Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч, Кетрін Сі"

— Дякую. 

Не впевнена, що він почув мою подяку. Джером швидко пішов геть з мого будинку. 

Навіщо я брешу йому стосовно хлопця? Невже я боюся нових стосунків? Стоп. Мені подобається Джером? Та ні, бути не може. Він просто був милий зі мною, от я і відчуваю якусь прив'язаність. Саме так, ніякої закоханості. 

Наступного дня я не бачила Джерома, а ще через день, дізналася, що він кудись поїхав. Я підслухала розмову людей, що проходили повз мій будинок. Відчуття, що у Аннесі всі знають Джерома, він тут місцева зірка. 

Після посиденьок на вулиці я дострибала до свого дивану і сіла дивитися телевізор. Через розтяжіння я не можу нічого робити, не можу нікуди піти і це жахливо. Єдине місце куди я можу піти, це посидіти на стільці біля будинку, навіть в магазин не сходити. Ще й Джером кудись поїхав, так би хоча б з ним могла потеревенити. Він так різко зірвався з місця, сподіваюся у нього все нормально. 

По телевізору показували якийсь підлітковий серіал, досить непоганий і актори гарні. 

Хотіла б я, щоб у Аннесі була служба доставка їжі та всього необхідного, тоді я б могла зараз їсти смачненьку піцу і дивитися серіал, а так доводиться лише мріяти про це. 

Зранку я навіть не змогла заварити собі кавич оскільки вона закінчилася. 

— Як так швидко? — дивуюся так, ніби це не я п’ю по три, чотири горнятка на день. 

Тут я нарешті сплю по дев'ять годин на день, але кави в мій організм стало потрапляти більше, ніж до переїзду сюди. 

Неочікувано, але в мої двері хтось постукав. Перша думка, що це Джером, можливо вже повернувся. 

— Доставка, — відчиняю двері і помічаю Арона з двома стаканчиками кави.

— Нічого собі, — запускаю чоловіка до будинку. — Ти вмієш читати думки? В мене якраз закінчилася кава. 

— Тоді я точно вчасно. 

Віддає мені каву і оглядає мій будинок. 

— Дякую, — відволікаю його від цього заняття і веду до кухні. — Ти виглядаєш втомленим.

— Я з нічного чергування приїхав.

— То потрібно було їхати спати, чому ти тут?

— Хотів тебе побачити, — відводжу погляд. 

— Смачна кава.. ти чудовий друг, Ароне! 

— Це відкрилася нова кав'ярню у вас тут, — робить вигляд, що не почув останні слова. — Я був здивований побачивши, оскільки, це житлова частина, тут не часто щось нове будують. 

— Туристи не дуже люблять цю частину міста, — сьорбаю холодну каву через трубочку. 

— Твоя правда. 

Далі ми мовчки пили каву, навіть якось незручно, що в мене немає нічого до кави, лише вермішель швидкого приготування, та різні консерви. 

— Як твоя нога? 

— Вже не болить, скоро бігати зможу.

— Це добре.. 

Після випитої кави, Арон пішов додому і я відчула полегшення. Важко не помітити, те як він дивиться на мене, від цього стає непособі. 

Навіщо він приїхав я так і не зрозуміла, проте за каву дуже вдячна, хоча б не буду позіхати весь день. На мобільний приходить повідомлення і я помічаю дату, — п'ятнадцяте травня. День народження Амалі. Як я могла забути? Ще раз перевіряю дату, але сьогодні дійсно п'ятнадцяте число. Я повинна піти провідати її. Усі ці роки я просто запалювала свічку і обіцяла приїхати наступного року до неї на день народження, але на цей рік я тут, у Аннесі, у місці де її поховали. Потрібно заїхати у магазин та купити квіти, на жаль я не знаю які вона любить. 

Змінивши одяг і трошки тугіше затягнувши еластичний бинт, я взула кросівки і пішла в сторону продуктового магазину, там продають живі квіти, невеликий вибір, але вони є. Ставати на ногу було не боляче, але досить неприємно, сподіваюся я зможу дійти назад, тому що туди, я маю точно дійти. Квіти я купила рожевого кольору, назву їх ніхто не знав у магазині, тож я навіть не знаю, що купила. Також я купила собі воду та декілька шоколадних батончиків на перекус. 

— І куди мені далі? — відкриваю Гугл-мапи і знаходжу старе кладовище, вона знаходиться майже у горах. 

Воно завжди там було? Не пам'ятаю я, щоб ми так високо підіймалися. На вулиці помічаю дідусь.

— Доброго дня, — зупиняю його. — Не підкажете, де знаходиться старе кладовище?

— Доброго, — оцінюючи розглядає мене і лише потім відповідає. — Це тобі у той бік, люба.. майже до гори йди, там помітиш його. 

— Дякую, — посміхаюсь і швиденько відходжу від дідуся. 

Так дивився, ніби хотів в душу заглянути. 

Мене очікує довга дорога. З такою думкою я пішла у бік гори, навіть не знаючи, що за півгодини я десять разів пожалкую, про це рішення.

Пройшовши пів шляху я почала сильніше відчувати біль у нозі, але продовжувала йти. Я нарешті можу провідати Амалі, мені не можна здаватися. 

Я змирилася з болем у нозі, як раптом пішов дощ.

— Якого біса? — ховаюся під дерево. — У прогнозі не було дощу, що це таке..

Перевіряю мобільний і розумію, що дивилася погоду у Парижі, а не у Аннесі. Тут сьогодні очікується сильна злива та ураган. Оце я влипла.