Читати книгу - "Королі і капуста"

— А тепер він, мабуть, везе його додому як сувенір, — зауважив консул.

— Який там сувенір, — сказав Кйоу. — В Нью-Йорку йому потрібні будуть два грамофони, і щоб грали день і ніч.

VII. ДЕ ГРОШІ?

Із запалом узявсь новий уряд Анчурії здійснювати свої права й виконувати обов’язки. Насамперед він послав до Кораліо свого представника з суворим наказом розшукати, якщо можливо, державні гроші, що їх викрав нещасливий Мірафлорес.

Полковник Еміліо Фалькон, особистий секретар Досади, нового президента, був відряджений із столиці з цією важливою місією.

Бути особистим секретарем у тропічного президента не легко. Треба бути дипломатом, шпигуном, начальником над людьми, тілохранителем свого шефа — й уміти вчасно пронюхувати про змови та революції. Частенько секретар буває таємною рушійною силою в державі, творцем її політики, й тому президент вибирав собі секретаря з більшою обережністю, аніж подругу життя.

Полковник Фалькон, вродливий і чемний джентльмен з вишуканими, делікатними манерами, справжній кастілець, приїхав до Кораліо шукати загублені гроші, коли сліди вже давно запали. Тут він радився з військовими властями, що одержали розпорядження всіляко сприяти полковникові в його пошуках.

Полковник Фалькон улаштував собі головну квартиру в одному з приміщень Casa Morena. Тут із тиждень він проводив неофіційні засідання — щось на зразок суду присяжних в одній особі, — викликаючи до себе людей, які своїми свідченнями могли пролити світло на фінансову трагедію, що супроводила іншу, дрібнішу трагедію — смерть президента.

Двоє чи троє допитаних таким чином — і серед них перукар Естебан — заявили, що вони перед похороном упізнали тіло самогубця-президента Мірафлореса.

— Звичайно ж, — підтвердив Естебан всемогутньому секретареві, — то був він, президент. Подумайте: чи можна голити людину й не бачити її обличчя? Він покликав мене до себе в невеличку хатку, щоб я поголив його. Борода в нього була дуже чорна й дуже густа... Чи я бачив президента до того? А чому б ні? Я бачив його один раз у Солітасі, коли він їхав з пароплава в кареті. Коли я поголив його, він дав мені золоту монету й сказав, щоб я держав язик за зубами. Але я — ліберал, я люблю свою країну, і я відразу ж розповів про все сеньйорові Гудвіну.

— Нам відомо, — лагідно сказав полковник Фалькон, — що покійний президент мав при собі американський шкіряний саквояж з великою сумою грошей. Ви бачили його?

— De verasПравду кажучи (іспан.). ні, — відповів Естебан. — В кімнаті горіла тільки одна маленька лампа, при ній і голити було важко. Можливо, саквояж був там, але я його не бачив. Ні. Була там ще й молода дама — дуже гарна сеньйорита, це я роздивився й при такому поганому освітленні. Але грошей, сеньйоре, або тієї штуки, в якій вони були, бачити мені не довелось.

Comandante та інші офіцери посвідчили, що їх збудив і підняв на ноги револьверний постріл у готелі де лос Естранхерос. Вони поспішили туди, щоб захистити спокій і честь республіки, і побачили там на підлозі мертвого з затиснутим у руці револьвером. Біля нього була молода жінка; вона плакала ревно. В кімнаті був і сеньйор Гудвін. Але саквояжа з грішми вони не бачили.

Мадама Тімотеа Ортіс, господиня готелю, де закінчився останній тур гри «Лис на світанку», розповіла, як у її готелі зупинились двоє приїжджих.

— Вони прийшли в мій дім, — сказала вона, — сеньйор, не дуже старий, та сеньйорита, досить гарненька. Вони не хотіли ні їсти, ні пити, відмовились навіть від мого aguardiente, хоч він у мене першого сорту. Вони піднялись у свої кімнати — numero nueve та numero diezНомер дев’ятий та номер десятий (іспан.).. Згодом прийшов сеньйор Гудвін і піднявся нагору, щоб побалакати з ними. Потім я почула страшний гуркіт, мовби постріл з гармати, і мені сказали, що pobre PresidenteБідний президент (іспан.). застрелився. Está bueno. Ніяких грошей я не бачила, не бачила й того, що ви називаєте саквояжем.

Полковник Фалькон незабаром дійшов логічного висновку, що з усіх жителів Кораліо тільки Френк Гудвін міг дати йому провідну нитку в справі про загублені гроші. Але з американцем хитрий секретар повів іншу політику. Гудвін був могутньою підпорою для нової влади, і з ним треба було поводитись дуже обережно, щоб не кинути тіні на його мужність і честь. Навіть особистий секретар його превосходительства — і той не наважився викликати на допит цього каучукового князя й бананового барона, як рядового громадянина Анчурії. Отже, він передав Гудвінові квітчасте послання, де з усіх пелюсточків так і капав мед, і просив ущасливити його — призначити йому побачення. Замість відповіді, Гудвін запросив його до себе па обід.

Перед обідом американець зайшов до Casa Morena й сердечно, по-дружньому привітав свого гостя. Потім, коли спустилась передвечірня прохолода, обидва поволі попрямували за місто, до оселі Гудвіна.

Американець перепросився й на кілька хвилин покинув полковника самого в просторій, прохолодній, добре затіненій кімнаті з таким чудовим паркетом з полірованого дерева, що на нього позаздрив би перший-ліпший мільйонер у Сполучених Штатах. Гудвін пройшов через патіоВнутрішній двір (іспан.)., затінене тентами та рослинами, й зайшов у протилежне крило будинку, в довгасту кімнату, вікна якої виходили на море. Широкі жалюзі були підняті, й у кімнату повівав вітерець з океану — невидимий потік свіжості та здоров’я. Дружина Гудвіна сиділа біля вікна й писала аквареллю передвечірній морський краєвид.

Ця жінка здавалася щасливою. І навіть більше — вона здавалася задоволеною. Якби поет у хвилину натхнення захотів знайти влучні порівняння для її вроди, він порівняв би її великі, ясні, сірі, з білосніжними білками очі до місячної квітки. Він не шукав би в ній подібності до богинь, від чиєї традиційної краси віє холодом класики. Краса її була суто едемська, а не олімпійська. Уявіть собі, якщо можете, Єву, вигнану з Едему, яка зачаровує полум’яних вартових і спокійнісінько повертається до своєї райської домівки. Цілковита гармонія земного й небесного — такою здавалась місіс Гудвін.

Коли її чоловік увійшов у кімнату, вона підвела очі й уста її