Читати книгу - "Сліпобачення"

— Можливо, життя? Мікроби? Інопланетний проект з тераформування…

— Усе залежить від того, як ти визначаєш життя, чи не так? — уточнив Шпіндель. — Там навіть дейнококки[53] довго не протягнуть. Але там велика атмосфера. Здається, вони не поспішають, якщо переробляють усе шляхом прямого висіву.

А якби вони поспішали, то працювали б набагато швидше, вдавшись до самовідтворення.

— Як на мене, звучить, як життя.

— Радше звучить, як розпилювання сільськогосподарських добрив, от як. Гамнюки перетворюють всю цю бісову газову кулю на більшу за Юпітер рисову плантацію. — Він стривожено усміхнувся. — Щось має великий апетит, чи не так? Починаєш замислюватися, чи нас уже не задавили кількістю.

Шпінделеві відкриття стали центральною темою наших зборів.

Спираючись на візуальні діаграми, що витанцьовували на столі, вампір підсумував для нас найголовніше:

— Самовідтворюваний r-селектор[54] фон Неймана. Насіння спливає і проростає скіммерами, скіммери збирають сировину в аккреційному поясі. Орбіти ще не визначені, а отже, пояс тільки формується.

— Щось не видно, звідки вони з’являються, — зауважив Шпіндель. — Є якісь ознаки фабрики?

Сарасті похитав головою.

— Може, розпалася. Розсіялася. А може, сягнувши оптимальної кількості, стадо просто припинило розмноження.

— Це просто бульдозери, — зауважила Бейтс. — Будуть ще й орендарі.

— Багато, чи не так? — додав Шпіндель. — Вони в рази перевершують нас за кількістю.

Джеймс:

— Але вони можуть не з’являтися ще довгі століття.

Сарасті клацнув язиком.

— Це скіммери побудували Світляків? Бернса-Колфілда?

Хоч запитання і було риторичним, Шпіндель все одно відповів:

— Не уявляю, щоб таке було можливим.

— А отже, це зробило щось інше. Щось, уже присутнє тут.

Всі помовчали. Топологія Джеймс змінювалася і тасувалася в тиші; коли жінка знову відкрила рот, заговорив хтось значно молодший.

— Якщо вони вирішили облаштуватися в такій місцині, їхнє середовище проживання зовсім не схоже на наше. Це дає надію.

Мішель. Синестет.

— Білки. — Під захисними окулярами неможливо було розгледіти вираз очей Сарасті. Біохімічна сумісність. Вони можуть харчуватися нами.

— Хоч би ким були ці істоти, але для існування їм навіть не потрібне сонячне світло. Немає конкуренції за територію, немає конкуренції за ресурси — а отже, причин для конфлікту немає. Не розумію, чому б ми не могли з ними домовитися.

— З іншого боку, технологія передбачає войовничість.

Мітель тихенько пирхнула.

— Хіба що на думку вузького кола істориків-теоретиків, які ніколи насправді не зустрічали прибульців. Можливо, зараз ми доведемо, що вони помиляються.

Уже за мить Мішель зникла, її образ розвіявся, наче листя в піщаній бурі, і на своє місце повернулася Сьюзан Джеймс:

— Чому б просто не запитати в них?

— Запитати? — уточнила Бейтс.

— Там чотириста тисяч машин. Звідки нам знати, що вони не розмовляють?

— Ми б почули… — відказав Шпіндель. — Вони дрони.

— Нічого страшного не станеться якщо послати їм сигнал. Мусимо ж упевнитися.

— Немає жодних причин вважати, що вони розмовляють, хай навіть вони — розумні. Мова та інтелект не так тісно пов’язані навіть на Зем…

Джеймс закотила очі під лоба.

— Ну чому б принаймні не спробувати? Ми ж тут для цього. Я тут для цього. Просто надіслати клятий сигнал.

За мить Бейтс перехопила естафету.

— Виходячи з теорії ігор погана ідея, Сьюз.

— Теорія ігор — це звучить як лайка.

