Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

— Оцей, — показала рукою Леся на сірий гараж, укритий лускатою потрісканою фарбою та подзьобаний рябою іржею.

Христина озирнулася, чи бува ніхто їх не бачить, а тоді неквапом підійшла ближче.

— Ключі маєш? — зі знанням справи кинула Лесі, зваживши в долоні навісний замок.

Леся заперечливо хитнула головою і теж наблизилася.

— Може, їх десь тут ховають? — запитала Христя.

Дівчинка знизала плечима. Тоді почала шукати — зазирнула в банку-попільничку та під неї; перевернула кілька камінців, помацала у траві, стала навколішки й зазирнула у щілину під гаражем — усюди порожньо. Аж тут спокій гаражного кооперативу № 26 розітнув дитячий вереск. Леся смикнулася від несподіванки, скочила на ноги й рвучко обернулася на крик.

Христина, затуливши руками півобличчя, задкувала від гаража на ватяних ногах. З її очей струмками текли сльози.

— Що там? — налякано пропищала Леся. — Христю! Що там таке?!

Подруга у відповідь лишень схлипувала і тремтіла, задкуючи. Нічого не розуміючи, Леся наблизилася до ділянки, де ще мить тому нишпорила Христя, і враз остовпіла. У проміжку між двома гаражами серед дерев’яних дошок, порожніх банок від фарби й купи пляшок з-під пива і горілки нерухомо лежав чоловік — увесь замурзаний болотом та кров’ю.

Коли Леся обернулася, Христя вже мчала геть, здіймаючи за собою хмари куряви.

— Христю! — погукала та. — Зачекай на мене!

Але подруга й не думала чекати. Леся відчайдушно втерла сльози. Аж тут вона помітила, що з-під зачинених воріт гаража тягнеться смужка засохлої крові. Зойкнувши, і собі щодуху кинулася бігти, залишивши незнайомця серед сміття. Сторожовий пес загавкав.

Розділ 16

У неділю вранці Назар прокинувся, коли сонце вже щедро заливало кімнату. Він розплющив спухлі очі, позіхнув та потягнувся по телефон. Екран мобільника показав гору непрочитаних сповіщень й уже доволі пізню годину — пів на дванадцяту.

— Виспався? — поцікавилася мама, коли Назар вийшов зі своєї кімнати.

Він кивнув і мовчки рушив до ванної.

— Сніданок уже холодний. Зараз розігрію... — продовжила жінка, вимикаючи телевізор й устаючи з дивану.

А тоді гукнула уже з кухні:

— Дзвонила Інна. Просила тобі переказати, що Костя десь вештається постійно, а ще з’їхав у навчанні. Поговориш з ним? Ти ж його батько!

Назар застиг перед дверима ванної кімнати. Хотілося вгатити кулаком у стіну, але він, міцно зціпивши зуби, стримався. Хвиля люті накрила з головою.

«То тепер я батько?! Батько? Ха... а як же кінчений виродок, мєнт, алкаш?!»

— Добре, мамо.

Кісточки на його пальцях побіліли.

— Але вона могла зателефонувати мені особисто. — додав стиха.

Жилка на його скроні набрякла й шалено запульсувала.

— Я не чую! — голосно озвалася мама, намагаючись перекричати мікрохвильовку. — Ти пам’ятаєш про банки?

— Ага. — просичав у відповідь, зі свистом випускаючи гаряче повітря з легень.

Назар не мав бажання залишатися вдома й слухати нескінченні материні нарікання. І без неї знав, що весь час пропадає на роботі, а його син, як і більшість підлітків, уже прогулює школу й дедалі більше часу вештається з друзями. Сам таким був, нічого страшного в цьому немає. От нащо робити з мухи слона? А ще він добре пам’ятав, що мусить ті кляті банки заперти у підвал — усі вуха стара вже продзижчала. Але не сьогодні. Сьогодні він радше потрощить той скляний непотріб об бетонну підлогу підвалу. От чого вона щороку гне спину над тими закрутками, а потім пиляє сина, що він їх не їсть?

Назар мовчки зачинився у ванній. Став під гарячий душ, похапцем поголився, а тоді проковтнув трохи розігрітого сніданку на кухні, коли мама вже повернулася у вітальню до свого улюбленця-телевізора. Невдовзі Назар одягнувся й вийшов, не сказавши більше жодного слова. Синові зателефонував уже з автомобіля.

Про зустріч домовилися на другу годину. Назар хотів забрати сина з дому й відвезти на піцу в центр міста. Там посиділи б нарешті як нормальні люди. Але хлопець говорив якось дивно — пошепки й короткими фразами. Попросив зустрітися біля човникової станції на міському озері. На мить Назару здалося, що син наляканий, але він погодився й утримався від розпитувань... Поки ж залишався вільний час, дістав ноутбук, приєднався до сусідського wi-fi без пароля й розгорнув робочу електронну пошту. На нього чекало кілька листів.

У першому виявився попередній звіт по знайденому трупу з вогнепальним пораненням. Назар пропустив вкладені фотографії й одразу перейшов до результатів перших аналізів. Токсикологічне дослідження крові показало високий вміст альфа-метилфенетиламіну та 2,7 проміле алкоголю.

«Отже, хлопець був добряче п’яним та під єшкою», — зрозумів Назар.

Далі він перейшов до описів ран та інших тілесних ушкоджень, які підтверджували попередню теорію — зчинилася бійка, а тоді у хлопця кілька разів вистрелили. Результатів балістики ще не було, але експерт визначив калібр куль — 9 мм — і припустив, що стріляли з пістолета типу ПМ чи Форт-12 (або -14 чи -17).

Після згадки про зброю у пам’яті Назара зринув неприємний спогад.

Був погожий зимовий день. Дружина поралася на кухні, Назар сидів у вітальні перед телевізором, а їхній майже п’ятирічний син совався зі своїми іграшками на килимі. Велика пожежна машина безупинно вищала, дрібні автомобільчики розліталися увсебіч, коли Костя таранив їх пожежною. Назар скрутив гучність телевізора пультом і лагідно глянув на дитину.

— Ти так батарейки посадиш, — озвався до малого. Тоді потягнувся вимкнути набридливе пищання іграшки.

Син у відповідь булькнув: «Ну і со?», висолопив язика й продовжив розкидатися машинками, а тоді знов увімкнув пожежну сирену й посунув з нею до іншої кімнати.

По телевізору крутили «Доктора Хауса». Назар дивився цей серіал уже вдруге, проте заплутані історії про харизматичного лікаря досі видавалися йому цікавими. Коли запустили рекламний блок, він пішов наглянути за малим. Син вовтузився на підлозі зі своєю машинкою біля їхнього подружнього ліжка. Назар усміхнувся й попрямував на кухню: перевірити, чи довго ще чекати святкової вечері.

Спочатку дістав з холодильника коробку мультифруктового соку, налив собі у склянку, із задоволення випив кількома великими ковтками, а тоді підійшов до дружини, яка клопоталася з вечерею.

— Ммм... — із насолодою промуркотів Назар, обіймаючи її за талію. — Пахне смачно!

Інна повернула голову до чоловіка і підставила щоку для поцілунку. Її волосся кольору густої смоли було зібране акуратним пучком на потилиці, а смарагдові очі випромінювали спокій —