Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Майстер реліквій 📚 - Українською

Читати книгу - "Майстер реліквій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майстер реліквій" автора Крістофер Баклі. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 84
Перейти на сторінку:
подивився на плащаницю і перехрестився, — цю найсвятішу з усіх реліквій у самісіньке лігво беззаконня?

Дісмас насупився. Він був спантеличений. Аж раптом пожвавішав.

— Може, плащаниця допоможе очистити лігво беззаконня?

— Як?

— Може, Лютер, побачивши її, покається. Чи, може, Фрідріх, коли отримає її, зрозуміє свою помилку і віддасть Лютера добрим домініканцям?

— Ми не можемо так ризикувати, Дісмасе. Я кажу це не як ваш друг, а офіційно заявляю.

— Як це?

— У якості архієпископа, Дісмасе, що промовляє від імені нашої Церкви.

— Ох! Мені треба стати навколішки? — розгубився Дісмас.

— У цьому зараз немає необхідності. Погляньте сюди, Дісмасе. Мені просто совість не дозволяє віддати ось цю погребальну плащаницю нашого благословенного Господа до Содома і Гоморри. Я просто не можу цього зробити. Тому від імені Святої матері-церкви, я, її покірний слуга, конфіскую її. Не бійтеся, вам заплатять. Хоча, треба сказати, що п'ять сотень дукатів — це приголомшлива сума.

— П'ятсот п'ятдесят. Витрати.

— Як скажете. Згоден.

Дісмас поважно кивнув.

— Що ж… Я не можу ослухатися свого архієпископа. Це ж гріх. Чи не так?

Альбрехт кивнув.

— Тяжкий гріх.

— Виявляється, у мене немає вибору. Але що я скажу Фрідріху?

— Залиште Фрідріха Божій волі і справедливості. Ми спробуємо повернути його в лоно святої церкви.

— Дорогий мій дядечку Фрідріх…

Альбрехт поклав руку на його плече.

— Погоджуйтеся, Дісмасе. Плащаниця має бути тут. Бог буде задоволений вами. Біблія недарма каже нам: віддай кесареві кесареве, а Богу — Богове.

Дісмас нарешті кивнув.

— Що ж, будь по-вашому.

10. До біса чистилище

Повернувшись до Нюрнберга, Дісмас подався до свого компаньйона-змовника — розповісти про успіх. Святкували згідно з традицією всіх змовників — понапивалися.

— …А тоді він мені каже: «Віддай кесареві кесареве».

— Ахх-ха-ха-ха!

Гульня йшла за кутковим столом у «Товстому Герцогу».

— Треба було просити більше, — сказав нарешті Дюрер, хитаючи головою. — Я це знав.

— П'ятсот п'ятдесят — це добрий денний заробіток. Отже, слухай, слухай. Ти слухаєш чи ні?

— Так.

— Наступного ранку я прикинувся, ніби в мене тяжке похмілля. А він намагався переконати мене, що я погодився на чотириста дукатів!

— Який засранець! Ти ж не дозволив йому…

— О, ні!

Дісмас покопирсався у кишені і дістав повну жменю золотих дукатів.

Він сипав їх по одному на стіл, створюючи дзенькотливий водоспад. Потім спитав:

— А як ти збираєшся пояснити Агнес, звідки взялися ці гроші?

Дюрер насупився.

— Ще навіть не думав про це.

— Купи їй щось гарне.

— Літаючу мітлу!

— Аха-ха-ха!

— Краще намисто. Бачиш? Я про все дбаю.

— До біса намисто. Я скажу їй, що імператор нарешті заплатив мені за Аахенський вівтар.

— Це ти написав Аахенський вівтар? Я вважав, що його зробив той, як його…

— Так, він самий. Але вона не зрозуміє.

— Аха-ха-ха!

— Як смішно, Нарсе. Все це дуже смішно. Навіть я сміюся. А я ж з того села, де ні в кого нема почуття гумору. Ось тобі ще трохи горілки!

Дісмас почав лити на стіл, повністю оминаючи чарку Дюрера.

— Дивись, що ти наробив, — зауважив Дюрер.

Потім вмочив указівного пальця у калюжу спиртного й почав малювати на столі.

— Нова техніка. Боже, який же я різнобічний талант!

— Що ти малюєш? Почекай, здається, я знаю. Автопортрет! Точно — вилитий ти. Такий самий вологий погляд.

