Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

— Я подала заявку в один, і мене прийняли…

— Так? І куди? — радісно запитала Валерія.

— В Київський.

Катерина округлила очі, а Макс подавився котлетою.

— Матінко…

— Щось не так? — з острахом запитала.

— Але туди приймають тільки після 11 класу. Максимум ще рік після, — сказав Артур. Він хмуро на мене дивився.

— Так, — я кинула. — Я знаю.

Мене дуже здивувала їхня реакція. Хвилину тому вони були, ніби раді. А зараз я їх засмутила? Не потрібно було говорити. Дурепа!

«Ти повинна знати своє місце, жінко», голос батька в моїй голові змусив мене потупити погляд.

— Дитинко, а скільки тобі років? — тихо запитав Петрович.

Я нерішуче подивилася на Микиту і завмерла. Він великими очима і напружено на мене дивився. Я точно зробила помилку… Знову опустивши голову, я відповіла.

— Вісімнадцять…

Макс лайнувся, а Валерія крикнула на нього. Я замружилася.

— Ти хіба не сказав своїй дружині, де працюєш?

— Ні, не встиг.

— Ну то зроби це зараз. Чого мовчиш як окунь?

Я підняла погляд. Всі сиділи шоковані, і тільки я одна нічого не розуміла. До чого тут його робота? Що взагалі відбувається?

— Меліссо, — я повернула голову в сторону Микити. — На який ти факультет подавала заявку?

— Філологічний. А що таке? Я зробила щось не так?

— Ні, ти нічого такого не зробила. Все добре. Заспокойся.

— Просто ти, дівчино, йдеш на факультет свого чоловіка.

— Мамо…

— Що, мамо? Вона і так все дізнається.

— Ваш факультет? Ви навчаєтеся?

Макс засміявся, і я подивилася в його сторону. Він здавався був надзвичайно задоволений цією ситуацією.

— Ні, це він навчає, — приголомшив мене.