Читати книгу - "Убивство в будинку вікарія"

– Тут ідеться зовсім не про діагноз. Доктор Гейдок не мав найменшого сумніву у своєму твердженні. Ви нічого не зможете вдіяти проти медичного свідчення, Слек.

– Яке я можу підтвердити і своїм власним свідченням, – сказав я, несподівано пригадавши забутий інцидент. – Я доторкнувся до тіла, і воно було геть холодне. Я можу підтвердити це під присягою.

– Ось бачите, Слек? – сказав Мелчет.

– Що ж, якщо це справді було так, то мені немає чого сказати. Але шкода, бо все складалося так сприятливо для нас. Містер Реддінґ сам поривався на шибеницю, так би мовити.

– Правду кажучи, це його бажання здалося мені не зовсім природним, – зауважив полковник Мелчет.

– Ну, знаєте, кожен має свої смаки, – сказав інспектор. – Чимало джентльменів трохи схибнулися після війни. Схоже на те, що тепер нам доведеться почати все знову. – Він обернувся до мене. – Я не можу зрозуміти, чому ви завели мене в глухий кут із переставленими стрілками свого годинника, сер. Ви створили умисну перешкоду справі розслідування – так би я це назвав.

– Я намагався сказати вам про це у трьох окремих випадках, – сказав я. – Але щоразу ви мене зупиняли й відмовлялися вислухати.

– Це лише словесні викрутаси, сер. Ви могли б сказати мені все, що завгодно, якби хотіли. Стрілки на годиннику й записка, здавалося, досконало узгоджувалися. А тепер, як ви заявляєте, годинник показував не той час. Мені ніколи не доводилося мати справу з подібним випадком. Який може бути сенс у тому, щоб поставити стрілки годинника на чверть години вперед?

– У такий спосіб легше бути пунктуальним, – сказав я.

– Я думаю, нам не слід заглиблюватися в це далі, інспекторе, – тактовно промовив полковник Мелчет. – Зараз для нас важливо почути правдиву історію про те, що сталося, як від місіс Протеро, так і від молодого Реддінґа. Я зателефонував до Гейдока й попросив, щоб він прийшов сюди до нас разом із місіс Протеро. Вони мають бути тут десь через чверть години. Я думаю, нам було б ліпше спочатку допитати Реддінґа.

– Зараз я зателефоную до відділка, – сказав інспектор Слек і підняв слухавку.

– А тепер, – сказав він, поклавши слухавку, – ми працюватимемо в цій кімнаті.

Він подивився на мене з промовистим виразом.

– Мабуть, ви хочете, щоб я вийшов, – сказав я.

Інспектор негайно відчинив мені двері. Мелчет гукнув слідом:

– Поверніться сюди, коли прийде молодий Лоренс, гаразд, панотче? Ви йому друг і зможете вплинути на нього й переконати, щоб він розповів правду.

Моя дружина й міс Марпл розмовляли, низько нахилившись одна до одної.

– Ми тут обговорили різні можливості, – сказала Ґрізельда. – Я сподіваюся, міс Марпл, ви розплутаєте цю справу так само успішно, як тоді, коли допомогли міс Везербі знайти, куди поділися її чверть пінти маринованих креветок. А все тому, що ви згадали про зовсім інший випадок, коли кудись заподівся мішок із вугіллям.

– Ви смієтеся з мене, люба, – сказала міс Марпл, – але хай там як, а це найкращий спосіб докопатися до істини. Це те саме, що люди називають інтуїцією, покладаючи такі великі сподівання на неї. Інтуїція – це вміння читати слова, не маючи потреби записувати їх літерами. Дитина неспроможна їх прочитати, бо в неї замало досвіду. Але доросла людина впізнає слово, бо вона часто бачила його раніше. Ви розумієте, про що я хочу сказати, панотче?

– Так, – повільно проказав я, – думаю, розумію вас. Ви хочете сказати, що коли річ нагадує вам щось інше, то це, мабуть, річ того самого зразка.

