Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Щойно всі весільні обряди закінчилися, гості посідали за столи в просторому шатрі поруч, почали їсти традиційні страви, приготовані найкращими українськими митцями кулінарної справи, та виголошувати тости. Спершу була черга батьків Лізи, потім — моя і Саші, а після нас слово дісталося Наді.
Вона підвелася та першим ділом заправила пасмо густого темного волосся за вухо, очевидно, нервуючись від того, що всі очі були прикуті до неї. Я вже давно помітив, що вона не з тих людей, що люблять бути в центрі уваги, і це здавалося надзвичайно милим.
— Коли Ліза вперше розповіла мені про Стаса, я подумала, що він аферист, — розпочала Надя. — Ну не міг чоловік бути настільки ідеальним, як вона описувала.
Гості захихотіли, я також не зміг стримати усмішки. Гарний початок.
— Як виявилося, я помилилася. Стас довів, що в двадцять першому столітті ще існують хороші чоловіки, — Надя замокла на деякий час, підбираючи правильні слова, а потім подивилася прямо в очі Стаса та сказала: — Пообіцяй мені, що не допустиш, щоб з нею трапилось щось погане.
— Обіцяю, — абсолютно серйозно заявив брат, не проявивши жодного знічення через такі слова.
Надя кивнула, а тоді знову всміхнулася та викрикнула:
— Гірко!
Інші гості підтримали її аналогічними вигуками. Стас і Ліза підвелися з місця та злилися в палкому поцілунку так швидко й палко, наче тільки й чекали цього моменту. Усі зосередилися на молодятах, тож ніхто не помітив того, як Надя пішла до будинку. Ніхто, крім мене.
— Ти куди? — поцікавилася Віка, коли я встав з-за столу.
— Потрібно зробити один дзвінок, — відказав я.
Вона кивнула та повернулася назад до салату з морепродуктів.
Увійшовши до вілли, я помітив темний силует, що сидів на сходах у повній темряві. Почувши скрип дверей, Надя підхопилася з місця, немов її застали за чимось непристойним. Така поведінка здавалася геть дивною та викликала тривогу.
— У тебе все гаразд? — обережно запитав я.
— Так, я просто… — почала вона, але так і не змогла закінчити речення.
Не вмикаючи світла, я підійшов до неї та сів на сходи. Надя зайняла місце поруч зі мною. Певний час ми просто сиділи пліч-о-пліч в абсолютній тиші. Я мовчав, оскільки розумів, що якби зараз почав діалог, то це ні до чого не призвело б. Залишалося тільки чекати моменту, коли вона сама буде готова відкритися.
— Ти колись сумнівався у прийнятому рішенні? — нарешті озвалася Надя.
Такого запитання аж ніяк не можна було сподіватися. Я аж ніяк не міг зрозуміти, чому вона задала саме його.
— Бувало, але це тривало недовго, — щиро відповів я.
— І як ти зміг побороти сумніви?
— Просто нагадував собі, заради чого це роблю.
Надя повернула голову в мій бік, так що між нашими обличчям залишилося не більше сантиметрів п’ятнадцяти. На якусь мить мені здалося, що вона збирається поцілувати мені, і якби це справді сталося, то я не зміг би стримати себе. Пристрасть до цієї жінки здавалася нав’язливловою лихоманкою, побороти яку просто не було сил. Але Надя цілувати мене не стала.
— Дякую, — тихо сказала вона, а тоді підвелася зі сходів і додала: — Ходімо, час повертатися на свято.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка, Jo Peters», після закриття браузера.