - обурено запитав Альфа.

- Ну чому ж, тебе якраз занадто багато, а цуценятко маленьке, та й до того ж чіплятися до мене точно не буде. А ось до тебе, я не впевнена. - досі посміхаючись, відповідала я.

- Ну Алекса, йди сюди! - з блискучими очима сказав Адам, і він навіть не злився, але щось мені підказувало, що краще все-таки бігти. І я зірвалася з місця, оббігши навколо кухні й добігши до кабінету, не встигла я смикнути за ручку, як мене притиснули до стінки. І встигнувши лише пискнути, я почула над своїм вухом:

- Мила, що не набігалася? - запитав мене хрипким голосом Альфа.

- Не зовсім, милий. - відповіла я.

- А "пострибати", не хочеш? - з усмішкою запитав чоловік.

- На м'ячику? Із задоволенням! - награно відповіла я.

- На мені.- хрипло прошепотів вовк, і його губи накрили мої.