— Тобі бракує естетичних почуттів. Але чого можна чекати від швейцарського селюка? Хіба ти не бачиш? Це ж портрет Альбрехта! Він плаче!

— Аха-ха-ха!

Дюрер гикнув.

— Це після того, як він дізнається, що плащаниця, за яку він заплатив п'ятсот п'ятдесят дукатів, — підробка. Подивися, як він ридає! Та й хрін із ним. Тепер у нього є Дюрер, який краще, ніж будь-яка справжня плащаниця.

Дюрер нахилився над розмазаною калюжкою і звернувся до неї:

— Чи ви щасливі зараз, дурний архієпископе?

Дісмас сказав:

— А якщо він дізнається, що це підробка?

— Я просто намагаюся жартувати. А ти не розумієш. Одному з нас треба ще випити. Думаю, тобі. Чи, може, мені, не впевнений.

Дюрер поліз у кишеню, витяг жменю дукатів і почав складати їх в акуратні стовпчики.

— Мої явно кращі за твої. Бо ж я художник. Дивись, як виблискують при свічках! Оце справжня краса. Ти слухаєш? Чи замріявся про корів на схилах Альпів? Який же ти філістер, Дісмасе. Але добрий філістер.

Він повернувся до дукатів.

— Я їх намалюю. І назву гравюру «Файне життя з дукатами Альбрехта».

— Аха-ха-ха!

— Почекай. Я щось придумав, — сказав Дісмас. — Ти можеш намалювати свій портрет на кожній монеті. І тоді в тебе буде справді багато автопортретів!

— Перекажи мені ще раз, що він казав стосовно ціни.

Дісмас зімітував голос Альбрехта:

— «Повинен зауважити, Дісмасе, що це приголомшлива сума».

— Аха-ха-ха!

— Знаєш, про що я дізнався, коли ти поїхав до Майнца? Альбрехт, виявляється, отримує хабарі. Від імператора.

— Хабарі? За що?

— Максиміліан вмирає. Він хоче посадити на трон свого онука Карла, короля Іспанії. Тому на останні гроші він підкуповує виборців проголосувати за нього. Якби я довідався про це до того, як ти поїхав, ми могли б просити тисячу. Дві тисячі…

— Заспокойся, чоловіче. Ми отримали п'ятсот п'ятдесят.

— Усе прогнило, — заявив Дюрер, раптово похмурнівши. — Всюди корупція і занепад. Ми живемо в часи занепаду.

— Перш ніж підносити себе над іншими, краще подумай. Ми щойно обдурили наймогутнішого архієпископа Німеччини на п'ятсот п'ятдесят дукатів. Тепер ти можеш продовжувати віщати про те, які погані часи настали.

— Ну…

— Не все прогнило. Фрідріх не прогнив. Маю тост — за Фрідріха Саксонського! Знаєш, я таки змусив Альбрехта випити за нього.

— Аха-ха-ха!

— Бачив би ти його обличчя! Я думав, що він… От дідько! Спалатин.

Секретар Фрідріха стояв біля дверей таверни. Озирнувся, помітив Дісмаса і попрямував до їхнього столика.

— Оце так! — мило посміхаючись, вимовив Спалатин, наблизившись. Картина насправді була виразною: двоє п'яних друзів, перед обома — стовпчики блискучих дукатів. — Я бачу, ви щось святкуєте.

— Так, — сказав Дісмас, миттю протверезівши.

— Ми… Я… Я втратив усі свої гроші через того шахрая Бернарда.

Спалатин кивнув зі співчуттям.

— Так. Мені було шкода це почути.

Дісмас указав на монети.

— От, я й винайняв адвоката. Тямущого хлопця. І… він примудрився повернути мені дещо. Не все. Юристи дорогі. Але воно того варте. Як бачите.

— Я радий. Ваш дядько питав про вас.

— Ми щойно випили за нього. Я збираюсь його провідати.

— Сталося дещо досить дивне, — сказав Спалатин. — Минулого тижня.

— Тобто?

— До замку прибув кур'єр. Він сказав, що у нього термінове послання від майстра Дісмаса з Нюрнберга. Але коли листа відкрили, він виявився порожнім. Пустота. Нічого. Це було від вас?

— Я… Ні. Я

1 ... 19 20 21 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер реліквій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майстер реліквій"