Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– Місяць, якщо нам пощастить. Місяць часу і наші сто тисяч кредитів – якщо їх вистачить. І якщо Імператору не спаде зараз на думку поїхати на літні планети, де він взагалі не зустрічається з прохачами.

– Але Фундація…

– Хай вони дбають про себе самі, як і раніше. Послухайте, вже час вечеряти. У нас попереду цілий вечір, і ми можемо скористатися ним, як завгодно. Ви ж розумієте, що ми більше ніколи не побачимо Трентор або щось схоже на нього.

Головний комісар зовнішніх провінцій безпорадно розвів пухкими руками і втупився у прохачів короткозорими совиними очима.

– Але Імператор нездужає, джентльмени. Звертатися до мого начальника з цією справою насправді не має сенсу. Його імператорська величність вже тиждень ні з ким не бачиться.

– Він нас прийме, – із залізною впевненістю сказав Барр. – Це питання стосується члена апарату особистого секретаря.

– Це неможливо, – рішуче сказав комісар, – ця спроба коштуватиме мені посади. Але якби ви трохи пояснили суть вашої справи… Зрозумійте, я готовий вам допомогти, але мені вкрай потрібна якась конкретика, щось, що я міг би викласти своєму начальнику як причину.

– Якби моє питання можна було вирішити, звернувшись до будь-кого з найвищих урядовців, – впевнено натякнув Барр, – я навряд чи вважав би його настільки важливим, щоб добиватися прийому в його імператорської величності. Пропоную вам ризикнути. Скажу так: якщо його імператорська величність надасть нашій справі великого значення, а ми гарантуємо, що так і буде, ви напевно отримаєте нагороду, на яку заслуговуєте, за те, що нам допомогли.

– Так, але… – комісар безпорадно знизав плечима.

– Це ризик, – погодився Барр. – Звичайно, ризик має бути виправданим. Ми просимо вас про велику послугу, і ми вельми вдячні вам за вашу доброту, за те, що ви зволили вислухати нашу проблему. Але якщо ви дозволите нам висловити хоча б дрібку нашої вдячності…

Деверс насупився. За останній місяць він чув цю промову з незначними варіаціями разів двадцять. Завершувалася вона, як завжди, тим, що чиновнику тицяли тайкома купку банкнот. Але тут розв’язка була іншою. Зазвичай гроші відразу ж зникали, а тут ніхто з ними не крився, доки комісар їх ретельно не підрахував.

Його голос непомітно змінився:

– Забезпечені особистим секретарем, так? Чудові гроші!

– Повернімося до теми нашої розмови… – наполегливо попросив його Барр.

– Ні, зачекайте, – урвав його комісар, – повернімося, але не відразу. Я справді хочу знати, в чому річ. Ці гроші нові, щойно надруковані, і у вас, мабуть, їх чимало, бо мені здається, що до мене ви бачилися з іншими урядовцями. Ну, кажіть, що у вас за справа?

Барр сказав:

– Я не розумію, до чого ви хилите.

– Та ж послухайте, можна довести, що ви потрапили на планету нелегально, оскільки посвідчення особи та в’їзна віза вашого мовчазного друга цілком вірогідно не відповідають вимогам. Він не є підданим Імператора.

– Я заперечую.

– А це вже неважливо, – сказав комісар несподівано гостро. – Чиновник, який підписував ваші картки за суму в сто кредитів, вже під тиском зізнався, і ми знаємо про вас більше, ніж ви гадаєте.

– Сер, якщо ви натякаєте, що сума, яку ми запропонували вам прийняти, не відповідає ризикам…

Комісар усміхнувся.

– Навпаки, грошей більше, ніж достатньо. – Він відсунув банкноти. – Отже, про те, що я сказав. Вашою справою зацікавився сам Імператор. Ви ж нещодавно були в гостях у Бела Ріоса, чи не так, панове? І втекли із самого центру його армії напрочуд легко, еге ж? І хіба ви не маєте чималенької суми грошей, забезпечених маєтками лорда Бродріґа? Тобто, хіба ви не шпигуни та вбивці, яких відправили сюди, щоб… Ну, ви самі нам скажете, хто вам заплатив і за що!

– Знаєте, – відповів Барр із вдаваним гнівом, – я не згоден, що якийсь дрібний комісар має право звинувачувати нас у злочинах. Ми йдемо геть.

– Нікуди ви не підете. – Комісар підвівся, його очі вже не здавалися короткозорими. – Вам непотрібно відповідати на запитання, ви це зробите пізніше і у більш переконливій формі. Я не комісар, я лейтенант імперської поліції. Ви заарештовані.

Він усміхнувся, і в його руці з’явився блискучий бластер.

– У нас є й інші люди під арештом – важливіші за вас. Ми знищимо це осине гніздо.

Деверс загарчав і повільно потягнувся до свого бластера. Лейтенант поліції усміхнувся ще ширше і натиснув на гачок. Смертельний промінь вдарив Деверса в груди і розлетівся на іскри, відбившись від його особистого силового поля.

Тепер вистрілив Деверс, і голова лейтенанта відокремилася від верхньої частини тулуба, яка просто зникла. Вона все ще посміхалася, купаючись у променях сонячного світла, що пробивалося крізь дірку в стіні, пробиту бластером.

Вони побігли через чорний хід.

Деверс хрипко сказав:

– Негайно на корабель. Вони відразу ж піднімуть тривогу. – Він тихо і з люттю лайнувся. – Ще один план із негативними наслідками. Я міг би закластися, що проти мене діє сам космічний диявол.

Вони вже були на вулиці, коли побачили величезні юрби, що скупчилися біля гігантських телевізорів. Часу чекати не було, і чоловіки не звернули уваги на слова, що долинали звідти. Але Барр встиг схопити примірник «Імперських новин», перш ніж вони пірнули до величезного ангару, звідки корабель швидко піднявся вгору, пропаливши величезну діру в даху.

– Зможете їх перегнати? – спитав Барр.

Десять кораблів дорожньої поліції мчали за втікачами, які зійшли з позначеної радіопроменем злітної смуги, а потім порушили усі можливі обмеження швидкості. Досі тримаючись позаду, блискучі кораблі секретної служби піднімалися в небо за зазначеним кораблем, укомплектованим двома докладно ідентифікованими вбивцями.

– Погляньте, – сказав Деверс і роздратовано стрибнув у гіперпростір, піднявшись на дві тисячі миль над поверхнею Трентора. Стрибок, здійснений так близько від планетарної маси, означав втрату свідомості для Барра і жахливий біль для Деверса, але за багато світлових років звідси космос був чистим.

Похмура гордість Деверса за свій корабель знову нагадала про себе. Він сказав:

– Немає жодного імперського корабля, здатного мене наздогнати.

А потім гірко додав:

– Але нам тепер нікуди бігти, і ми їх не здолаємо. Що нам робити? Що ми зможемо вдіяти?

Барр знесилено заворушився на ліжку. Вплив від стрибка крізь гіперпростір ще не минув, і в нього болів кожен м’яз у тілі. Він сказав:

– Нічого не потрібно робити! Все завершилося. Ось, дивіться!

Він передав Деверсу примірник «Імперських новин», який ще стискав у руці, і щоб все зрозуміти, торгівцю вистачило одного заголовка.

– Ріос та Бродріґ відкликані та заарештовані, – пробурмотів Деверс. Він безтямно глянув на Барра. – Але чому?

– У статті про це ані слова, але хіба це має значення? Війна з