Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Вона дивилиася на нього так, наче вивчала. Пильний погляд мандрував його обличчям. Джеймс вирішив, що його нізащо не втягнуть в цю розмову. Він не волів бути очарованим цими новенькими, як всі інші в його класі. Йому було достатньо Поли і її видриків, тому він вирішив діяти швидко і впевнено.

- Так, звичайно, завтра ж принесу, - відрізав він і замовк.

- І ще... - посмішка зникла з обличчя дівчини всього на мить і з'явилася знову, але Джеймс встиг помітити. І ледь зумів відвести погляд.

-…Вибач будь ласка. Це, звичайно, не моя справа, але я помітила, що ти виглядаєш стривоженим. Ти в порядку?

- Не розумію про що ти.

- Дійсно?

- Ти мене не знаєш.

Дівчина мовчки чекала продовження оповідання, і це остаточно вивело Джеймса з себе. Невже ці новачки думають, що всі мають бути від них у захваті?

- Ти маєш рацію, це не твоя справа, - прицидів він, намагаючись зберегти невимушеність у голосі. Невже він так погано виглядає, що незнайомі люди вже пропонують допомогу. Йому безперечно варто добряче виспатися.

Елінор знову перетворилася на "манекен". Джеймс ніколи не любив манекени, йому здавалося вони спеціально покликані з пекла, щоб лякати людей, які нічого не підозрюють, коли завертають за кут і натикаються поглядом на ці жахливі недостатуї у вітринах магазинів.

Джеймс проти власної волі роздивився вбрання дівчини. Легка блузка з короткими рукавами та тонкі штани. Вона мабуть із тих безголових ідіоток, хто заради своєї зовнішності може взимку в короткій сукні бігати  - головне, щоб гарно було. Тоді вона точно чокнута. Йому згадалися відверті вбрання Поли і він розгнівався на самого себе ще більше. Чомусь хаяти незнайомку виявилося простіше, ніж ту, з якою зустрічаєшся.

Але промовчати Джеймс не зміг.

- Тобі хіба не холодно? - Новенька не очікувала на його запитання, але замість відповіді знизала плечима.

- Наступного разу вдягни светра. Адже тут не Африка, можна і захворіти.

Дівчина кивнула і він помітив, як на мить піднялися куточки її губ. Він, мабуть, пропустив гарний жарт. Вона, напевне, сміється з нього. Але замість того, щоб замовкнути і відвернутися, Джеймс знову спитав.

- І що не так з моїм прізвищем?

Він ледве почув тихий смішок. Елінор Еван-Грін вочевидь веселилася.

- О, нічого такого. Ти знаєш, що є таке місто в...

-...в Англії, яке зветься так само. Ну, або майже так само. Так я в курсі. Тільки моє прізвище звучить як Брістоул, а не Брістоль.

- Твоя правда. Ось тільки до одинадцятого століття місто звалося інакше. То справді був військовий табір Абона, а Брістолем він стало після появи в тих краях англів. Вони назвали його Brycgstow, що означає "Місце біля мосту".

Дівчина розповідала історію із задоволеною усмішкою на губах. Так, наче вона витягла єдиний вивчений квиток на іспиті. Джеймс не знав як реагувати на цю історичну довідку і вирішив заглибитися в підручник, щоб не виглядати ще дурнішим. Урок історії проходив зовсім не так, як він собі його зазвичай уявляв.

Продзвенів рятівний дзвінок з уроку, дівчина без жодного зайвого слова миттєво злилася з іншими учнями в натовпі і зникла з поля зору. Ніхто вже не слухав плутану промову викладача, який намагався наостанок повчати клас. Джеймс повільно зібрався і залишив кабінет останнім, подумки проклинаючи середи та уроки історії на додачу.

Він дістався буфета і влаштувався зі своєю тацею в дальньому кутку за нудотно-коричневим пластмасовим столиком. Відкусивши від піци, він небачучим поглядом вивчав стіну навпроти. І думав, думав, думав, але шматочки пазла не бажали складатися в єдину картинку, вислизаючи з його думок.

Джеймс повільно і монотонно жував піцу, навіть не відчуваючи смаку.

Пітер з'явився поруч у наступну мить і перервав його роздуми. 

- Джею, якщо ти зараз пародуєш жуйну тварину, то Альпійські луки чекають на тебе. Ласкаво просимо!

- Пробач, Піте, я щось сьогодні зовсім не в гуморі.

- Та я бачу. Симптоми серйозні: перед тобою лежить твій улюблений кросворд, а ти навіть не дивишся на нього. Це, звичайно, не Бредбері і навіть не Жуль Верн, але теж нічого така розвага. Що трапилося? Чи не пов'язана твоя туга з відсутністю найчарівнішої з дівчат? Або навпаки, з присутністю іншої красуні?

 - Що? Ти про що? - Джеймс часто закліпав очима, намагаючись сфокусувати погляд на усмішливому обличчі друга.

- Пола Кернер знову прогулює навчання, - Пітер помахав рукою перед обличчям друга. - Але сьогодні тобі це лише на руку.

- Так, я перестав тебе розуміти ще два речення тому.

Пітер примостив рюкзак на сусідньому стільці, сів поруч із Джеймсом і примружився.

 - Новенька сиділа з тобою на історії. Уявляєш, що було б із Полою, якби вона побачила цю картину?

Джеймс кинув у Пітера яблуком, той спритно впіймав фрукт, як кетчер - бейсбольного м'яча.

- Ти пішов не в той спорт, Піте, - друг ніяк не відреагував на цей випад і Джеймс все ж таки відповів на задане раніше питання. - Якби Пола прийшла на урок, то нічого б не побачила. Вона б сиділа зі мною. Ось і все.