Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

— Спати? — скинулася Марічка. — Та я до сходу сонця і очей не заплющу. Сидітиму з рогачем під вікном.

— А я, залюбки… — вдавано позіхнув Нестор, злегка притискаючи до себе молодицю, що й справді тремтіла, мов у пропасниці. — До речі, не пригадуєш, там у куманці щось залишилося ще? Чи я вже все випив? Не зашкодила б чарчина, після такої пригоди. Не даремно ж греки цей напій водою життя назвали. То що скажеш, господине? Знайдеться у твоїй хаті ще ковток оковитої чи будемо поститися?

— Кому що, а курці просо, — пирхнула осудливо Марічка. — Усі чоловіки однакові. Ні, щоб «Вірую» промовити, Господу нашому та Богородиці за спасіння подякувати. Лиш оковита на умі.

— Е, ні… — відмахнувся жартівливо запорожець. — Ти мене, жінко, не плутай. Як у Екклезіаста сказано? Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене… Час розкидати каміння і час збирати розкидане. Помолитися, як не приведи Господь раптом що, я і на тім світі зможу, а от чарчину святі та ангели точно не піднесуть.