Читати книгу - "Океанаріум, Олег Петренко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За цей час роботи в океанаріумі Сергій зрозумів і навіть не міг подумати наскільки самотність може бути приємною. Пройшов за весь час роботи в цьому закладі деякий шлях у середині себе, а це не легко одному здолати свій внутрішній шлях і дещо зрозуміти про навколишній світ.
Сергій подумав:
- Життя це не тільки життя навколо, а в середині себе. Хтось проживає життя в навколишньому світі, а хтось у середині себе, а я живу і там, і тут. Зрозумів ще більше речей, які самі по собі прості й мають велике значення до шляху повної всередині свободи. Життя зовсім інше і інакше і не таке яке собі уявляють люди. Воно інше і Сергій побачив світ з абсолютно іншого боку. Сергій раніше вважав, що світ у якому він живе звичайний і ніколи не змінюються, але з часом, коли сам почав змінюватись, то і світ навколо став іншим. Як Сергій побачив, що люди витрачають велику кількість зусиль на отримання повної тиші, але в них нічого не виходить, адже тиша починається зсередини. Сергій зміг сказати лише одне, що це життя починається з середини і з невідомості, яка завжди присутня в кожному з нас і це початок шляху. Невідомість і самотність завжди є початком шляху. Ніхто її не береже, а її потрібно берегти як серце, адже це початок з якого все починається. Обирати свій шлях і йти вперед і ніколи не порушувати тишу. За таку відповідь Сергію довелося розрахуватися дуже великою кількістю часу, проведеного на роботі на цілковитій самоті й подалі від людей, а радість, що з'являється в такий момент, залишається на все життя. Сергій завжди згадує що гроші в нашому житті мають не таке велике значення як спокій душі. Кожен і завжди хоче бути щасливим і Сергій знайшов свій шлях до радості в серці. Сергій знайшов свій човен, у якому він зараз перебуває, і спокійно пливе океаном свого світу. Серце це обличчя людини і Сергій також це зрозумів і тепер завжди посміхається та насолоджується своїм життям. Щоб не трапилося в житті Сергій завжди посміхається. Навіть при зустрічі смерті Сергій також з посмішкою дивитиметься в її очі, адже це також приємна зустріч у житті людини. І це посмішка тому самому моменту коли людина навіки засинає і ніколи не знає що буде далі і це останній шлях невідомості. Сергій іноді думає про смерть і для нього вона стала загадкою, адже він не знає, що буде далі, і з посмішкою про неї думає. Припускав те, що після смерті настає інше життя, про яке ні хто нічого не знає, а можливо там нічого нема і це насправді кінець життя і той самий момент, коли настає повна без почуттів і усвідомлення темрява, де є завжди мертва тиша, яку ні хто ніколи не чує. Це назавжди залишається загадкою і не має жодної вірної відповіді. Усі постійно щось розповідають але ніхто насправді нічого не знає, що це може бути і що там на кожного з нас чекає, і тому навіть тоді, коли людина думає про це, то розуміє, що час має межу і ця межа завжди настає. У такі миті змінюється життя і тільки тоді хтось щось розуміє.
Сергій:
- Потрібно частіше думати про те, що ми живемо один раз і в один час і з часом це все минає. Життя закінчується. Багато що залишається проходить у минулому. Теперішній час завжди в минулому, а майбутнє в теперішньому часі. Час ніколи не стоїть на місці. Те, що було позаду нас, завжди буде недосяжним, тому що й невідоме майбутнє. Як ми б не хотіли і щоб би не робили, то ми вже ніколи не повернемося туди, звідки пішов час і почала робити годинникова стрілка, яка тихо з першої секунди пішла вперед, і її вже ніяк не зупинити, адже час - це те, що в нашому світі не має меж та кінця. Одне життя і один проміжок часу який у нас є. А що насправді в житті потрібно? Прожити життя так як воно є. Звичайна посмішка це подарунок. Життя постійно змінюється, а посмішка завжди залишається. Мабуть життя малюнок життя. Час малює і керує життям і дає свої фарби, - Сергій усміхнувся і сказав, - не завжди виходить те, що ми робимо і хочемо. Яким би не було життя, це я постійно нию і співаю, а воно завжди було однаковим.
Все починається зсередини. З мого серця. Коли прийде час і я його втрачу і цього ні як не минути. Зараз я відчуваю світ, а коли прийде час і я нічого не відчуватиму і буде тільки одна темрява про яку я нічого не знаю. Це та сама межа між невідомістю і страхом. Час минає, і колись він закінчиться, і тоді я зустрінуся з тією самою межею, коли я ні чого не знатиму і мені доведеться піти далі, а що буде далі, я цього не знаю. Я нікуди не зможу втекти і не зможу повернутися назад у часі, щоб знову прожити своє життя і по іншому. Я не зможу тримати життя в кишені і робити з ним все, що мені захочеться, але життя належить тільки мені.
Життя і доля Сергія пролягала через океанаріум, який дав відповіді на багато запитань. Кожного робочого дня постійно отримував виконуючи свою роботу і незважаючи на самотність багато відповідей з посмішкою на обличчі. Беззмінно дивився з радістю на морських істот, які живуть своїм життям. Сергій не дивився на людей і не бачив того, що в нього немає того, що є в людей. Не витрачав життя на безглузді речі, які насправді не потрібні, і думки, які завжди заважають. У світі океанаріуму завжди було багато відповідей, які вели через шлях мудрості та розуміння того, що насправді потрібно, а що ні.
Сергій:
- Краще залишатися наодинці і вирішити, що насправді потрібно і чи живу я своїм життям чи ні, і куди йти далі, а не дивитися на те, як люди йдуть уперед, і невідомо, куди вони йдуть. Як-не-як у кожної людини свій шлях, але куди веде цей шлях? Це завжди залишається загадкою. Я можу піти не своїм шляхом і прожити не свою долю. Спочатку мені потрібно знайти свій шлях. У кожної людини своя доля, а в мене свій шлях. Ніхто і нікуди насправді не зможе втекти від самого себе. Тільки серце заспокоює душу і серце завжди всередині мене і мені потрібно завжди його чути. Багато людей не може зрозуміти те, що розуміють інші. Чому? Мабуть, ніхто не хоче йти своїм шляхом і хто як може намагається уникнути свого його. Так я спочатку відмовлявся тут працювати і було не легко, але з часом я зрозумів, що це моє. Завжди коли відкривається вірна стежка, то тоді найбільше не хочеться нею йти, адже це вірний шлях, яким мені потрібно було йти вперед. Тільки з часом я зрозумію що це мій шлях, а спочатку я не зміг його розгледіти, але робота сподобалася одразу. Не кожного дня візьмуть без досвіду роботи в океанаріум акваріумістом. Мені пощастило, і, можливо, на співбесіді на роботу менеджер з підбору персоналу одразу помітив у мені, що це моя робота, і йому було байдуже, що в мене немає досвіду роботи в цій сфері. Що моє то моє по життю. Спочатку було не легко пристосуватися до іншого середовища яке знаходиться під землею і воно наповнене різними морськими істотами але з часом я звик і зрозумів що я знайшов свою роботу. Спочатку було важко, а тепер я отримую задоволення від своєї роботи. Ніколи не зможу сам собі відповісти на те питання, що насправді мені подобається, доки я не спробую і не відчую у власному серці. Іноді потрібно дивитися на те, що не подобається і спробувати його. Зовнішній вигляд не завжди має потрібне значення.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Океанаріум, Олег Петренко», після закриття браузера.