Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

Ми оточені безліччю предметів, споживаємо силу-силенну товарів, які є дітиськами поразки, а про це навіть не здогадуємося. Кавові машини Nespresso заполонили наші кухні, змінили культуру вживання кави — це успіх світового масштабу, який асоціюють із Джорджем Клуні, який, тримаючи двома пальцями за вушко маленьку філіжанку кави, запитує: What else? Утім, компанія Nestlé припустилася першої помилки, намагаючись продати ці автоматичні машини, що дають змогу готувати якісну каву, в ресторани. А потім у них виникла нова ідея — націлитися на ринок офісних робітників, а не на ресторани. Це була ще більша помилка, і коштувала вона дорожче. Ідея продажу капсульних машин практично була забута. Nestlé нарешті дали цьому виробу останній шанс, пропонуючи його для домашнього використання. І після двох невдалих спроб зрештою кавові машини Nespresso знайшли своїх покупців.

Існує ще стільки прикладів успіхів, що народилися з поразок: шампанське, яке зіпсувалося під час бродіння: неправильно виготовлене вино — замало цукру та забагато кислоти; Orangina, виготовлена з м’якоті фруктів, яку виробники забули викинути, а також пряники, застібки-липучки, стікери для нотаток і навіть льодяники Bêtises de Cambrai, що, як вказує їхня назва, були винайдені випадково через помилку сина кондитера, — стільки обмовок за Фройдом, які стали гарними знахідками.

***

Концепт «щасливої випадковості» (переклад англійського слова serendipity) означає здатність віднайти те, чого ми не шукаємо. Христофор Колумб не мав на меті відкрити Америку. Він хотів відшукати новий морський шлях до Індії чи Китаю, коротший шлях, аніж той, що його знайшов Марко Поло. Він схибив на 10 000 кілометрів — неймовірна помилка, яка привела його до острова Сан-Сальвадор, поруч із Карибським басейном, поряд з Американським континентом. Америка так само, як і рецепт пирога «Татен» чи кардіостимулятор, була відкрита завдяки щасливій випадковості.

Коли, сидячи на канапі, пацієнт раптом чує сенс однієї з таких обмовок, однієї з помилок чи мрій, — це щаслива випадковість. Він знаходить відповідь, не шукаючи її, а просто вільно говорячи певні речі, пов’язуючи ідеї між собою. Пацієнт не шукає наполегливо сенс свого симптому, але той таки сам доходить його.

У будь-якому разі, щаслива випадковість можлива тільки в розслабленості, далеко від будь-якого напруження, у дуже коротку мить, коли ми відпускаємо хватку. Це стосується пацієнта на канапі, а також сестер Татен і винахідника кардіостимулятора. Щоб помилка дала переваги, досить її прийняти. Нам не треба докладати жодних зусиль. Ба гірше, вони можуть позбавити нас переваг поразок. Нам як дітям західного волюнтаризму геть нелегко осягнути цю ідею.

9. Зазнати невдачі не означає бути невдахою: чому поразка така болюча?

Гарна новина в тому, що людина — це міст, а не кінець.

Фрідріх Ніцше

Зіткнувшись із болем, який супроводжує поразку, інколи вважаємо, що ми нічого більше не варті. Ми мешкаємо в країні, де про культуру невдач обмаль відомо, і тому плутаємо поняття «зазнати невдачі» та «бути невдахою». Ми сприймаємо помилку у своєму проекті як особисту. Замість того щоб замислитися над місцем цієї невдачі в історії, яка розпочалася задовго до нас і триватиме після нас, ми робимо поразку абсолютною та суттєвою. Стисло кажучи, ми не є екзистенціалістами.

Повертаючись до метафори Майлза Девіса: це якби ми посеред композиції зациклилися на фальшивій ноті та програвали її знову і знову, не даючи їй знайти своє місце, прозвучати у повному творі. Це якби ми зупинили час у найгіршу мить історії.

У всіх своїх роботах Зиґмунд Фройд застерігає нас проти надлишкового злиття з матір’ю чи батьком, проти ототожнення з тоталітарним диктатором і зрівняння себе з особистою поразкою.

Протягом тривалого часу зливатися з одним із батьків — це заборонити собі дорослішати, насолоджуватися деградацією. Дитина забезпечує собі становлення тим, що постійно змінює об’єкт злиття: саме в такій «грі» вона вчиться казати «я», заявляти про свою автономію.

Ототожнити себе з тоталітарним диктатором, як-от Сталін або Гітлер, — це поділяти його бачення чи ілюзії, облишити своє критичне мислення й ризикувати стати співучасником якогось лиха.

Дорівняти себе до помилки — це знецінити себе й дозволити почуттям сорому та приниження оволодіти тобою.

Будь-яка надмірна ідентифікація має смертельний вимір, фіксацію. А життя — це рух. Фокусуючись на своїй поразці, ми забуваємо саме цю Гераклітову істину.

Щоб легше пережити поразку, ми можемо дати їй інше визначення. Поразка не є особистою — вона там, де наші життєві проекти стикаються з певним середовищем. Очевидно, треба шукати причини того, чому їхня зустріч відбулася не найкращим чином. Можливо, ми випереджаємо час, достоту як Стів Джобс, коли запустив перший Macintosh. Можливо, наш проект був недосконалий. Наша невдача і справді є «нашою», але не становить частину нашого «я». Ми мусимо визнати її, але не прирівняти до себе.