Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Тобі просто ще не трапилася твоя половинка. – Оптимістично зауважила Феофанія.

     - Бачу, - сухо сказав литовець, - ти знаєшся на амурних справах. Наскільки я знаю, одружитися швидше можна, якщо наречена вагітна, або у молодят є спільна дитина.

    - Боюся, ми занадто мало знайомі, - зітхнув Павло.

    - Для мене твоя поведінка незбагнена, - зітхнув пан Кестрел. – Але в цій країні можна продати та купити абсолютно усе. Тож, я спробую щось для вас зробити. Бо ти ж таки мій, хоч і дальній, але родич. Здається, там ще є й інші підстави, які мають бути поважними.

     - Наприклад, якщо мені загрожує небезпека бути вбитою невідомими головорізами, - припустила Феофанія. Пан Кестрел та пані Купер вирячилися. Павло зітхнув:

     - Вибачте. Вона вчора ввечері пережила сильне потрясіння.

     - Ти спробував розсмішити її до смерті? – Запитав здогадливий литовець.

     - Тепер, Павле, я бачу, що ти таки родич із паном Кестрел. Яка ганьба, я, мабуть, теж.

       Пан Кестрел розреготався, а тоді сказав:

       - Ви мабуть цю новину пропустили, бо вчора були зайняті іншими, приємнішими справами. Так от. Вчора у Києві знайшли мертве тіло, яке було повішене. Судячи з останньої записки – самогубство. Але мій інформатор бачив того мертвого пана, коли він ще був живий, і який розмовляв із тобою Павло.

    - Зі мною?! – Вирячився пан Сміт.

    - Ось світлини, - литовець вручив роздруковані світлини Павлу, Фані прилаштувалася поруч.

     - Це ж…, - сказала дівчина.

     - Це ж пан на зупинці. Ми там зупинилися випити каву та з’їсти банани. А його тягнуло двоє підозрілих чоловіків, які виявилися санітарами божевільні.

     - Звідки така впевненість?

     - Ну, вони так сказали, бо той, - Павло кивнув на світлину, - кричав, що він…. Як це…. Не шлюбний аферист, а агент ЦРУ. Але на цих світлинах облич санітарів, чи хто там вони – не видно.

    - Агент ЦРУ? – Перепитав пан Кестрел, тоді зателефонував комусь та попросив перевірити, чи бува небіжчик не був агентом ЦРУ під прикриттям. – Шкода, що мій інформатор - стажер і ще не вміє робити добрі світлини з камер відео спостереження. Ми прогнали фото чоловіка, що знайшли у Києві через доступні відео бази, - пояснив він. - І в мене ще одна цікава новина, але мабуть ви про неї вже чули. Ваш друг з рецепції - помстився.

     - Того футболіста, як там його, який втік зі свого номеру, - повідомила тітонька Квітка, - вчора заарештували за підозрою у вбивстві тієї білявки.

     - Що?! – Дует Фані та Павла був – досконалим.

     - Я збираюся до нього у СІЗО, як адвокат.

     - Ти ще й адвокат? – Здивувався пан Сміт.

     - У мене багато дипломів, - відмахнувся литовець. – Щоправда, у нього інший адвокат, але я можу вдати, що я партнер того адвоката, що прийшов дещо уточнити.

    - А можна піти з тобою? – Почала напрошуватися Фані.

    - Вибач, але зі мною піде Павло, як помічник. – Білявка спохмурніла, її наречений звеселився. - Навряд цей, - він звірився із записами в телефоні, - Леонід Мессімілянський радо сповідуватиметься перед дівчиною. Але ти можеш зачекати на нас біля СІЗО. І, я можу замовити таксі, але було б доречно, щоб Павло відвіз нас всіх на своєму ДЕУ, бо моє авто зараз у ремонті.

     Фані допомогла тітоньці Квітці дістатися того кафе біля парку, в якому вони були вчора і запитала, як старенька повернеться до готелю, якщо вони затримаються.

     - Не хвилюйся, дитино. Я завжди можу викликати таксі.

     Феофанія була шокована. Здається, пані Купер була з тих марнотратців, що кидають гроші на вітер. Від кафе до готелю було, щонайбільше 300 метрів.

    Можливо, пан Кестрел не був романтиком, але людиною він був дуже чуйною. Він всівся на заднє сидіння, надавши Фані право сидіти поруч із нареченим.

    - Ох, - зойкнула білявка, щойно вони рушили. – Пан Кестрел сів ззаду, можливо тому, що хоче нас вбити, бо є одним з них.

     - Оце так, - підняв брови литовець.

     - Не звертай на неї уваги, - сказав у дзеркало заднього огляду Павло. – У нашу першу пригоду у схожому криміналі, вона весь час звинувачувала мене.

     - Тобто, ця її параноя - стала? – Запитав пан Кестрел.

     - Це не параноя, а – обережність, - відрізала Фані. – Павле, зараз нам праворуч.

     Фані сиділа із виглядом песика, якого не беруть на прогулянку.

     - Ось, - пан Кестрел сунув їй у руки щось схоже на дипломат. – Там деяка важлива техніка, яку я ношу з собою, на всяк випадок. Оберігай його.

      - Ось, - Павло дав їй ключі від авта. – Якщо ми затримаємося, а ти захочеш їсти.

     Фані хотіла, щоб Павло її поцілував, але, схоже, її наречений свідків не любив.

     Тим часом, Павло та пан Кестрел пробиралися територією СІЗО: їм дали перепустки, їх речі оглянули. Пан Сміт вирішив, що коли йому раптом спаде на думку якась божевільна ідея для створення злочину, він зупинить себе – місце було надзвичайно гнітючим.