— Найкраща стратегія — зуб за зуб. Вони пропінгували нас, ми пропінгували їх. М’яч зараз на їхньому полі. Якщо ми надішлемо ще один сигнал, то ризикуємо видати забагато даних.

— Я знаю правила, Амандо. Згідно з ними, якщо інша сторона не візьме ініціативу на себе, ми ігноруватимемо одне одного до кінця місії, бо теорія ігор каже, що ти не повинен показати, буцімто тобі це потрібно більше.

— Це правило застосовується, тільки якщо маємо справу з невідомим гравцем, — пояснила майор. — Що більше ми дізнаємося, то більше варіантів у нас буде.

Джеймс зітхнула.

— Просто… Ви всі схиляєтеся до припущення, що вони налаштовані вороже. Неначе вони накинуться на нас через простенький сигнал.

Бейтс знизала плечима.

— Потрібно бути обачними. Хоч я і воїн, але я не готова дразнити щось, що стрибає поміж зірками і тераформує для своїх потреб більші за Юпітер об’єкти. Гадаю, мені не варто нагадувати всім присутнім, що «Тезей» — не бойовий корабель.

Вона сказала всім, але мала на увазі Сарасті. А зосереджений на чомусь своєму Сарасті не відповів. Принаймні, вголос.

Але його грані розмовляли зовсім іншою, нечутною мовою, і вони казали: «Поки що ні».

А Бейтс, між іншим, мала рацію. Офіційно «Тезей» розроблявся для дослідження, а не для бою. Не сумніваюся: наші хазяї дуже хотіли б нашпигувати корабель ядерною зброєю та променевими гарматами, а не лише науковим обладнанням, але навіть потік палива з телематерії не здатен обійти закони інерції. Будівництво озброєного зразка тривало б надто довго. А оскільки він був би масивнішим через важку артилерію, знадобилося б більше часу, щоб його розігнати. Наше начальство вирішило: час цінніший за озброєння. У разі необхідності виробничі потужності корабля здатні виготовити практично будь-що, аби лише вистачило часу. Щоб побудувати з нуля променеву гармату, знадобиться трохи часу, до того ж нам, можливо, довелося б роздробити найближчий астероїд на сировину, але ми й таке могли зробити. Якщо, звісно, наші вороги погодяться зачекати, щоб врівноважилися шанси.

Але яка імовірність, що навіть найефективніша зброя виявиться ефективною супроти інтелекту, який здійснив Вогнепад? Якщо чужинці виявляться налаштованими вороже, то ми приречені, незалежно від того, що робитимемо. Очевидно, що чужинці були технологічно розвиненими, а дехто стверджував, що в такому разі вони автоматично були ворожими. «Технологія передбачає войовничість», — казали прихильники похмурої теорії.

Вочевидь, тут варто пояснити цю концепцію, хоча наразі вона абсолютно недоречна. Певно, за стільки часу неважко було про неї забути.

Жило колись три племені. Оптимісти, чиїми покровителями були Дрейк[55] і Саган[56], вірили у всесвіт, сповнений добрим інтелектом — духовна рідня, всеохопніша й просвітленіша за нас, величне галактичне братство, до лав якого і ми колись приєднаємося. «Звісно, — казали Оптимісти, — космічні подорожі передбачають освіченість, адже вони вимагають контролю над великими деструктивними силами. Кожна раса, що не може піднятися над власними грубими інстинктами, знищить сама себе, перш ніж навчиться перетинати міжзоряну прірву».

Навпроти Оптимістів оселилися Песимісти, що уклякали перед ідолами святого Фермі та воїнством його дрібноти. Песимісти уявляли самотній всесвіт, повний мертвого каміння та прокаріотичного слизу. «Просто надто малі шанси, — наполягали вони. — Забагато планет-блукальців, забагато радіації, завеликий ексцентриситет багатьох орбіт. Справжнє диво, що хоча б на Землі існує життя. Сподіватися, що його багато, означає відкинути здоровий глузд і вдаритися в релігійну