Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія 📚 - Українською

Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свобода і терор у Донбасі" автора Хіроакі Куромія. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 144
Перейти на сторінку:
про лікарняні каси став виявом тих розбіжностей, які не допускають політичного компромісу. У Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах лікарняні каси схвалили і робітники, і керівництво, і вони сприяли швидкому створенню сурогатних профспілок і культурних організацій робітників[301]. Проте в Донбасі в більшості випадків їх відкинули обидві сторони: робітників розгнівала умова, яка вимагала від них робити внески в ці каси, а власники підприємств, розчаровані фінансовими витратами, які вони накладали самі на себе, боялися, що відрахування з платні робітників спровокують бунт. Вимогу промисловців, щоб уряд сам створив національний фонд підтримки хворих, не задовольнили. Тому в промисловому центрі з винятково високим рівнем нещасних випадків і хвороб існувало лише кілька фондів підтримки хворих[302].

Робітничі організації, і передусім профспілки, були узаконені після революції 1905 р. Деякі утворилися, але швидко розпалися[303]. Напередодні Першої світової війни в Донбасі існувало лише дві спілки слюсарів у Луганську та Сулині і приблизно десять невеликих об’єднань ремісників (чинбарів, кравців, докерів, друкарів)[304]. Жандарми й охранка (таємна поліція) буквально заганяли революціонерів у підпілля чи на заслання або ж саджали їх у в’язницю. Внаслідок цього, після революції 1905 р., Донбас, за деякими даними, був найспустошенішим з усіх промислових центрів[305]. Соціально-політичний розкол, що утворився таким чином у Донбасі, можна приблизно порівняти з тим, що Леопольд Геймсон назвав двоїстою поляризацією в російському суспільстві напередодні Першої світової війни: розколом «між робітниками й освіченим, привілейованим суспільством» і прірвою між «широкою масою привілейованого суспільства» і «нікчемним, безпорадним царатом»[306]. Не те що в Донбасі бракувало елементів сучасної громадянської системи, які допомогли б заснувати сучасне громадянське суспільство, — просто нижчі класи Донбасу через свою глибоку підозру до «поважного» суспільства заперечували саме уявлення про громадянськість. На відміну від петербурзьких робітників, яких аналізував Геймсон, донбаські робітники не так легко піддавалися впливові більшовиків, що й засвідчив 1917 р. (розділ 3)[307].

А між тим, як зауважив один проникливий спостерігач, донбаське суспільство погрузло «у відносинах вічної і гострої ворожнечі»: промислові управителі дивилися на шахтарів як на брудні, смердючі людські істоти нижчого ґатунку, тоді як шахтарі бачили в начальстві свого найпідступнішого ворога[308].

Розділ 3

ВІЙНА, РЕВОЛЮЦІЯ ТА ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

Сім років, з 1914 до 1921 р., свідчать про те, наскільки далеким був Донбас від центрів політичної влади в Москві та Києві. І хоча в шахтарів Донбасу були вияви певного патріотизму, в революційну добу вони проявили очевидну необізнаність чи байдужість до національної політики. Інтереси людей Донбасу полягали в захисті їхньої свободи та території, що її Гарантувала. Їх не цікавила ані «класова» ідеологія (представлена більшовиками в російських столицях), ані «нація» (представлена українськими націоналістами в Києві). Очевидний брак політичних поглядів у жителів Донбасу спантеличував та дратував і більшовиків, і націоналістів, а їхнє прагнення свободи викликало спалах терору з боку контрреволюціонерів.

Війна та патріотизм

Початок війни на Балканах 1914 р., який незабаром переріс у Першу світову війну, став важливою подією, як для країни в цілому, так і для Донбасу. Майже ніхто не здогадувався, що ще одна війна може спричинити ще одну революцію. Перша реакція населення на війну здавалася позитивною, її навіть з ентузіазмом привітали. Багато європейських соціалістів і російських марксистів (зокрема й батько російського марксизму — Г. В. Плеханов) підтримали війну, забувши про «пролетарський інтернаціоналізм». На Донбасі майбутній лідер робітничої опозиції в Комуністичній партії зауважив, що «значну кількість робітників» затопила хвиля шовінізму[309]. Інше джерело стверджує, що шахтарі були найвойовничиші: вони були «засліплені “патріотизмом”», якого позбулися лише після поразок на фронті, економічного краху країни і підпільної антивоєнної пропаґанди більшовиків[310].

Як розповідав один спостерігач, коли почалася війна, в Юзівці на головній вулиці зібрався натовп, аґітатори виголошували патріотичні промови: «Смерть Австрії та Німеччині! Хай живе Росія! Ура!!!» (Цей спостерігач каже, що «багато, багато робітників» вірили у війну. На ринку продавали безліч портретів «царів, королів, президентів та різних генералів». Люди вважали за необхідне повісити портрет царя не тільки вдома, а й у бараках. У бараках цей спостерігач бачив, як чоловік на ймення Суржак Тишка, що доти проклинав і Бога, і царя, забив цвяха й повісив на стіну портрет Миколи)[311]. Інший спостерігач описав події в Юзівці трохи інакше. Натовп зібрав ватажок «чорної сотні» Зозуля. Там було лише кілька сотень демонстрантів, що несли плакати і співали «Боже, царя храни». Хоча він визнає, що «більшість робітників» були «патріотично настроєні»[312].

Однак мобілізацію на війну, як і призов загалом, часто супроводили протести. Наприклад, у липні 1914 року двадцять тисяч донбаських юнаків мобілізували із сіл та шахт і зібрали в Луганську. Казали, що багато з них були «шовіністично настроєні». На їхнє прохання в церквах відправили службу. Потім вони попросили випити перед від’їздом на фронт. Вони думали, що в інших місцях Донбасу рекрутам безкоштовно дають спиртне. Коли їм відмовили у вимозі відкрити державний винний склад, їхній гнів переріс у справжній бунт, що закінчився грабунками та антиєврейськими погромами: рекрути розбили майже всі крамниці на головній вулиці. П’яний натовп, можливо, дотримуючись своїх войовничих традицій, кинувся на поліцая, який упав на землю. За офіційними даними, поліція та солдати, викликані для придушення бунту, застрелили трьох чоловік[313].

Інші повідомлення дуже по-різному описують населення Донбасу[314]. В Катеринославі, на захід від Донбасу, резервісти побили керівника «Союзу російського народу» Кузьму Мартинова за його патріотичні промови. Наступні його спроби закликати до патріотизму викликали таку ж реакцію. Один анонімний спостерігач зазначав, що не бачив аніякого ентузіазму, жодної «веселої фізіономії» серед мобілізованих: спостерігалися «цілковита апатія до особи та намірів зовнішнього ворога і дуже осмислене та яскраво вороже ставлення до внутрішнього ворога», яким у цьому випадку була поліція[315]. Тож жителі Донбасу запитували: «Чому стражників не забрали на війну?»[316] Коли шахтарів Варваропольського вугільного родовища вели до залізничної станції, вони роззброїли конвоїрів і рушили додому, співаючи революційних пісень[317]. У липні 1914 р. в Макіївці виникла сутичка між резервістами і робітниками заводу, з одного боку, та поліцією і козаками з другого. Страйкарі вбили одного жандарма та крамаря, який допомагав поліції, стріляючи в демонстрантів. Бунт тривав і наступного дня. Резервісти захопили потяг, що мав відвезти їх на фронт. Згідно з рапортом поліції, були вбиті п’ятнадцять чоловік; бунт придушили[318]. Схожі бунти, що

1 ... 19 20 21 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"