Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                        «У хащах гірських лісів
                          Блукав я стежками 
                          непротореними…»
                                                       (Сяку Тьоку)

Медон-оповісник 
Такий же пастух як і всі
Жителі приблуди-острова
(Приблуди в легенду)
Збудував мені сховок,
Мені – рибалці мрій-втікачів,
Що схожі на пстругів прудких – 
Схожі. Направду. 
Називають мене Триптолемом 
Всі хто йдуть по дорозі в гори
Снів нездари сови.
А я лишень під час тесмофорій
Дарував усім колосків жменю
Пшениці перестиглої солодкавої
І славив байдуже Сонце – 
Прабатька кружляння одвічного.
Лишень. 
Слухав пісні Демодока – 
Такі ж темні і запізнілі
Як світанок на цьому острові, 
Як дика троянда – 
Квітка собак і людей весла
(Повертайтесь. Хоч інколи.)
Падає сніг
На море кольору мандрів. 
На журбу кольору попелу.
На птаха кольору ночі. 
Падає.