Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

— Ні, Господи, ні! Мозкоправ — то останнє, що мені потрібно, — мовила Керол. Вона знову підвелася й почала походжати позаду них. — Нормо, я знаю, що ти хочеш допомогти, ви обидві цього хочете, але повірте, це не допоможе! І терапія не допоможе. І як же насправді він допоміг вам із Шеллі? Ну ж бо, розкажи. Ти безліч разів казала, що Шеллі — то свинцевий тягар на твоїй шиї! Що він грає, як і раніше, що ти завела окремий рахунок у банку, аби він тебе не обчистив...

Щоразу, коли Норма починала вихваляти Шеллі, Керол дратувалася. Вона добре знала, що то за один, зокрема коли йшлося про сексуальну звитягу — саме він і був тим чоловіком, за допомогою якого вона поквиталася з Джастіном за дімсам. Але Керол уміла мовчати.

— Мушу визнати, що він тоді одужав не повністю, — мовила Норма, — але все одно Панде допоміг. Шеллі заспокоївся на кілька років. Він узявся за старе, коли його вигнали з роботи. А коли знайде нову, усе буде гаразд. Керол, а чому ти так погано ставишся до психотерапевтів?

— Якось я розповім вам про «чорний список» моїх мозкоправів. Та є одна річ, якої вони все-таки мене навчили: гнів не можна тримати в собі. Повірте, цієї помилки я більше ніколи не припущуся.

Керол сіла й поглянула на Норму.

— Коли Мелвін пішов, ти, мабуть, усе ще його любила. Можливо, ти була спантеличена, а може, хотіла його повернути або ж це негативно вплинуло на твою самооцінку. Я можу припустити, що твій терапевт дійсно допоміг тобі з цією проблемою. Але це ти. Моя ситуація абсолютно інша. І я не спантеличена. Джастін вкрав десять років — мої найкращі десять років, протягом яких я могла робити стрімку кар’єру. Я завагітніла близнюками, підтримувала його, поки він без упину скаржився на свою нікчемну бухгалтерську роботу в батька й витрачав купу наших грошей — моїх грошей — на свого мозкоправа. Тільки уявіть — він ходив до нього три або й чотири рази на тиждень! А тепер, коли на нього хтось «запав», він просто бере і йде геть! То хіба я перебільшую?

— Ну, — мовила Гізер, — на це можна поглянути і з іншого боку…

— Повірте, — мовила Керол, — я не заплуталася. Я точно знаю, що не кохаю його. І не хочу, аби він повертався. Ні, не так. Я таки хочу, щоб він повернуся і я могла викинути його, мов непотріб! Я усвідомлюю, що діється, і знаю, чого насправді прагну. Я хочу завдати болю і йому, і його вертихвістці, коли мені вдасться її знайти. Бажаєте мені допомогти? Підкажіть, як завдати йому болю. Справжнього болю.

Норма підняла з підлоги ганчір’яну ляльку, що лежала коло дерев’яної скрині (Еліс та Джиммі, близнюкам Керол, уже виповнилося вісім, тож вони переросли більшість своїх іграшок), всадовила її на поличку над каміном і сказала:

— Кому шпильок?

— Тепер ваша черга говорити, — мовила Керол.

Кілька годин усі троє міркували над ситуацією. Спершу на думку спали гроші, старий-добрий лікарський засіб: треба змусити його заплатити. Загнати його в борги до кінця життя, висмикнути з BMW, італійських костюмів та краваток. Підробити його банківські рахунки, зробити так, щоб його батька заарештували за ухиляння від сплати податків, по­збавити його автомобільної й медичної страховки.

— Позбавити медичної страховки? Гм-м, а це цікаво. Страховка покриває тільки тридцять відсотків вартості послуг його терапевта, але це вже щось. Я б усе віддала, аби припинити його візити до мозкоправа. Це загнало б його у відчай! Розмазало б по стіні! Він-бо завжди казав, що Леш — його найкращий друг. Хотіла б я побачити, яким він буде другом, коли Джастін не зможе заплатити за свої візити!

Насправді ж вони перебільшували. Ці жінки були справжніми професіоналами і до того ж напрочуд розумними, а тому чудово усвідомлювали, що гроші перетворяться на елемент проблеми, а не помсти. Врешті-решт Гізер, яка була експертом із розлучень, осяяло: вона м’яко зауважила, що Керол заробляла значно більше, аніж Джастін, тож будь-який каліфорнійський суд змусить її платити аліменти чоловікові — на інше й сподіватися не варто. І, безперечно, вона не матиме права на мільйони, які він успадкує. Гірка правда полягала в тому, що, який би план вони не розробили, аби допекти Джастінові у фінансовому плані, його результатом були б виплати ще більших коштів із боку самої Керол.

— А знаєш, Керол, — мовила Норма, — ти не одна така. Гадаю, що невдовзі і я зіткнуся з аналогічною проблемою. Щодо Шеллі… скажу відверто: відтоді, як він втратив роботу, вже минуло півроку і я відчуваю, що він справді перетворився на тягар. Погано, що він не робить усе можливе, аби знайти роботу, але ти маєш рацію: він знову грає, бо гроші зникають. Він витрусить із мене все. І щоразу, коли я порушую цю тему, він вдається до слизьких виправдань. Один Бог знає, що вже зникло з дому, я навіть боюся перевірити, чи все на своїх місцях. Якби ж то я могла поставити йому ультиматум: або шукай роботу і припиняй грати в азартні ігри, або нашому шлюбу настане кінець. Я мала б це зробити, але не можу. Просто не можу. Господи, якби ж то він міг себе опанувати!

— Може, твоє кохання до нього надто сильне, — зауважила Гізер. — Це й не дивно — він веселий і привабливий. Ти казала, що він чудовий коханець. Багато хто вважає, що він дуже схожий на молодого Шона Коннері.

— Не заперечуватиму — у ліжку він просто супер. Найкращий з усіх! Але це мені дорого коштує. Утім, розлучення коштуватиме ще дорожче. Ідеться про купу грошей — припускаю, що я сплачуватиму йому більше аліментів, аніж він витрачає на покер. А ще існує велика ймовірність того, що моя партнерська частка в компанії, як і твоя, Керол, може розглядатися як матеріальна цінність і водночас наше спільне майно. Нещодавно подібний випадок розглядали в суді округу Сонома.

— Нормо, це зовсім інша ситуація. Ти щось отримуєш від цього шлюбу, принаймні любиш свого чоловіка. Що ж до мене, я радше звільнюся з роботи чи переїду до іншого штату, аніж платитиму аліменти цьому мерзотникові.

— Відмовитися від домівки, від життя в Сан-Франциско, від мене з Гізер — і розпочати практику в Бойсе, штат Айдахо, над якоюсь хімчисткою? — гмикнула Норма. — Геніально! Це його просто розчавить!

Керол розлючено жбурнула у вогонь жмут сухих гілок і спостерігала, як витанцьовує полум’я.

— Мені стає дедалі гірше, — мовила вона. — Увесь цей вечір тільки псує мені настрій. Дівчата, ви не розумієте — ви й гадки не маєте, наскільки це для мене серйозно. Особливо ти, Гізер: ти спокійнісінько розповідаєш мені про тонкощі процесу розлучення, тоді як я цілий день міркую, чи не найняти кілера. А їх є чимало. Про яку суму йдеться? Двадцять, двадцять п’ять тисяч? У мене знайдуться ці гроші. Я маю їх, причому в офшорах, тож навряд чи хтось це відстежить! Кращих витрат годі й уявити!