Читати книгу - "Колейдоскоп, Voron"

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~

 

Мій рідненький,

 Не знаю, навіщо я пишу цей лист, адже ти його не прочитаєш. Але мені здається, що тільки так я можу поговорити з тобою, хоча б трохи, так, як ми завжди розмовляли ввечері, коли ти приходив додому з роботи. Я пишу тобі, а в голові уявляю, як ти сядеш навпроти мене, схилиш голову набік і всміхнешся, як завжди.

 Сьогодні був дощ. Я пам’ятаю, як ти любив дощові дні, ти казав, що вони очищують душу і змивають усі турботи. Я ходила до тебе на кладовище під цим дощем. Я принесла твої улюблені квіти — білі лілії. Сьогодні вони були такими свіжими і білими, ніби хочуть зняти весь мій біль, але я знаю, що це неможливо.

 Я вже не пам’ятаю, як виглядає радість. Після твого відходу світ став іншим, ніби втратив кольори. Все навколо здається чужим і безглуздим. Я дивлюся на інших матерів і думаю, як же їм пощастило, що їхні діти досі тут, що вони можуть обійняти їх, поговорити з ними, розповісти про свої хвилювання. А я — я залишилася тільки з порожнечею.

 Знаєш, кожного дня я сиджу в твоїй кімнаті, обережно складаю твої речі, переглядаю старі фотографії. Кожна з них — це мовчазний спогад про твоє життя, яке було таким коротким, але наповненим теплом. Ти був моїм всесвітом, ти був моєю гордістю, моїм світом. І тепер мій світ зруйнований, наче його хтось розбив на дрібні уламки, які я ніколи не зможу зібрати.

 Мій хлопчику, мені так хочеться знати, що ти щасливий там, де ти зараз. Хочеться вірити, що ти знайшов спокій, що тобі добре, що ти більше не відчуваєш болю. А я, знаєш, навчуся жити з цим болем. Навчуся ходити по цьому світу, не відчуваючи землі під ногами, бо що мені лишилося, як не ця гіркота?

 Я постійно згадую, як ти обіймав мене. Як міцно стискав, як лагідно казав: «Мамо, ти в мене найкраща». Тепер ці слова дзвенять у моїй пам’яті, наче луна, що ніколи не згасає. Я повторюю їх собі кожного дня, щоб пам’ятати, що хоч колись я була щасливою, що колись я була матір’ю такого світлого і доброго хлопця.

 Люди кажуть, що біль з часом проходить. Але вони помиляються. Я знаю, що він буде зі мною завжди, мов тінь. Але я все одно буду писати тобі ці листи, хоч би що. І хай вони ніколи не дійдуть до тебе, але я вірю, що ти їх чуєш. І це дає мені надію.

Спи спокійно, мій рідний. А я буду жити, як ти колись хотів — з любов'ю до тебе, яка не має кінця.

Твоя мама.

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~