– Достоту так.

– І що саме нагадує вам убивство полковника Протеро?

Міс Марпл зітхнула.

– У цьому вся проблема. Так багато аналогій приходить на думку. Наприклад, майор Гарґрівз, церковний сторож і глибоко шанований усіма чоловік. А потім виявилося, що він весь час утримував іще одну родину – колишню покоївку, ви тільки подумайте! І п’ятеро дітей – справді п’ятеро дітей – що стало справжнім потрясінням для його дружини й дочки.

Я доклав усіх зусиль, щоб уявити собі полковника Протеро в ролі потаємного грішника, але зазнав невдачі.

– А потім отой випадок у пральні, – провадила міс Марпл. – Міс Гартнел необачно залишила брошку з опалом у своїй рюшевій блузці й віддала блузку до пральні. І тій жінці, що прийняла від неї блузку, камінець був абсолютно непотрібний, і вона в жодному разі не була злодійкою. Вона просто підкинула його в будинок іншої жінки й повідомила в поліцію, що бачила, як та інша жінка забрала брошку. Злоба, ви знаєте, чиста злоба. А причиною тієї ненависті був чоловік. Без них ніде не обходиться.

І тепер я не побачив жодної аналогії з нашою справою, навіть найвіддаленішої.

– А потім нещасна дочка Елвел – така мила, така ефірна дівчина – намагалася задушити свого маленького брата. А гроші, зібрані на екскурсію хлопчиків із церковного хору, поклав до своєї кишені органіст. Його дружина загрузла по вуха в боргах. Отже, ця справа змушує мене згадати про багато подій – про дуже багато. Дуже важко добутися правди.

– Я хотів би, щоб ви назвали мені, – сказав я, – сімох підозрюваних.

– Сімох підозрюваних?

– Ви сказали, що вам на думку спадають семеро людей, яким принесла б радість смерть полковника Протеро.

– Я справді так сказала? Атож, пригадую, що таки сказала.

– То була правда?

– Звісно, то була правда. Але я не хочу називати імен. Та ви можете назвати їх і самі. Я в цьому переконана.

– Насправді я нікого назвати не можу. Хіба що Летицію Протеро, бо їй дістанеться багато грошей по смерті батька. Але абсурдно думати, що вона спроможна на вбивство, а крім неї, мені ніхто не спадає на думку.

– А вам, моя люба? – запитала міс Марпл, обертаючись до Ґрізельди.

На мій превеликий подив, Ґрізельда почервоніла. Щось схоже на сльози заблищало в її очах. Вона стиснула обидві свої маленькі руки.

– Ой! – обурено вигукнула вона. – Скільки в людях ненависті! Чого тільки вони можуть наговорити… Яке паскудство вони можуть наговорити!

Я з цікавістю подивився на неї. Так перейматися чимось – дуже несхоже на Ґрізельду. Вона помітила мій погляд і спробувала всміхнутися.

– Не дивися на мене так, ніби я цікавий експонат, якого ти не можеш зрозуміти, Лене. Не хвилюймося й не відступаймо від нашої теми. Я не думаю, що полковника вбили Лоренс або Анна, а Летиція взагалі відпадає. Десь має бути якийсь ключ, що міг би допомогти нам.

– Треба звернути особливу увагу на записку, звичайно, – сказала міс Марпл. – Ви, певно, пам’ятаєте, як я сказала вранці, що той клапоть паперу здається мені особливо дивним.

– Складається враження, ніби та цидулка позначає час його смерті з дивовижною точністю, – сказав я. – Та чи це можливо? Місіс Протеро щойно мала покинути кабінет. Вона навряд чи встигла б дійти до сарайчика-майстерні. Єдине пояснення, яке я можу знайти, – це те, що він подивився на власного годинника, а його годинник відставав. Таке припущення здається мені єдиним можливим поясненням.

– А я маю іншу думку, – сказала Ґрізельда. – Припустімо, Лене, що стрілки годинника