Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

         Як мені тоді здалося, принцу я сподобалася. Бо ж аби кого до свого замку на обід не запрошують. І відтоді почалася наша з баронесою гонка за місце принцеси. Зараз згадую і гидко самої від себе. Наскільки самонадіяною я тоді була. Вірила, що краса вирішує все у цьому світі. Була впевнена, що мені просто немає рівних. Корчила перед принцем з себе ту, якою ніколи не була по справжньому. Брехала про спільні інтереси, аби тільки заволодіти його увагою.  І мені це майже вдалося, якби не осінній бал і феєрична поява попелюшки, з легкої подачі своєї феї-хрещеної. Все розвивалося так швидко, що я не могла повірити в реальність того, що відбувається. Я не заздрила попелюшці, бо до останнього була впевненна в своїй неперевершеності. А Даніела сприймалася мною як звичайна прислуга. Де вона і де сам принц? Правду кажуть, що поки не побуваєш в чужій шкурі то не зрозумієш його. 

       Але ж самому Роберту я точно нічого поганого не зробила.  Окрім невинного кокетства та приховування правди про попелюшку, я нічим перед ним не завинила. Тому мені й досі не зрозуміла його така явна ненависть в мою сторону.

      Та все таки життя налагоджується ‐ в мене нарешті з'явився вільний час. Першим ділом  я знайшла столову для особистих помічників і вищих слуг. Сказати що там мені були раді, я не можу, але хоч терпіли мовчки і за те спасибі. Після обіду я зробила не втішний  висновок. Нажаль, слуги нижчого порядку були більш пнривітнішими і людянішими. Вони прийняли мене дуже швидко з усіма моїми закидами. Це зараз я вже така терпима та розуміюча, вмію робити будь яку роботу. А спочатку з мене було мало толку. Лише порізані пальці, обпечені руки, фекання і фукання і незважаючи на це, навіть тітка Фрося ( якщо не брати в розрахунок обіцянки скорої розправи) ставилася лояльно до всіх моїх проколів. 

      Тут же було демонстративне ігнорування моєї присутності. От і добре, не дуже і хотілося мені того спілкування. В мене і без них багато справ. Наприклад, треба провідати свої клумби. Так, я розумію що це вже не моя робота. Та як я можу залишити свої квіточки. Я ж їх садила і скільки часу доглядала за ними. Та вони може мені рідніші за всіх людей на цьому світі. Від кухні я була готова бігти не оглядаючись, а  от квітники свої я так просто не залишу. 

            Містер Фредерік завжди говорив, що садівництво та квітникарство це не просто робота. Це цілий процес творіння. Ти вкладаєш туди свою душу і відчуваєш непідробні емоції щастя, коли можеш побачити результати своєї роботи.

          Цього вечора я ніжилась у власній ванній і думала про те, що можливо не так і важливо чому саме принц Рональд звернув на мене увагу. Життя налагоджується і це головне. А свої погані передчуття я запхаю в довгий ящик і не буду туди заглядати.