Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я подала заявку в один, і мене прийняли…
— Так? І куди? — радісно запитала Валерія.
— В Київський.
Катерина округлила очі, а Макс подавився котлетою.
— Матінко…
— Щось не так? — з острахом запитала.
— Але туди приймають тільки після 11 класу. Максимум ще рік після, — сказав Артур. Він хмуро на мене дивився.
— Так, — я кинула. — Я знаю.
Мене дуже здивувала їхня реакція. Хвилину тому вони були, ніби раді. А зараз я їх засмутила? Не потрібно було говорити. Дурепа!
«Ти повинна знати своє місце, жінко», голос батька в моїй голові змусив мене потупити погляд.
— Дитинко, а скільки тобі років? — тихо запитав Петрович.
Я нерішуче подивилася на Микиту і завмерла. Він великими очима і напружено на мене дивився. Я точно зробила помилку… Знову опустивши голову, я відповіла.
— Вісімнадцять…
Макс лайнувся, а Валерія крикнула на нього. Я замружилася.
— Ти хіба не сказав своїй дружині, де працюєш?
— Ні, не встиг.
— Ну то зроби це зараз. Чого мовчиш як окунь?
Я підняла погляд. Всі сиділи шоковані, і тільки я одна нічого не розуміла. До чого тут його робота? Що взагалі відбувається?
— Меліссо, — я повернула голову в сторону Микити. — На який ти факультет подавала заявку?
— Філологічний. А що таке? Я зробила щось не так?
— Ні, ти нічого такого не зробила. Все добре. Заспокойся.
— Просто ти, дівчино, йдеш на факультет свого чоловіка.
— Мамо…
— Що, мамо? Вона і так все дізнається.
— Ваш факультет? Ви навчаєтеся?
Макс засміявся, і я подивилася в його сторону. Він здавався був надзвичайно задоволений цією ситуацією.
— Ні, це він навчає, — приголомшив мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс», після закриття браузера.
