Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Червень 2018

- Щасливої ​​дороги, - круглолиций митник з широкою посмішкою віддав мені документи. Цікаво, якщо щось трапиться, скільки він зможе пробігти, наприклад, маючи таку значну зайву вагу? На щастя, на моєму обличчі не відбилося нічого, окрім усмішки, щирої та милої. З тих, що в комплекті з кількома помахами вій «відправляли чоловічі серця в нокаут». Так казав Арон.

Піднявши скло, я обережно рушила з місця. А хотілося втиснути педаль до упору і мчати вперед, насолоджуючись п'янким відчуттям свободи, яке підсилює швидкість. Однак подібного я собі не дозволила. Навіть швидкісний ліміт жодного разу не перевищувала весь неблизький шлях до рідної країни, хоч водієм вже була досить впевненим. Інакше не зважилася б проїхати майже тисячу кілометрів.

Внутрішній голос підказав причину, за якою я вчинила б так само в будь-якому випадку, але я відкинула її. Бажання уникнути неприємностей у вигляді, в кращому випадку, розбитої машини цілком нормальне. До того ж я завжди була законослухняною людиною.

Хорошою дівчинкою.

«Моя подружка з центру, а я з околиці. Така уся зразкова, а я неправильний »...

У нього виходило наслідувати голос виконавця. У нього взагалі виходило все, за що б не брався. Ось тільки «з околиці» була я, а не він. І неправильно поводилася також я. Не так, як в отій блатній пісеньці, звичайно.

Просто я не мала закохуватися. Не мала вірити. Я не мала робити ще багато-багато всього тоді. А зараз вже точно не мала дозволяти собі знову згадувати минуле. Варто було, як мінімум, просто зосередитися на дорозі, а краще вже почати думати, як буду викручуватися. Втеча - а це була саме вона - лише тимчасова відстрочка, а не вирішення проблеми. Тієї, яку, як не крути, я створила собі сама.

Однак неприємності кількох останніх місяців вже затьмарювались спливаючими перед уявним поглядом картинами минулого. Живими, ніби всі вони відбулися зовсім не десять років тому. Ніби ще вчора я була шалено щаслива, а потім настільки ж нещасна.

Сигнал про низький рівень палива в баку дуже своєчасно повернув мене з небес на землю. На щастя, до найближчої заправки залишалося всього кілька кілометрів. Ось це везіння. Не вічне, як все у цьому житті, тому потрібно використовувати, поки є.

Наповнивши бак і каністру, про всяк випадок, я купила подвійний «американо» і хот-дог. Втома вже нагадувала про себе, а їхати ще чимало. Притулившись до капоту, я відкусила шматочок. Ледь втрималася, щоб не заплющити очі від задоволення. Як же давно не дозволяла собі подібної «гидоти». Зовсім не заради фігури - та магічним чином залишалася стрункою за  будь-якого раціону, але тому що поруч з Дереком, який харчувався виключно правильно, жерти фаст-фуд було якось ніяково. Спочатку. А потім я і сама звикла харчуватися на всі сто відсотків правильно. До того ж «потім» з'явилася можливість і їсти, і носити все, що завгодно.

- Ти вимастилася!  - прошепотів, посміхаючись. Сяючі смарагдові очі, гарячі губи на моїх. Метелики в животі, мурашки на шкірі слідом за його пальцями.

І закривати очі не потрібно, я і так ніби знову бачила його обличчя. Вміла б малювати, зобразила б точнісінько таким, яким воно було в той момент. Посмішка одним лише краєчком губ. Потрібно їх торкнутися, аби відчути її смак. Сонце в волоссі, від чого воно здається рудуватим. Неймовірні очі - не зелені і не блакитні, а зачаровуюча суміш того й іншого.

Дівчата в школі казали, що він носить лінзи. Звісно пошепки, щоб хлопець не здогадався про підозри в такому ось «немужньому» вчинку. Нехай навіть ті були очевидним камуфляжем їх захопленню своїм кумиром.

Золотим хлопчиком, в якому дурна маленька дівчинка Віка вигадала собі щось більше. Вчинила б я інакше, знаючи, як саме все складеться. Правду я не говорила навіть самій собі. Хоча, будь чесна відповідь іншою, навряд чи я змогла б встояти перед ним. Та й чи так багато інших зуміли б, опинившись на моєму місці в той момент?